6. Цінність права. Функції права

Під цінністю права розуміється його спроможність слугувати метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, економічно виважених і соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об'єднань. Цінності у праві слід сприймати, як мірило самого права. Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології.

Цінність права полягає у наступному.

По-перше, за допомогою права забезпечується загальний стійкий порядок в суспільних відносинах.

По-друге, завдяки праву досягається визначеність, точність в самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання здатне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відокремити її від свавілля і несвободи.

По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо перешкоджає незаконним втручанням в сферу його правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності і інших примусових заходів.

По-четверте, право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості, коли, образно висловлюючись, і вовки ситі, і вівці цілі.

По-п'яте, на правовій основі формуються інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільна «четверта влада» (засоби масової інформації) і правова держава. В Україні поки що немає ні громадянського суспільства, ні правової держави, отже, і право багато в чому не може проявити свої ціннісні властивості.

Можна виділити такі основні прояви цінності права.

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загаль­ну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відно­син, сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відно­сини. У цивілізованому суспільстві немає такої іншої системи соціаль­них норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, суспільно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, гуманістичні і морально-етичні цінності. Забезпечу­ючи простір для упорядкованої свободи і активності, право слугує чинни­ком соціального прогресу. Його роль особливо зростає в умовах руйнації тоталітарних режимів, розвитку демократичних інституцій.

2. Інструментальна цінність права — один із проявів його загально-соціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується церквою, комерційними організаціями, громадськими об'єднаннями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним з головних інструмен­тів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальну злагоду, зняття соціальної напруженості за рахунок гуманної і справедливої соціальної політики, ним обумовленої.

3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра свободи і справедливості. У цій якості право може надавати людині простір для свободи, активної діяльності і у той же час виключати свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпеч­ного життя. Соціальна свобода, не пов'язана з правом, що знаходиться поза правом, може переростати у сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, спроможною протистояти беззаконню.

Утверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого ціннісного значення, відкриваючи особі доступ до благ і висту­паючи дієвим засобом її соціальної захищеності⁵. У цьому проявляється гуманістичний характер права, адже саме через свою власну цінність пра­во входить до арсеналу загальносоціальних цінностей, що виробляються поколіннями людей протягом всього існування людської цивілізації.

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою їхнього упорядкування.

Термін „функціонування права" означає дію права в житті суспільс­тва, втілення його функцій в реально існуючих суспільних відносинах. До того ж ефективність дії права залежить від ступеня відповідності ціляїц права його призначення в конкретних історичних умовах. На загальносо-ціальному рівні ефективність дії права відображає стан панування права у суспільних відносинах. На рівні окремої особи — якість задоволення пот­реб та інтересів цієї особи.

Функція права - це прояв його іманентних, специфічних властивостей. У функції акумулюються такі властивості права, які випливають з його якісної самостійності як соціального феномену.

Основні риси функцій права:

1. Функція права випливає з його суті і визначається призначенням права в суспільстві.

2. Функція права - це такий напрям його дії на суспільні відносини, потреба в здійсненні якого породжує необхідність існування права як соціального явища. У цьому сенсі можна сказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання, охорона, закріплення певного вигляду суспільних відносин).

3. Функція виражає найбільш істотні, головні межі права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку. 4. Функція права представляє, як правило, напрям його активної дії, що упорядковує певний вигляд суспільних відносин. Тому однією з найважливіших ознак функції права є її динамізм.

5. Постійність як необхідну ознаку функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії. Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, що вона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення. Вони змінюються і розвиваються відповідно до потреб практики.

Функції права за соціальною значимістю поділяють на:

1. Загальносоціальні (функції, які поряд з правом виконують й інші регулятори поведінки, наприклад, мораль, релігія, звичаї):

• гуманістична — охорона і захист прав людства, народу, людини;

• організаторсько-управлінська — забезпечення прав суб'єктів суспіль­них відносин на вирішення певних економічних та соціальних проблем;

• інформаційна (комунікативна) — інформування людей про волю законодавця, зокрема про напрями регулювання суспільних відносин, про їх права, обов'язки та відповідальність;

• оціночно-орієнтаційна — оцінка поведінки людей з огляду на закони держави з вказівкою на безконфліктні, соціально допустимі способи та засоби задоволення потреб людини у межах правомірної поведінки;

• ідеологічно-виховна — формування у людини певного правового сві­тогляду, виховання в неї зразків правомірної поведінки;

• гносеологічна (пізнавальна) — вияв права в якості джерела правових знань.

Крім того, право, здійснюючи регламентацію, опосередковуючи різні сфери суспільних відносин, виконує економічну, політичну, екологічну функції.

2. Спеціально-юридичні (функції, які право виконує властивими лише для нього засобами), серед яких основними є регулятивна та охоронна функції.

1) У системі функцій права чільне і визначаюче місце займає регулятивна функція. Особливості цієї функції полягають перш за все у встановленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних стосунків, в координації соціальних взаємозв'язків.

Регулятивна функція — врегулювання суспільних відносин шляхом закріп­лення бажаної поведінки суб'єктів в тих чи інших галузях чи інститутах права.

В межах регулятивної функції виділяють дві підфункції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.

Регулятивна статична передбачає упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення у правових нормах основних прав і свобод людини і громадянина, визначення компетенції державних органів, їх посадових і службових осіб, регулювання суспільного порядку у соціально-неоднорід­ному суспільстві з метою підтримання його у стані спокою (наприклад, фіксація правомочностей власника щодо володіння, користування і роз­порядження власністю);

Регулятивна динамічна передбачає забезпечення активної поведінки суб'єктів права, динамічного розвитку громадянського суспільства шля­хом нормативного оформлення руху (динаміки) суспільних відносин (на­приклад, встановлення обов'язку сплачувати податки і збори, відбувати військову повинність тощо).

Регулятивна статична підфункція виражається в дії права на суспільні відносини шляхом їх закріплення в тих або інших правових інститутах. У цьому полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право перш за все юридично закріплює, зводить в розряд чітко врегульованих ті суспільні відносини, які є основою нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або силам, що стоять при владі.

Вирішальне значення в здійсненні статичної підфункції належить інститутам права власності, юридична суть яких в тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного устрою. Статична функція яскраво виражена і в інших інститутах (у тому числі в інститутах політичних прав і обов'язків громадян, виборчому, авторському і винахідницькому праві).

Регулятивна динамічна підфункція виражається в дії права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, які опосередковують процеси в економіці та інших сферах суспільного життя.

Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної підфункції права є:

- визначення за допомогою норм права праводієздатності (правосуб'єктності) громадян;

- закріплення і зміна правового статусу громадян;

- визначення компетенції державних органів, у тому числі і компетенції (повноважень) посадових осіб;

- встановлення правового статусу юридичних осіб;

- визначення (передбачення) юридичних фактів, направлених на виникнення, зміну і припинення правовідносин;

- встановлення конкретного правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини);

- визначення оптимального типу правового регулювання (загальнодозвільного, спеціальнодозвільного) стосовно конкретних суспільних відносин.

З врахуванням сказаного регулятивну функцію права можна визначити як обумовлений його соціальним призначенням напрям правової дії, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні суб'єктивних прав і покладанні юридичних обов'язків на суб'єктів права.

2. Охоронна функція — функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного впливу, порядку їх застосування, що виражаєть­ся у визначенні заборон на вчинення протиправних діянь, встановленні юридичних санкцій за вчинення таких діянь, безпосередньому застосу­ванні юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення з метою захисту відповідної системи суспільних відносин, забезпечення їх недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопору­шень, зменшення або усунення їх з повсякденного життя суспільства. Ця функція характеризує право, як особливий спосіб впливу на поведінку людей, слугує інформаційним джерелом для суб'єктів суспільних відно­син стосовно того, які саме соціальні цінності взяті під охорону правом, і відбиває рівень політичного і культурного розвитку суспільства.

Охоронна функція права - це обумовлений соціальним призначенням напрям правової дії, націлений на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних, національних, особистих стосунків, витіснення явищ, невластивих даному суспільству.

Із запропонованого визначення випливає, що право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини і спрямоване на витіснення непритаманних конкретному суспільству відносин. Викорінювання небажаних явищ з життя суспільства - це вже вторинний результат дії права, яке спочатку виступає як засіб охорони тих стосунків, які такої охорони потребують. А охороняючи ці стосунки, право присікає, забороняє, карає дії, що порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх.

Не слід розуміти охоронну функцію і так, ніби вона виявляється лише тоді, коли здійснюється правопорушення. Основне призначення даної функції полягає, перш за все, в превентивній охороні суспільних стосунків, запобіганні порушенням норм права. Ефективність охоронної функції тим вище, чим більше суб'єктів права підкоряються розпорядженню норм права, виконують вимогу заборони. Сам факт встановлення заборони або санкції здійснює серйозний вплив на деяких осіб, спонукає їх утримуватися від здійснення караного вчинку. А це означає, що досягається одна з цілей дії права - охороняється певне суспільне відношення.

Специфіка охоронної функції полягає в наступному.

По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб дії на поведінку людей, що виражається у впливі на їх волю загрозою санкції, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.

По-друге, вона служить інформатором для суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності узяті під охорону за допомогою правових розпоряджень.

По-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних начал, що містяться в праві. Спосіб охорони залежить від громадянської розвиненості суспільства.

Крім того, праву властиві й інші напрямки впливу права на суспільні відносини, які розглядаються як неосновні функції права. Серед них називають:

1. обмежувальну — спрямована на те, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав і обов'язків інших суб'єктів. Наявність в права обмежувальної функції пов'язана з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. А регулювати - означає приписувати варіанти поведінки, яка повинна відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, нарешті, всього суспільства. Тому, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб стосунки в суспільстві складалися розумніше і не викликали протидій, право встановлює певні обмеження для суб'єктів суспільних зв'язків, присікаючи тим самим вседозволеність, анархію і свавілля. Ці обмеження формулюються в заборонних і зобов’язуючих нормах, в інших правових розпорядженнях. Обмеження прав - це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція України, дозволяючи ідеологічну багатоманітність та свободу політичної діяльності (ч. 1, 4 ст. 15), одночасно обмежує можливості створення будь-яких партій, організацій і рухів. Конституція прямо говорить, що забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ч. 1 ст. 37). Обмежувальна функція, не дивлячись на, здавалося б, початковий негативний характер, зрештою дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки цій якості право виступає гарантом стабільності і справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і реалізації прав громадян.

2. компенсаційну — виражається у здатності права відновлювати соціальну справедливість. Компенсаційна функція права, тому дуже тісно пов'язана з відновлювальною. У юридичній літературі з цієї причини їх часто ототожнюють. В той же час це не тотожні функції. Відмінності між ними полягають, перш за все, у формах, методах і правових наслідках реалізації. Важливу роль у встановленні відмінностей відіграють і правові підстави цих напрямів дії, хоча вони в окремих випадках мають одну і ту ж причину. Наприклад, у випадках незаконного звільнення (причина) спостерігається одночасна реалізація відновної і компенсаційної функцій: відновлення на службі і компенсація за вимушений прогул. Наведені приклади свідчать про те, що компенсаційна функція властива різним галузям права, вона виконує важливу роль в регулюванні відносин між громадянами, юридичними особами і є необхідним інструментом гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.

3. відновлювальну (споріднена з компенсаційною, однак відрізняєть­ся за формами і методами реалізації) — орієнтована на відновлення за допомогою правових засобів попереднього правового становища суб'єкта права. Ця функція займає особливе ціннісне місце в механізмі правової дії. За допомогою правових засобів дуже часто відновлюється колишнє правове становище суб'єкта права, особа знов стає володарем тих прав, яких вона була позбавлена, їй повертається її майно, вона відновлюється на роботі, реабілітується її ім'я, відновлюється порушений громадський порядок і так далі. Реалізація відновної функції незрідка здійснюється у формі відміни прийнятого правового акту або здійсненої юридично значимої дії (відміна наказу про звільнення, вселення в незаконно зайняту квартиру і тому подібне).