2. Основні концепції (теорії) права та підходи до його розуміння

Розуміння права завжди спиралося на загальне світорозуміння, уяв­лення про закономірності існування природи і суспільства. Зміни у підхо­дах до філософського осмислення дійсності покликані впливати на поняття права, визначення джерел і сутності останнього, на оцінку самої можли­вості його пізнання, ролі і соціального призначення права. Філософські питання про співвідношення матерії і свідомості, можливості пізнання світу, шляхи розвитку суспільства, творчу роль людини у його перетво­ренні — все це юридична наука не тільки акумулювала, а і застосовувала у поясненні сутності правових явищ.

Метафізика і діалектика, раціоналізм та емпіризм, натуралізм і антропологізм, історизм та реалізм, ідеалізм і матеріалізм знаходили відгук у правових вченнях, відтворювались у відповідних моделях права.

Множинність визначень права, яка існує у юридичній науці сьогодні, обумовлена величезною кількістю підходів до визначення поняття права, його походження, різного бачення місця тих чи інших джерел права у системі права, природи його зв'язків з державою та суспільством і окре­мою людиною, а також тими сутнісними ознаками, особливостями, риса­ми права, що покладаються в основу того чи іншого його концептуального визначення, того його аспекту, який досліджується передусім і береться у ході визначення його результатів за певну світоглядну основу.

Вчення про походження права зазвичай тісно пов'язані з концепціями походження держави, хоча і містять чимало специфічного.

Кожна історична епоха характеризується виробленням свого розумін­ня права. За тисячоліття накопичилася ціла низка теорій і концепцій щодо поняття, витоків, сутності та призначення права, суміжних з філософськи­ми поглядами на світ та людей у ньому.

При розгляді різних теорій і поглядів про право необхідно враховувати наступні обставини: 1) історичні умови функціонування права і рамки культури, в яких жив і працював «дослідник»; 2) те, що результат праворозуміння завжди залежить від філософської, етичної, релігійної, ідеологічної позиції суб'єкта, що пізнає його; 3) що береться як основа тієї або іншої концепції (джерело правоутворення або суть самого явища), що розуміється під джерелом права (людина, Бог або космос) і під його суттю (воля класу, міра свободи людини або природний егоїзм індивіда); 4) стійкість і довгожительство концепцій в одних випадках і їх динамічність, здатність адаптуватися до суспільних стосунків, що розвиваються, — в інших.

Сучасна юридична наука зводить всі можливі визначення права до п'яти основних підходів:

1. Нормативний (позитивістський) (30-і рр. XX ст.): вихідна форма буття права — норма права; отже, право — це норми, викладені у законах та інших нормативних актах.

Ідеолог нормативістської теорії права Ганс Кельзен писав: „Право має цінність саме тому, що є нормою". За такого підходу відбувається ото­тожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, одно­значність правового регулювання. Право є сукупністю норм, які містять у собі ідею належного функціонування суспільства, тобто визначають, що і як повинно бути. Норма права, з цього погляду, є правилом належної поведінки людей у соціальному середовищі. З цим також погоджувався відомий нормативіст Євген Трубецькой, який, услід за Кантом, підкрес­лював, що „право — це сукупність норм, що, з одного боку, надають, а з другого боку, обмежують зовнішню свободу людей у їхніх взаємних стосунках".

2. Соціологічний (розширений) (50-і рр. XX ст.): вихідна форма бут­тя права — правовідносини; отже, право — це порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей.

За такого підходу правом визнається його функціонування, реалізація, його „дія" у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не створення його правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. Один з представників соціологічної теорії права Е. Ерліх зазначав, що центр ваги розвитку права „знаходиться не в законодавстві... а в самому суспільстві". Таким чином він протиставляв право в законах і „живе право" — реально існуючі відносини громадян і їх об'єднань.

При усій цінності врахування „життя" права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу не розмежовували чітко самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпе­чення режиму законності може бути діяльність правозастосувача у межах, встановлених законом.

3. Ідеологічний (природно-правовий) (60-і рр. XX ст.): вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — це не тексти законів, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові правові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення і реалізації, порядок і форми захисту, що існує у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності.

Один з перших представників буржуазної теорії природного права Джон Локк зауважував, що кожна людина за законом природи має пра­во відстоювати „свою власність, тобто своє життя, волю і майно". За та­кого підходу право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається — як його форма, покликана відповідати праву за змістом.

4. Державно-організаційний: право є те, що держава наказує вважати правом. Іншими словами, право є сукупність норм, виконання яких вимагається, охороняється та гарантується державою. Саме з цих позицій розглядається право рядом сучасних вчених.

Так, французький теоретик права П'єр Сандевуар так визначає пра­во: „Право — це сукупність норм і приписів, які видаються державними органами і санкціонуються ними за допомогою засобів матеріального примусу, регулюють відносини між людьми та групами людей в даному політичному суспільстві і мають на меті створення єдиного і загального соціального порядку в рамках цього суспільства". Таке поняття права об­ходить своєю увагою звичаєве право та, значною мірою, право міжнарод­не. Хоча у аспекті законодавства такий підхід є виправданим і подекуди навіть визначальним.

5. Інтегративний. Засновником цього підходу вважається американський філософ права Джером Холл. Він намагався об'єднати різні концепції позитивістського, соціологічного права, ідеї школи природного права, і сформулювати новий підхід, який відповідав би сучасному праворозумінню. Проте як засвідчив досвід, такий підхід також не може претендувати на чільне місце на науковій арені вивчення права. Адже прихильність того чи іншого дослідника до тієї чи іншої концепції залежить передусім від суб'єктивного фактору, і всі поняття права не можуть бути рівноцінними на всіх етапах розвитку самого права. Поняття права, як показав інтегративний підхід, не може бути синтезом всіх теорій. Навпаки, кожна з цих теорій — це є певне протистояння або противага іншим теоріям, що слугує застереженням, аби не вийти за межі права чи закону. Тому суть кожної з концепцій — показати як позитивні, так і негативні сторони самого права. Саме тому до цього часу ще не знайдено універсального визначення права як такого.