Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 5 (ч 1,2).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
151.55 Кб
Скачать

Рентабельність.

Як критерій економічної ефективності виробництва і характеристики міри його прибутковості використовується відносна величина прибутку, названа рівнем рентабельності. Перевага цього показника в тому, що він дозволяє порівнювати виробничо-фінансові результати (ефект) з експлуатаційними витратами або обсягом застосованих ресурсів (виробничих фондів), характеризуючи ефективність їхнього використання. В залежності від того, якими показниками представлені ефект і затрати або ресурси, обчислюються різні показники рентабельності.

Рентабельність основної діяльності (Род) можна визначити як відношення прибутку (П) від реалізації собівартості послуг до експлуатаційних витрат (Е):

Род = (Пб / Е) * 100 % або Род = Пб / (УПВ + ЗВ) * 100 %.

Цей показник дозволяє визначити, скільки грошових одиниць було витрачено для отримання однієї грошової одиниці прибутку.

Чим вище прибуток, а витрати менше, тим вище рентабельність.

В умовах ринкової економіки важливого значення набуває розрахунок рентабельності капіталу, який включає в себе такі показники як рентабельність активів, рентаб. основного капіталу, рентаб. власного та позикового капіталу. Всі ці показники розраховуються на основі даних бух.балансу.

Рентаб.активів :

Ракт = ___Пб____ * 100 %,

____ ____

Де - сума основних і оборотн.засобів ( Фосн + Фоб) .

Пб – прибуток балансовий

Рентабельність основного капіталу:

Росн. = ____П_____ * 100 %,

Фосн – А

Де Ф осн - вартість осн.фондів;

А - амортизаційні відрахування.

Рентабельність власного капіталу визначає ефективність використання капіталу, інвестованого за рахунок власних джерел фінансування. Зміна цього показника рентаб. впливає на рівень котирування акцій на фонд.біржі.

Р вл. кап = ___П_____ * 100 %,

,

Де - сума власного капіталу,

П – чистий прибуток підприємства – оплата % за кредит

Величина власного капіталу береться за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів – (мінус) боргові зобов»язання.

Рентабельність власного капіталу показує, скільки підприємство заробляє за рік на вкладену в його діяльність гривню.

Крім цих показників розраховують ще показник рентабельності продажу як відношення прибутку до суми продажу.(виручки)

Р = (Пб/ В) * 100 %

Де В – сума продажу ( виручки)

Або Р = Пч / В * 100% = (Пб – Пб * СП) / В * 100 %

Рівень рентабельності всіх організацій залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, які забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, слугують зростання продуктивності праці, економія мат. ресурсів , підвищення фондовіддачі та рівня тех.прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологіч.процесів, удосконалення організації виробництва та ін.Врахування підприємством цих факторів сприяє підвищенню ефективності його діяльності.

ЛЕКЦІЯ

ВИТРАТИ –ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА. ПОРЯДОК ТА МЕТОДИ ЇХ ОЦІНКИ І АНАЛІЗУ.

Витрати – це використання підприємством всіх видів ресурсів: машин, обладнання та інших основних фондів, матеріальних, трудових,фінансових ресурсів, виражене в грошовій формі.

При введенні у 1997 р.нині чинного Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» в господарській практиці України з»явилось нове поняття – валові витрати.

Валові витрати – це сума будь-яких витрат у грошовій та нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються під-вом для подальшого використання їх у своїй господарській діяльності.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності. Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо. Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів. Таким чином, економічні (вмінені) витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів. Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:

1. Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності. 2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні (електроенергія) й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва.

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми. Тому формулою загальних витрат є:

Взаг = ПВ + ЗВ

де ПВ - постійні витрати,

ЗВ-змінні витрати Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

Всеред= Взаг : Q,

де Всеред - середні витрати, Взаг - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції – являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об»єднує в собі витрати уречевленої праці(обладнання), т.т.витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, т.т.витрати на заробітну плату працівників підприємства. Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який х-зує ефективність роботи підприємства. Чим краще працює підприємство, чим економніше і раціональніше воно використовує власні ресурси, удосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовленої продукції чи наданих послуг.

Собівартість послуг зв»язкуодин з основних узагальнюючих показників, хар-чих діяльність підприємств зв»язку, це виражена в грошовій формі частина вартості, яка включає витрати на споживання засобів виробництва й оплату праці.т.т: собівартість втілює минулу працю, включену у витрачених коштах, і ту частину знову затраченої праці, яка створює необхідний продукт. Собівартість показує, в яку суму коштів обходиться підприємству створення послуг; показує рівень технічної оснащеності підприємства, галузі, використання матеріал.ресурсів; досягнутий рівень продуктивності праці, т.т.показує, наскільки ефективно використов. засоби праці, предмети праці і сама праця при їх створенні.

Для надання послуг зв»язку підприємства мають забезпечувати експлуатацію мереж зв`язку, здійснюючи при цьому ряд витрат. Ці витрати наз. поточними або експлуатаційними.

Розрізняють собівартість всього обсягу робіт підприємства та собівартість одиниці обсягу робіт Обсяг робіт визначається на основі доходів підприємства від реалізації послуг зв»язку з урахуванням взаєморозрахунків. У відповідності з цим собівартість всього обсягу робіт – це загальна сума поточних експлуатаційних витрат підприємства Е, а собівартість одиниці обсягу робіт С – це відношення експлуатаційних витрат підприємства до його доходів :

__

С = Е / Дод

Чим нижчий рівень собівартості при незмінних цінах, тим більше величина чистого доходу ( прибутку) підприємства і галузі зв»язку.

Собівартість слугує базою для ціни товару і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно зазнає збитків.

У загальному вигляді всі витрати поділяються на витрати живої й матеріалізованої праці. Ця класифікація означає об»єднання всіх витрат на виробництво в 2 групи – оплату праці та витрати на обслуговування засобів виробництва.

Прості витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До таких витрат можна віднести витрати на електроенергію для виробничих потреб або на заробітну плату виробничих працівників.

Комплексні, які складаються з кількох економічно різнорідних, але таких що мають однакове виробниче призначення елементів. На підприємствах зв»язку до таких витрат відносяться інші витрати, а також загальногосподарські й адміністративно – управлінські витрати, також взаєморозрахунки з іншими операторамиза надання послуг зв»язку.

Аналіз структури собівартості дозволяє установити роль і види витрат, які змінюються неоднаково в залежності від зміни ( зростання або зниження) обсягу робіт.До змінних відносяться витрати,загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.У свою чергу, їх можна поділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні це витрати, розмір яких перебуває у пропорційній залежності від обсягів виробництва ( кількості виготовленої продукції)

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Наприклад, витрати на відрядно – прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торговельні витрати.

Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту т.щ.

До умовно – постійних відносяться такі витрати, абсолютна величина яких певною мірою не залежить від зміни обсягу робіт, якщо тип і виробнича потужність устаткування залишаються постійними. На підприємствах зв»язку це витрати на оплату праці виробничого персонала, амортизаційні відрахування, інші витрати, загальногосподарські й адміністративно – управлінські витрати, орендна плата за приміщення і обладнання, плата за комунальні послуги, послуги по охороні, величина яких майже не змінюється навіть при значних змінах обсягу робіт.

До адміністративно – господарських витрат відносяться основна і додаткова з/плата службовців апарату управління, витрати на службові командировки та переміщення адміністративно – господарського персоналу.

До витрат по обслуговуванню працівників можно віднести відрахування на соціальне страхування, охорону праці, техніку безпеки.

Витрати по організації і виробництву продукції направляються на утримання пожежної та сторожевої охорони, утримання виробничого обладнання та інвентаря (амортизація, поточний ремонт), поповнення зносу малоцінного та швидко зношуємого інвентаря та інструментів, оплату комунальних послуг по утриманню приміщень і території.

Розмір умовно – постійних витрат, що припадають на одиницю продукції, не може бути визначений прямим розрахунком аналогічно визначенню прямих витрат. Вони розраховуються в цілому по підприємству для заданого обсягу виробництва, їх розмір визначається на одиницю продукції в вигляді норми в % до змінних витрат.

З суми змінних (прямих) і умовно – постійних витрат складається собівартість виробництва продукції. Співвідношення між витратами на виробництво продукції за статтями характеризує структуру собівартості. В кожній галузі вона має свої особливості.

Тому що значна частина експлуатаційних витрат підприємств зв»язку не змінюється (до певних меж) зі зміною обсягу робіт, збільшення обсягу робіт призводить до зниження собівартості одиниці обсягу робіт.

Найбільш важливою характеристикою структури собівартості, одиниці обсягу робіт слугує співвідношення витрат живої та матеріалізованої праці. Це співвідношення визначає, чи є виробництво трудомістким, матеріаломістким чи фондомістким,відбиває особливості кожної галузі наргосподарства.

До трудомістких належать галузі, в яких переважну частину собівартості на одиницю обсягу робіт складають витрати на оплату праці (зв»язок,вугільнодобувна промисловість), до матеріаломістких – ті, в яких у собівартості переважають витрати на сировину та матеріали

( легка промисловість, машинобудування, металообробка); до фондомістких – що мають порівняно високу частку амортизаційних відрахувань ( вугільнодобувна пром., зв»язок, електроенергетика).

Аналіз структури собівартості показує, що галузь зв»язку належить до трудомістких і фондомістких галузей нар.господарства. Внаслідок нематеріалізованого характеру продукції зв»язку у собівартості в основному відсутні витрати на сировину й основні матеріали та висока питома вага витрат на оплату праці.

Структура собівартості в різних підгалузях зв»язку істотно відрізняється, є трудомісткі підгалузі з високою питомою вагою витрат живої праці (поштовий зв’язок) і підгалузі з високою питомою вагою матеріалізованої праці ( фондомісткі й енергоємні підгалузі), до останніх можна віднести в першу чергу стільниковий зв’язок а також радіомовлення, телебачення.

Зростання технічної оснащеності підприємств зв»язку, механізація трудомістких робіт і комплексна автоматизація виробництва призводять до підвищення питомої ваги матеріалізованої праці в собівартості на одиницю обсягу робіт зв»язку.

Для забезпечення однакового визначення складу експлуатаційних витрат, що включаються до собівартості послуг усіх підприємств зв»язку незалежно від їхнього типу, останнім часом групуються такі статті витрат:

1. Витрати на оплату праці виробничого персоналу – ФЗП;

2. Нарахування на заробітну плату – Нз;

3. Амортизаційні відрахування –А;

4. Витрати на взаєморозрахунки із технологічними партнерами - Вр;

5. Матеріальні витрати –всього, в тому числі: матеріали, паливо –М; запасні частини – Зч;

6. Електроенергія для виробничих потреб – Ел;

7. Транспортні послуги сторонніх організацій по перевезенню пошти – Тпп, в тому числі: автотранспорт, авіатранспорт, залізничний транспорт, водний транспорт;

8. Оренда нежитлових приміщень;

9. Плата банкам за касове обслуговування;

10. Податки, збори та обов”язкові платежі;

11. Інші витрати – Він – всього, у тому числі: платежі по обов»язковому страхуванню майна; плата по відсотках за кредити банків; витрати на капітальний і поточний ремонт.

12. Загальногосподарські й адміністративно-управлінські витрати: включають оперативно господарські (поточний ремонт приміщень, водопостачання, каналізація), канцелярські, друкарські витрати, знос малоцінного господарського інвентарю, витрати на раціоналізацію і винахідництво, охорону праці, відрядження і переміщення адміністративно – управлінського персоналу, підготовку кадрів, охорону праці,техніку безпеки – Вау.

Одні витрати можуть бути прямо віднесені на собівартість окремих видів робіт, інші можуть бути розподілені між окремими видами робіт розрахунковим шляхом.

Методи планування витрат і калькулювання собівартості.

Калькуляція собівартості.

Обчислення собівартості одиниці обсягу робіт за окремими елементами і статтями наз. калькуляцією. Калькуляція хар –є собівартість окремих видів робіт по підприємству в цілому, окремих цехах і дільницях виробництва та є важливим засобом для оцінки якості праці.

Для однаковості і простоти розрахунків з урахуванням специфіки галузі зв»язку останнім часом на всіх підприємствах зв»язку прийнято 1 грн. доходів або збільшена одиниця калькуляції собівартості – 100 грн.доходів. собівартість одиниці доходів обчислюється діленням загальної суми витрат по кожній статті на доходи (Д од):

__

С= Е*100/ Дод = (ФЗП / Дод + Н3/ Дод + А /Дод+ Вр /Дод + М /Дод + Зч/Дод + Ел /дод + Він/ Дод + Тпп /Дод +..... + Вау /Дод ) *100

Собівартість одиниці доходів по кожній статті витрат визначається за формулою:

___

Сі = Еі * 100/ Дод ,

Де Еі – експлуатаційні витрати по і-й статті.

Планування собівартості.

Одним з основних розділів бізнес-плану є прогноз витрат. Витрати планують по кожній статті пов»язуючи їх з іншими розділами плану, а також з урахуванням інфляції, потім розраховується загальна сума експлуатац. витрат на весь період, а також собівартість 100 од.доходів у плановому періоді. Планові розміри витрат за статтями визначаються прямими розрахунками.

Планування окремих статей здійснюється з урахуванням наступного:

Загальний фонд оплати праці планується , виходячи із штатного розкладу в межах планованої чисельності штату з урахуванням доплат, надбавок, які передбачені чинним законодавством, планованого відсотка премій в цілому по підприємству.

Нарахування на з/ плату плануються у відповідності з нормативами, передбаченими чинним законодавством.

Амортизаційні відрахування плануються на основі встановленого та запланованого введення потужностей, наявності основних фондів на останню дату, норми амортизації і можливих чинників їхніх змін.

Матеріали,зап.частини, паливо плануються прямими розрахунками згідно з нормами витрати основних найбільш важливих видів і з урахуванням зміни їх вартості або множенням намічуваної величини витрат на одиницю збільшеного вимірника ( 100 грн обсягу продукції) на запланований обсяг продукції, а з господарських витрат – множенням розрахункової величини витрат на 1 м2 площі на заплановану підприємством площу виробничого приміщення. Витрати на одиницю збільшеного вимірника встановлюються виходячи з очікуваних витрат у поточному році. Це повна вартість матеріалів і з/частин використовуваних для забезпечення операційної діяльності, профілактичного обслуговування і поточного ремонту устаткування, інших засобів механізації та транспорту, в тому числі витрати на паливно – мастильні матеріали.

Витрати на ел.енергію плануються, виходячи зі споживної потужності і тарифів на ел.енергію прямим розрахунком.(кількість Кватт, які потребляє обладнання * тариф).

Витрати на проведення взаєморозрахунків плануються виходячи із прогнозного обсягу надання послуг та порядку розподілу доходів між учасниками технологічного процесу надання послуг (цей порядок визначається НКРЗ (раніш Держкомзв’язку) та договорами між учасниками технологічного процесу.

Витрати на продаж послуг та збір коштів за надані послуги визначаються виходячи із прогнозного обсягу надання послуг та договорів із компаніями, що здійснюють функції продажу послуг або функції збору коштів за надані послуги.

Витрати на перевезення пошти складаються з витрат на оплату найманого і експлуатацію власного транспорту, використовуваного для перевезення пошти. Витрати на перевезення пошти найманим транспортом визначаються множенням запланованого пробігу транспорта або маси перевезеної пошти повітряним транспортом на середню вартість 1 км пробігу за кожним видом транспорту або 1 т перевезеної пошти.

Середня вартість 1 км пробігу або 1т перевезеної пошти визначається за звітними даними попередніх років з урахуванням зміни рівня тарифів, зниження вартості поштових перевезень завдяки поліпшенню використання транспортних засобів.

Витрати на перевезення пошти залізничним транспортом включають витрати за перевезення пошти в купе пасажирських вагонів і в багажних вагонах. Вони плануються відповідно до встановлених тарифів.

Витрати на перевезення пошти власним транспортом включають витрати на його експлуатацію і заробітну плату обслуговуючих працівників.

Інші витрати , включаючи експлуатац-господарські й інші адміністративно-управлінські, можуть плануватися за окремими статтями прямим розрахунком, виходячи з договорів чи встановлених державою норм і нормативів, а також за збільшеним вимірювачем ( питома вага до доходів, або до фонду оплати праці; або до виробничої площі- за експлуатаційно-господарськими витратами) за сформованою динамікою за ряд років.