Вимоги до сучасного уроку

Недоліки, які зустрічаються в практиці роботи школи

Сучасні вимоги до уроку

Захоплення плануванням окремого уроку без достатнього зв'язку з іншими; слабкі знання типології уроку призводять до їхньої одноманітності; протиставлення творчості програмно-методичним вимогам.

Творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; гра­мотне визначення типу уроку і його змісту в темі, бачення особливостей кожного уроку.

Слабкі знання особистості учнів та класного колективу і, як наслідок цього, уроки-близнкжи в різних класах, слабка опора на можливості учнів, необґрунтованість диференціації в навчанні, відсутність спрямованої роботи з ліквідації прогалин у знаннях

Облік реальних можливостей різних класів або груп; цілеспрямована ліквідація прогалин у знаннях.

Недоліки спеціального формування мети уроку, не повне її планування, но чіткість формування мети.

Продумування І розв'язання єдності завдань навчання і пси­хологічного розвитку.

Шаблонна структура уроку. Прагнення до накопичення великої кількості оцінок є причиною перебільшення ролі опитування.

Вибір раціональної структури і темпу проведення уроку. Забезпечення виконання поставлених завдань і економічне використання часу на уроці (мета визначає тип уроку) Тип уроку визначає його структуру, структура — затрати часу на різних етапах.

Перевантаженість змісту навчального матеріалу: надмірна зосередженість на деталях, великий обсяг другорядного матеріалу, необґрунтоване прагнення відійти від підручника

Концентрація уваги школярів на засвоєння важливих наукових понять, узагальнення правил, провідних світоглядних 1 виховних ідей. Зв'язок змісту уроку з життям, з практикою та особистим життєвим досвідом школяра; використання міжпредметних зв'язків з метою формування цілісно наукової картини світу та економі? часу.

Недостатня увага до застосування знань, відірваність теоретичних знань від практики

Забезпечення практичної, політехнічної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей для застосування учнями отриманих знань, умінь, навиків, не допускання формального засвоєння теоретичних відомостей.

Бідність арсеналу вибору методів навчання, однобічне захоплення то одними, то іншими методами або ж навпаки прагнення різноманітності методів заради самої різноманітності.

Розширення арсеналу вибору методів; оптимальне поєднування різних методів.

Одноманітність форм роботи на уроці; надмірне використання фронтальних форм навіть там, де вони не ефективні; слабке використання уроку в інтересах розвитку колективу.

Поєднання загально-кпасних форм роботи з груповими та індивідуальними; прагнення організувати навчальну працю у формі колективної діяльності.

Однобічний підхід до диференціації навчання. Переважна диференціація обсягу і ступеня складності навчального матеріалу, без урахування навчальних можливостей учнів.

Діагностика реальних навчальних можливостей учнів; застосування заходів диференційованої допомоги школярам з різним рівнем підготовки з різних предметів.

Пасивна позиція більшості школярів у навчальному процесі; безсистемність у формуванні навиків раціональної організації навчальної та позаурочної праці.

Формування в учнів активного ставлення до навчальної діяльності, навиків раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці.

Не врахування особистісного фактору і сприятливих взаємовідносин вчителя і учнів у підвищенні якості навчання.

Спілкування з учнями на основі поєднання високої вимогливості і поваги до особистості, прагнення досягти діючого виховного впливу особистості самого вчителя (зростання ролі людського фактору).

Гіпертрофоване застосування тих або інших засобів навчання, їхня безсистемність без потреби використання.

Запровадження кабінетної системи навчання з урахуванням вимог науково-технічного прогресу, цілеспрямоване, раціональне і комплексне використання різних засобів навчання (підручників, наочних посібників. ТЗН, засобів інформації, електронно-обчислювальної техніки).