#5. Правові форми використання земель сільськогосподарського призначення

Землі сільськогосподарського призначення можуть належати суб'єктам земельних відносин на праві приватної, комунальної і державної форм власності, а також на праві користування земельною ділянкою, зокрема на умовах оренди. Законом України «Про форми власності на землю» від ЗО січня 1992 р.1 і ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р.2 було встановлено право приватної і колективної власності громадян на землю3. Про право комунальної власності на землю в цих актах законодавства в той час не йшлося. Це пояснюється тим, що в період прийняття згаданих законів комунальна власність вважалася різновидом державної власності. Державна власність на майно тоді поділялася на загальнодержавну і комунальну власність.

З прийняттям Конституції України правовий режим комунальної власності змінився. У Конституції України немає такого різновиду права власності, як «загальнодержавна». У статті 41 Конституції України, якою закріплено право приватної власності, зазначено, що «громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону».

Згідно зі ст. 83 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 р. до комунальної власності належать землі територіальних громад сіл, селищ і міст. Суб'єктами права власності на землі комунальної власності виступають безпосередньо територіальні громади або сільські, селищні, міські ради. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад у галузі земельних відносин на відповідній території належать розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад.

У статті 84 ЗК України записано, що у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій центральними органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, державних органів приватизації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 142 Конституції України земля, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною основою місцевого самоврядування. Об'єкти їхньої спільної власності перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (п. З ст. 15) також встановлено, що земля належить територіальним громадам сіл, селищ і міст на праві комунальної власності.

На відміну від ЗК України 1992 р., що діяв до прийняття нової Конституції України, первинними суб'єктами комунальної власності на землю Конституція України 1996 р. визнає не адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, а відповідні територіальні громади, які складаються із жителів сіл, селищ і міст. Тим самим Конституція України послідовно підводить до того, що кому-нальна власність є різновидом публічної власності, яка не належить державі. Від імені та в інтересах територіальних громад суб'єктами права комунальної власності є відповідні органи місцевого самоврядування.

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад.

Це правило стосується земель усіх категорій, що знаходяться за межами населених пунктів і в межах території відповідного населеного пункту, зокрема і земель сільськогосподарського призначення.

Питання права державної і комунальної власності на землі сільськогосподарського призначення чи права користування ними будуть більш зрозумілими, якщо розглядати їх через об'єктно-суб'єктний склад земельних правовідносин. Об'єктом права у земельних правовідносинах виступає земля сільськогосподарського призначення або ж конкретна земельна ділянка цієї категорії земель. Щоб узгодити землю як об'єкт права з суб'єктами правовідносин треба відповісти на запитання: кому в Україні належить земля або ж земельна ділянка і хто здійснює на неї правомочності суб'єкта права.

Так, згідно зі ст. 13 Конституції України земля, яка знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України закріплює, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Отже, суб'єктами права власності на землю виступають громадяни України, які у сукупності складають Український народ, юридичні особи і держава.

Правомочності і повноваження Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України зі здійснення права власності та їх межі у формі функцій і повноважень визначені Конституцією України (статті 85,92,102,106,116) і спеціальними законами про них; повноваження Автономної Республіки Крим— статті 137, 138 Конституції України і ст. 28 Конституції Автономної Республіки Крим, ст. 13 ЗК України; органів місце-вого самоврядування — статтями 13, 14, 142 Конституції України, статтями 25, 26, 27, 43,44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 9-12 ЗК України;

— правомочності юридичних осіб — статтями 14,36 Конституції України, статтями 23-40 ЦК України; статтями 80,82 ЗК України;

— правомочності громадян — статтями 13, 14, 41 Конституції України; статтями 9-22 ЦК України; статтями 80, 81 ЗК України.

Здійснюючи права власника Українського народу на землю, Верховна Рада України як орган законодавчої влади визначає засади державної політики в галузі використання землі як одного з видів природних ресурсів, встановлює правовий режим власності, приймає закони про землю, якими регулює земельні відносини в Україні. До її повноважень належить також встановлення і зміна меж районів і міст, погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель.

Здійснюючи права власника Українського народу на землю Президент України як глава держави виступає гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, зокрема і прав на землю. Він сприяє створенню і функціонуванню відповідних механізмів забезпечення повної та безперешкодної реалізації прав людини і громадянина на землю, їхнього захисту, а в необхідних випадках — і поновленню.

Здійснюючи права власника Українського народу на землю, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема і прав на землю, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності на землю і здійснює управління землями, які належать до дер-жавної власності відповідно до закону. До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин також належить: розпорядження землями державної власності в межах, встановлених ст. 13 ЗК України: викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель, здійснення землеустрою та встановлення порядку проведення моніторингу земель тощо.

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в галузі земельних відносин належить: ведення державного земельного кадастру, зокрема державної реєстрації земельних ділянок; реформування земельних відносин; продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель, переданих у приватну власність, та земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Певними функціями і повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності на відповідній території наділені Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, державні органи приватизації в межах встановлених ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими законодавчими актами.

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень здійснюють права власності Українського народу, а також права власності територіальних громад. Це означає, що вони здійснюють правомочності управління щодо земель, які віднесені до державної форми власності, а також права власника щодо земель, які належать територіальним громадам на праві комунальної власності та їх спільної власності. Крім цього, органи місцевого самоврядування в межах наданих їм ЗК України повноважень здійснюють регулювання земельних відносин, що виникають на їх території незалежно від форм власності. Так, до відання галузі регулювання земельних відносин належать:

— розпорядження землями територіальних громад;

— надання земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, передача їх у користування, зокрема на умовах оренди;

— вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності;

— викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територій громад сіл, селищ, міст;

— справляння плати за землю;

— координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

— обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

— здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, додержанням земельного законодавства;

— інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

— вирішення земельних спорів тощо.

Громадяни та юридичні особи України можуть набувати у власність права приватної власності на земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення для:

— ведення фермерського господарства;

— ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зі змісту статей 81, 82 ЗК України випливає, що громадяни та юридичні особи України можуть бути суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення для перелічених вище цілей, а також у розмірах, встановлених для кожного виду цільового призначення земельної ділянки.

Наприклад, юридичні особи України мають право придбати у приватну власність земельну ділянку для виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, а також для дачного і гаражного будівництва можуть надаватися у власність громадянам України та юридичним особам України, іноземних держав та особам без громадянства за договорами купівлі-продажу для здійснення підприємницької діяльності в межах населених пунктів. При цьому громадяни та юридичні особи іноземних дер-жав та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

Наведене вище свідчить, що органи виконавчої влади, які наділені повноваженням розпоряджатися землями державної власності, територіальні громади сіл, селищ і міст безпосередньо, а також їх ради як органи місцевого самоврядування наділені правом розпоряджатися належними їм землями комунальної власності. Вони мають право використовувати належні їм землі за рішенням уповноважених органів у повному обсязі, передбаченому ЗК України, зокрема відчужувати в установленому порядку громадянам і юридичним особам для використання їх за цільовим призначенням. Вони вправі в порядку приватизації передати частку земель у власність громадян України, які мають на це право. Вони також можуть надати земельні ділянки із земель державної і комунальної власності державним підприємствам і організаціям для підприємницької, сільськогосподарської, науково-дослідної та іншої діяльності на підставі праві постійного чи тимчасового користування.

Такими повноваженнями щодо розпорядження спільними землями територіальних громад наділені Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні та районні ради.

Відповідно до ст. 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи чи організації земельні ділянки, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням здебільшого районної чи обласної державної адміністрації, а в окремих випадках — за постановою Кабінету Міністрів України або органу місцевого самоврядування, відповідною виконавчою владою переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання їх за цільовим призначенням, тобто для виробництва сільськогосподарської продукції, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Сільськогосподарські державні підприємства, установи та організації мають право самостійно господарювати на земельній ділянці, що належить їм на праві постійного користування чи оренди, і зобов'язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням, дотримання вимог законодавства про охорону довкілля.