#2. Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Правовий режим земель як юридичне поняття в земельному законодавстві не вживався і в земельно-правовій літературі не визначався. Найчастіше це поняття застосовувалося в науці господарського права.

Так, С. М. Корнєв стосовно майна, яке використовувалося в період планово-регулюючої економіки, поняття «правовий режим» визначав як встановлений державою в правових нормах порядок придбання підприємством майна в оперативне управління, обсяг його прав щодо володіння, користування і розпорядження ним, а також гранична межа розпорядження зазначеним майном з боку органів вищого рівня (перерозподіл, вилучення тощо) і порядок звернення на нього стягнень кредиторів1. І хоч слово «режим» у перекладі з французької означає «порядок», представники господарського права, формулюючи дефініцію правового режиму майна, виходили за межі суто правового порядку.

Один із найбільш авторитетних нині представників земельного права Б. В. Єрофєєв вважає, що під поняттям правового режиму майна слід розуміти «правовий порядок» використання земель1. Лаконічне визначення поняття правового режиму земель представником російської земельно-правової науки відображає зміст основних вимог до його формулювання, але є неповним.

В. І. Семчик правовий режим майна визначав як встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин2. Це визначення можна застосовувати і до землі як об'єкта правовідносин. Із цього загального визначення можна сформулювати такі елементи структурної побудови правового режиму землі:

а) сукупність правових норм (правил), якими регулюються земельні відносини;

б) встановлений правовими засобами порядок та умови поділу земель на категорії, визначення цільового призначення земель відповідної категорії;

в) правове визначення форм власності на землю, порядок та умови набуття і здійснення права власності на земельну ділянку і права постійного чи тимчасового землекористування;

г) правомочності суб'єктів права власності на землю і землекористувачів, зокрема орендарів, їх права та обов'язки щодо використання землі за цільовим призначенням;

ґ) функції, компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування щодо управління землями і забезпечення їх раціонального використання за цільовим призначенням, а також форми і методи управління землями з урахуванням форм власності на землю і віднесення земель до відповідної категорії;

д) встановлений правовими засобами порядок та умови проведення землеустрою, моніторингу земель, справляння плати за землю і здійснення державного контролю за раціональним і цільовим використанням земель, а також за додержанням земельного законодавства;

е) правова охорона землі як об'єкта природи, а також права власності на землю і права землекористування;

є) юридична відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства, а також порядок та умови їх застосування.

Отже, правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержання земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Правильне визначення елементів структури правового режиму земель має важливе методологічне значення, оскільки створює умови для комплексного підходу до встановлення предмета земельного права, землі як об'єкта права, суб'єктів і змісту земельних правовідносин, до реалізації норм земельного права і застосування в окремих випадках норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, екологічного, аграрного, фінансового тощо).

Для правового режиму земель сільськогосподарського призначення характерним буде встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об'єкта права з дотриманням суб'єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю, землекористування і використання землі за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 19 ЗК України в Україні провадиться розподіл земель за категоріями відповідно до їх цільового призначення.

У складі земель України відповідно до цільового призначення землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце. Цим характеризується важлива економічна і соціальна роль земель цієї категорії. Оскільки за своїм економічним призначенням земля сільськогосподарського призначення є основним засобом виробництва, а за соціальним призначенням — предметом праці у сільському господарстві.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміни правового призначення земель, зокрема сільськогосподарського призначення, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викупу) земель і затверджують проекти землеустрою. При цьому зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійсню-ються за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.