3. Дерев’яні укріплення

Важливу роль у фортифікації 8-13 ст. відігравали дерев’яні укріплення і конструктивні елементи. Вони розташовувалися на краю укосу або валу й призначалися для перешкоди проникненню противника на двір оборонної споруди.

Залежно від складності оборонної системи дерев’яні укріплення використовували як самостійно, так і в поєднанні з земляними елементами. Більшість із них мають подвійну, а то й потрійну назву. Автентичні первісні назви встановлено за літописами та іншими історичними джерелами. В наступні періоди ці назви зазнали транслітерації у відповідності до вимог мови пануючої нації. Втретє оборонні укріплення отримали назви від дослідників за особливостями будови.

Конструктивними складовими дерев’яної військово-оборонної архітектури є прості (1-2) та складні (3-5) укріплення та їх елементи:

1). Засіка («осіка»).

2) Частокіл (палісад, острог).

3) «Стєна» (паланка).

4) Зрубна стіна (з тристінних, чотиристінних клітей або тарасів).

5) Вежа.

6) «Столпіє» («столпостєніє»).

1) Засіка (осіка)

Засіка була тимчасовою примітивною оборонною спорудою. Це велика кількість зрубаних дерев з обрубаними і загостреними гілками, повернутими в напрямку противника. Іноді такі дерева укладали в певному порядку і засипали землею. Будувалися у важкодоступних місцях, на перевалах і призначалися для зупинки руху кінноти ворога.

2) Частокіл (палісад, острог, острокіл)

Найпростішим і найдавнішим типом дерев’яної загорожі був частокіл (назва походить від особливостей будови: густо один біля одного вбитих колів). Згадки про частоколи трапляються протягом тривалого часу.

Рисунок 3.9. Зміцнення частоколу Рисунок 3.10. Зміцнення частоколу

короткими палями (за Н. Крадіним) брусом-пажилком (за Б. Рибаковим)

З цими укріпленнями довелося зіткнутися Дарію в Причорномор’ї в поході проти скіфів (512 р. до н.е.), Кортесу в мексиканському місті Табаско (1525 р.), капітанові Куку в Новій Зеландії (1769). Найдовше, до кінця 18 ст., його використовували турки. ⁶

У 14-17 ст. частокіл називали палісадом (від словосполучення садити палі, тобто вкопувати загострені колоди), або острогом (від гострих рогів). Техніка спорудження частоколів на всіх слов'янських і давньоруських городищах була однаковою. Спочатку викопували вузьку траншею-канаву, в яку на глибину до ма­терикової стінки щільно прикладали ряд загострених стовпів (діметром бл. 0,3 м) приблизно на третину їхньої висоти. Для їх укріплення в канаву забивали короткі колоди (як в Новгороді) або вкидали камені (як в Грозинцях на Буковині), засипали траншею землею і щіль­но утрамбовували. Високий палісад потребував додаткових кріплень, оскільки нижня частина колод швидко загнивала і стіна розхитувалась. На деяких городищах колоди кріпили між собою наскрізним брусом-пажилком, просунутим через отвори. Іноді з внутрішнього боку до стіни ставили похилі підпорні стовпці. Конструктивну міцність додавав також поміст-бойовий хід. Та найнадійніше укріплювали лінію частоколу дерев'яні зруби напівземлянки, що примикали до нього з внутрішнього боку. Приміщення зрубів використовували як житла, а їхній засипаний землею дах – як бойові площадки для захисників. Ззовні для стійкості частокіл підсипали глиною на висоту 0,5 м, утворюючи укіс, що іноді був продовженням рову (Грознинське городище на Буковині). ⁷

Залежно від оборонної системи частокіл розміщувався перед валом, на валі, в рові, на краю укосу по периметру городища або на окремій його частині. Місце розташування частоколу впливало на його висоту. Найбільшою вона була в укріпленнях, розташованих на рівнині, найменшою – на високому земляному валі. Висота частоколів коливалася від 1,5 до 5-6 м. Високий частокіл мав стрільниці – прорізи, видовбані у двох суміжних колодах. Низький палісад бійниць не мав. Стріляли з-за нього висуваючись над верхньою частиною. Серед різновидів палісаду найбільш поширеними є стоячий (з вертикально вкопаними колодами) і «косий острог», в якому загострені зверху колоди вкопувалися в землю під гострим кутом до напільного боку. Такий різновид укріпленої стіни на деяких ділянках виявлено у Змієвих валах. Ще одним різновидом частоколу є надовб – невисокий палісад, що ставився у рові (посередині, або на внутрішньому укосі), призначений для утруднення підходу до стіни укріплення. Кілки розташовувалися в ряд або в шаховому порядку.

Рисунок 3.11. Розріз валу і часто- Рисунок 3.12. Конструкція частоколу

колу й спосіб організації підпірних з помостом-бойовим ходом

к онструкцій (за О. Тумкіною)

Рисунок 3.13. Надовб на укосі у Рисунок 3.14. Надовб у рові. (за енцикло-

с. Ревному (Чернівецька область). педичним словником Ф. Брокгауза й

Схема (за Б. Тимощуком) І. Ефрона

Дерев'яними на­довбами був укріплений земляний укіс на буковинському городищі Ревне І. Гострі кілки заважали противнику наближатися до оборонних стін, затримуючи його на певній відстані від бойової платформи.⁸ Різновидом частоколу вважалися: частик – невеликі кілки, що забивалися на бермі між стіною і ровом, та часник – частик із залізних кілків.

Рисунок 3.15. Вертикальний частокіл (на передньому плані) та косий острог (на задньому плані) на Змієвих валах. Рисунок (за В. Яколєвим)