2. Наукові дисципліни, що допомагають дослідженню і вивченню процесу еволюції урбаністичних утворень

Під час вивчення предмету доведеться знайомитися з кількома науками, дотичними до архітектури, які в контексті вивчення урбаністичних утворень називатимемо допоміжними архітектурними дисциплінами:

– замкознавство (кастеологія) – наука, що комплексно вивчає розвиток оборонних систем від найдавніших часів до сучасності з подальшою пропозицією реставрації, ревалоризації виявлених оборонних об’єктів;

– фортифікація – галузь військово-інженерного мистецтва, що вивчає форми, засоби та способи укріплення місцевості для ведення бойових дій, а також способи захисту від засобів ураження. Термін «фортифікація» (лат. fortificatio – зміцнення) з'являється в 16 ст. коли ця дисципліна перетворюється в самостійну галузь будівельної науки з точними розрахунками – з одного боку і військового мистецтва з професійним підходом до проектування окремих укріплень – з іншого. Перш ніж фортифікація стала наукою, їй передував тривалий період накопичення досвіду, вдосконалення фортифікаційного мистецтва. Головним завданням фортифікації є вдале поєднання оборонних укріплень у єдину оборонну систему шляхом взаємозахищеності;

– фортифікаційна систематика – галузь фортифікації, яка вивчає системи оборони і встановлює взаємозв’язок між способом оборони і базовими оборонними укріпленнями.

3. Джерела комплексного вивчення й дослідження об’єктів архітектурно-містобудівної спадщини

На Україні в доброму чи задовільному стані збереглося понад 300 різнотипових об’єктів оборонної архітектури (за В. Вечерським). Географію вони мають надзвичайно широку: розташовуються в усіх без винятку регіонах – Поліссі, Поділлі, Опіллі, Галичині, Буковині, Лівобережжі, Правобережжі, Слобожанщині, Запоріжжі, Криму. Окрім місцевого населення оборонні споруди на українських землях будували греки, римляни, візантійці, генуезці, турки, німці, поляки, литовці, росіяни, то ж українська фортифікація має інтернаціональні риси.

Основну інформацію про об’єкти архітектурно-містобудівної спадщини отримуємо з джерел, які поділяємо на п’ять видів:

– історичні: літописи, офіційні документи державних установ (адміст-ративно-правові акти, постанови сеймиків, королівські люстрації, реєстри), приватні документи (фундаційні і дарчі грамоти, ревiзiї фортифікаційних об’єктів, кошторисні документи);

– картографічні: карти, плани, схеми, кресленики;

– іконографічні: рисунки сучасників спорудження, замальовки мандрівників, гравюри, поштівки, світлини;

– археологічні: звіти археологічних експедицій, статті, тези конференцій;

– етнографічні: мемуари, спогади і враження від огляду, діаріуші (щоденники) мандрівників, будівничих.

4. Наукові методи комплексного вивчення й дослідження об’єктів архітектурно-містобудівної спадщини

Комплексний підхід при дослідженні історичних архітектурно-містобудівних об’єктів передбачає використання студентами таких методів: пошук і аналіз першоджерел, порівняльно-історичнй аналіз, морфологічний аналіз, типологічний метод систематизації відповідно до історично складених типів оборонних об’єктів із застосуванням метрологічного аналізу в системі історичних мір.

Достовірні відомості про оборонний об’єкт можна отримати у процесі візуального обстеження топографії навколишнього рельєфу, проведення архітектурних обмірів збережених укріплень та архітектурної інвентаризації укріплень та їх елементів.