7. Конструктивні особливості укріплень й елементів, облашованих за фронтовою, фортовою та укріпрайонною системою оборони (18-19 ст.).

1. Укріплення оборонних ліній (фронтів)

ФРОНТИ – лінії укріплень фортець, утворені земляними валами різної у плані форми, бастіонами, верками, люнетами, редутами та іншими земляними укріпленнями. Розрізняють фронти позиції, довготривалої оборонної огорожі й атаки.

Перші фронти появилися в Нідерландах під час іспано-голландської війни завдяки удосконаленню верків і поєднанню кількох бастіонів, напівбастіонів чи верків в оборонні лінії. Первісними фронтами слід вважати передові форпости фортеці – кронверк і гонверк. На західноукраїнських землях яскравим прикладом бастіонних фронтів є фортеця Святої Трійці.

Рисунок 7.1. Кронверк і гонверк на плані фортеці Святої Трійці. Гравюра кінця 17 ст. Автор невідомий

Рисунок 7.2. В’їзна брама фортеці

Святої Трійці. Фото поч. 20 ст.

2. Укріплення фортових фортець

Форти (від лат. fortis – сильний, міцний) – базові укріплення відкритого або закритого типу, що становили автономний передовий форпост (опорний пункт) фортової фортеці, фортового поясу чи польової оборонної лінії і не пов’язувалися з нею жодними комунікаціями. Проміжки між фортами залишалися вільними і були ареною бойових дій. Невеликі за розмірами форти, пристосовані для ведення кругового вогню з бойового укриття й проживання в бліндажах залоги називалися блокгаузами.

Складався форт з трьох частин: фасової, з бастіонно-тенальними абрисами, тильної – полігонального плану й окремих бічних сторін у вигляді редюїта. Форти, споруджені у 2-й пол. 19 ст. мали трапецієвидну форму зі скругленими кутами, реданами на фронтальній і тильній сторонах й великим полігональним ходом. Профіль був дуже схожий на бастіонний.

Рисунок 7.3. Форт ( П. Гріффітцом і

П. Деннісом)

Рисунок 7.4. Схема форту (за Мітчелом): 1 – захисний рів; 2 – внутрішній гребінь; 3 – капонір; 4 – напівкапонір; 5 – казематні батареї; 6 – оборонна казематована казарма

Функціонально фортові приміщення поділялися на порохові льохи, піхотні позиції і підземні сховища.

Відомо два види фортів: закритого і відкритого типу.

Форти відкритого типу мали 1-2 земляних вали, перед якими копалися рови й влаштовувалися інші перешкоди. За валами розташовувалися артилерійські гармати й піхота. Зазвичай такі форти займали площу 4-5 га, мали по 20-50 гармат, їх обслугу і 150-500 осіб піхоти.

Форти закритого типу у 18 ст. будувалися у вигляді кам’яної багатоярусної вежі із амбразурами для гармат. Починаючи з 19 ст. для будівництва фортів використовували бетон (пізніше залізобетон) та сталеві конструкції для артилерійських веж. Тоді ж у них з’явилися напівкапоніри, капоніри і каземати.