2. Додаткові укріплення об’єктів бастіонного типу:

Додаткові укріплення не були обов’язковими для використання в оборонному об’єкті. Їхня присутність залежала від потреби додаткового зміцнення окремих дільниць чи сторін урбанізаційно-фортифікаційного об’єкта, але обходилися і без них.

Валганг – частина фортечного валу, прикрита спереду бруствером і призначена головним чином для розміщення фортечних гармат.

Барбет (бойовий хід) – захисна огорожа для гармат і їхніх бойових розрахунків.

Банкет – підвищене місце на барбеті для розташування гармат.

Парапет – земляний чи кам’яний бруствер бастіонів і куртин.

Сторожовий шлях – місце для пересування сторожі на нижньому ярусі куртини.

Ескарп – мур, розташований на обох укосах оборонного валу (внутрішнього укосу рову), з позитивним ухилом, що виконув підпірну або протирикошетну функцію

Фоссебрея – додатковий низький вал між ровом і головним фортечним валом, що призначався для оборони водяного рову фронтальним вогнем.

Фоса – водяний або сухий рів.

Гласис – пологий насип, що зводився для полегшення обстрілу місцевості.

Капонір – фланкуюча будівля для ведення флангового вогню у двох протилежних напрямках.

Равелін – трикутна споруда перед куртиною попереду фортечного рову, що служить для підтримки вогнем атакованих бастіонів і для прикриття від вогню куртини.

Ретраншемент – фортифікаційна споруда, розташована позаду головної позиції оборони, призначена для обстрілу простору за нею, змушувала супротивника, що заволодів головною позицією, вести подальшу атаку.

Теналь – довге, вузьке укріплення перед куртинами і фланками у вигляді вхідного кута для прикриття ескарпів від вогню артилерії.

Контрескарп – зовнішній укіс оборонного рову, часто укріплений ка­м'яним облицюванням.

Прикритий шлях – захищена парапетом площадка для пересування воїнів, розташована перед гласісом.

Траверс – перепона, що зводиться поперек траншеї і перед входом у фортифікаційну споруду для захисту від ураження кулями при поздовжньому обстрілі та осколками від артилерійських снарядів.

Рисунок 5.9. Додаткові укріплення та елементи замків і фортець бастіонного типу на розрізі бастіону і ровів

Тема 6. Школи бастіонної фортифікації

Революційним удосконаленням мистецтва фортифікації була поява в Чехії та Італії у 15 ст. базового оборонного укріплення – бастіону. Це укріплення дало початок надзвичайно популярній у Європі бастіонній системі оборони. За час її вдосконалення в європейських країнах склалося кілька шкіл бастіонного фортифікаційного мистецтва. Нові ідеї та укріплення цих шкіл миттєво поширювалися на сусідні країни й успішно співіснували з архаїчними формами укріплень.

Основні школи бастіонної системи оборони:

– староіталійська (1-а половина 16 ст.),

– новоіталійська (2-а половина 16 ст.),

– голландсь­ка (2-а половина 16 – 1-а половина 17 ст.),

– німецька (2-а половина 16 ст.),

– французька (2-а половина 16 – 1-а половина 17 ст.).

1. Староіталійська школа виникла у 1-й пол. 16 ст. Засновниками її вважають італійських інженерів Антоніо да Сангало Молодшого (1483-1546), що будував римські укріплення, і Мікелє Сан-Мікелі (1484-1559), який укріплював Веро­ну, Неаполь, Кандіо (Греція), побудував на підводному підмурку форт святого Андрія в Лідо для захисту рейду Венеції. Взірцями італійської системи фортифікації є укріплення Туріна, Мілана, Відня, Лавалетти, Антверпена та інших міст.

Головні ознаки:

– серцевидний план, тупий кут на шпиці і невеликий розмір бастіонів;

– ескарпи бастіонів разом з бруствером обли­цьовувалися каменем ззовні і зсередини на всю висоту;

– фаси на стику з фланками не утворювали залом, а були довшими за останні й мали півкругле завершення, зване орільйоном, бастілією, туреоном, больверком (франц. – оreillon вушко) – бічне прикриття фланків, на яких стояла артилерія, призначена для захисту куртини;

– фланки бастіонів влаштовувалися перпендикулярно до куртин і мали два-три яруси, в яких артилерія знаходилася ніби в гнізді, прикритому з поля стіною фаса;

– довгі кур­тини (до 450 м), іноді заломлені під прямим кутом всередину (абрис тенального фронту);

Рисунок 6.1. Бастіони

староіталійської школи

(за А. Фрейтагом)

– для оборони рову всередині довгої куртини розташовували допоміжний менший бастіон, званий «п’ятою формою». У ньому фланки під прямим кутом з’єднувалися з куртиною.

– рови широкі (20-30, навіть 40 м) і глибокі (6-8, до 15 м);

– контрескарп рову па­ралельний фасам бастіонів;

– гласис не мав прихованого шляху;

– вальґанґ завширшки 7-9 м, командування валу – 8-9 м;

– зовнішні допоміжні оборонні споруди (верки) не будувалися;

– з бастіонів у напільний бік можна було потрапити через потерну.

Рисунок 6.2. Елементи староіталійського бастіону та примикаючі укріплення. Схема: 1 – великий кавальєр, 2 – орільйон, 3 – малий кавальєр, 4 – відступний ярусний фланк, 5 – рів.

Рисунок 6.3. Дубенський замок з орільйонами (Рівненська обл.). Сучасне фото з літака

Потерна - галерея для пересування оборонців; прихований підземний прохід, що з’єднував середину фортеці з зовнішніми укріпленнями; підземний вихід з фортеці, підлаз, піднир, підкоп.

Рисунок 6.4. Потерна Хотинської фортеці (Чернівецька обл.). Сучасне фото

2. Новоіталійська школа розвивалася в 2-й пол. 16 ст. в Італії. Сформувалася близько 1560 р. Описана інженером Франциско Мархі (1504-1576) в «Трактаті з військової архітектури» (1599).¹⁷ Удосконалювали цю систему інженери-архітектори Марко, Буська, Флоріані, Розетта та інші. Та найбільший вклад в неї внесли італійський математик Никколо Тарталья (1554) і П’єтро Катанео (1567).

Головні ознаки:

– збільшені в розмірах бастіони, на яких розміщували надшанці, звані кавальєрами (італ. сavaliere – вершник) – внутрішні домінуючі на бастіоні ярусні земляні вали-бруствери, що прикривали розрахунки далекобійних гармат (іноді кавальєром називали малий, високий бастіон усередині головного бастіону, що призначався для обстрілу місцевостей, прихованих від вогню.

– горжі бастіонів зменшено до 1/6 сторони внутрішнього полігона;

– вкорочені до 200 м куртини, збільшено внутрішній кут фасів;

– для захисту мостів і в’їзних башт з воротами, що розташовувалися посередині куртини, споруджували демілюни, а згодом – равеліни. Також вони служили для оборони фланків і куртин, дозволяли вести перехресний вогонь з бастіонами, фланкували прихований хід.

Демилюн (франц. demi-lune – півмісяць) – півкругле земляне двостороннє укріплення-острівок, призначене для оборони куртини, прототип пізнішого равеліна. Його поява зробила атаку на найслабкіше місце фортеці – куртину дуже невигідною.

Равелін – призначене для оборони в’їзної брами у замках і фортецях бастіонного типу трикутне земляне укріплення-острівок між бастіонами у рові перед воротами, що складалося з двох фасів під кутом і площадки. Равелін одним мостом з’єднувався з зап іллям, іншим – з оборонною брамою.

Рисунок 6.5. Куртини між бастіонами Рисунок 6.6. Равелін Золочівського замку

захищені демілюною (а) і равеліном (б). (Львівська обл.). Сучасне фото.

Схема (за О. Шаузі)

Рисунок 6.7. Організація засхисту равеліна. Рисунок з книги П. Гріффітона і