5. Вежа (столп, башта)
Перші вежі побудовано приблизно у кінці ІІ тисячоліття до н. е. Однак на Русі їх споруджували в процесі еволюції оборонного зрубу. У 10-12 ст. зодчі-городники запропонували новий вид будівлі – вежу, яка в народній мові й у літописах отримала назву столп. З 16 ст. ці оборонні об’єкти стали називати баштами або чугами.
Столп (вежа) – це зрубна, каркасна або комбінована оборонна споруда, висота якої є набагато більшою за горизонтальні розміри (сторони основи). Першими вежами в оборонних лініях, утворених частоколом або «стєною», були звичайні зруби зі з’єднанням «в обло». Робили їх вищими за інші огорожі та висували з напільного боку за оборонну лінію. Виявилося, що такі споруди є набагато ефективнішими за підсябиття, бо давали можливість захищати не тільки фронтальну сторону, а й вести фланкуючий вогонь вздовж стін. Зводили вежі переважно у найменш укріплених місцях.12 Більшість веж були чотирикутними в плані – тобто «рублені в чотири стіни». Часто на них прилаштовували дзвін для подання сигналу про небезпеку. У 12-13 ст. з’являються кількаярусні вежі з обламами-підсябиттям – нависаючими випусками верхньої частини зрубу, що призначалися для стрільби по противнику, який впритул підійшов до стіни. Нависаюча частина веж виступала з площини стіни на 15-25 см, утворюючи щілину для стрільби. Ще однією сходинкою в еволюції веж було влашування у них стрільниць.
У процесі удосконалення веж конструювалася різна система виходу на верхній ярус. Спочатку на верхні площадки вибиралися за допомогою драбин, пізніше робили сходинки.
За призначенням у слов’янський і давньоруський періоди вежі поділялися на три види: спостережні, надбрамні й оборонні. Слід зауважити, що лише окремі вежі мали вузьке призначення. Більшість з них були універсальними: використовувалися як укріплення, сторожові пункти, пивниці, дзвіниці, житло, караульні приміщення, склади тощо.
Спостережні вежі з’явилися, вірогідно, ще в добу панування тактики «изъезду» (рос.) – раптового й несподівананого захоплення городища. В той час важливо було вчасно попередити оборонців та населення про ворожий набіг. Уже в 8-10 ст. на високих курганах, пагорбах і горах будуються столпи-вишки для спостереження за навколишньою місцевістю. Такі вежі були позбавлені будь-яких оборонних елементів й мали виключно стовпову або стовпово-каркасну конструкцію. Складалися вони з опорних стовпів, балок і невеликого за площею горизонтального помосту для вартових.
Рисунок 3.24. Спостережна вежа. Сучасне фото
Рисунок 3.25. Зрубна спостережно-оборонна надбрамна вежа.
Надбрамні (надворотні) вежі. Найвразливішим місцем давньоруських укріплених були в’їзні ворота, тому в 11-12 ст. їх вирішили додатково укріплювати надворотними вежами. Первісно це були вузькі зрубні коридори завдовжки до 3 м, які захищалися при вході і при виході окремими дверима. В процесі вдосконалення надбрамних веж коридори-тунелі встановлювали у тіло валів або оборонних стін, тому вони видовжувалися до 12 м і сягали у висоту до 3 м. Для ускладнення доступу до воріт використовували яри, звані глибокими узвозами (прообрази майбутніх захабів), які перебували під прицільним відкритим вогнем зі стін чи веж оборонців.
Надбрамні вежі складалися зі: зрубу, наскрізного пройому воріт й моста.
Зруб надбрамної вежі нагадував зруби надвальних клітей і конструктивно пов’язувався з городнями валу й складав одне ціле з примикаючими валами і стінами. Іноді до нього прилягав ще один зруб чи вежі. Брама здіймалася у висоту на кілька ярусів, мала потужне забороло, облами, стрільниці і отвори для шнурів, що піднімали міст. У стольних градах брами
Рисунок 3.26-3.27. Прибрамні і надбрамні вежі.
Макетні та графічні реконструкції І. Базарника та М. Рожка
споруджували з
каменю й розміщували над проїзним
отвором церкву (Золоті ворота 1037 р. в
Києві, Єпископські ворота 1097 р. в
Переяславі, ворота у Володимирі,
Новгороді). Така оборонно-сакральна
споруда, починаючи з 
кінця
11 ст., служила урочистою аркою й
уособлювала багатство і велич міста.
Згодом і малі міста перехоплюють
ініціативу Києва і також будують над
проїздами храми. Одночасно надбрамні
вежі збагачували силует міста, вносили
різноманітність у монотонні й одноманітні
лінії оборони.
Наскрізний пройом воріт влаштовували на нульовій відмітці основи валів, посередині надбрамної вежі. Рідко ворота встановлювали між двома вежами (Любеч). Пройом мав прямокутну або півциркульну форму. Його головною складовою була дерев’яна брама (ворота) на завісах, загорожа у вигляді перевернутого частоколу або дерев’яної герси (решітки на брамі). Конструктивним елементом надбрамної вежі вважався міст. У літописах мости згадуються вже з 10 ст. Первісно в момент небезпеки їх знищували: спалювали або підрубували опори. Лише в кн. 12 ст. появилися підйомні мости. Вони складалися з двох частин: вузького дерев’яного помосту-пандусу балкової конструкції на зрубних (заповнених каменем) або стовпових опорах і власне підйомного моста, що піднімався за допомогою спеціальних устаткувань – воротів та жерваців і служив додатковим укріпленням для в’їзного отвору.
Починаючи з 10 ст., спостережні і надбрамні вежі починають пристосовувати до ведення оборонних бойових дій і вони швидко стають основними вузлами оборони. Так з’являється суто оборонна (бойова) вежа – квадратне, прямокутне або шестикутне у плані багатоярусне (в 1,5-2 рази вище за основу) укріплення, сполучене зі стінами та іншими оборонними елементами укріплень. Від інших такі вежі відрізняються потужнішими і міцнішими заборолами і більшою кількістю стрільниць. Форма стрільниць робилася такою, щоб можна було вести круговий обстріл: фронтальний, долішній і фланкуючий вогонь.
Рисунок 3.28. Оборонні вежі на схемі-реконструкції замку Трускавця (за О. Мацюком)