10.9. Екологічна конверсія у сільському господарстві

Розвиток екологічної кризи поставив складні задачі перед виробництвом. Виникла необхідність наукового аналізу взаємодії виробництва із природним середовищем, на основі чого почали розвиватися нові напрямки виробництва – екологічна конверсія.

Екологічна конверсія – сукупність методів перетворення відходів у корисні для суспільства речі або їх утилізації без негативних наслідків для навколишнього природного середовища.

Головними принципами екологічної конверсії у сільському господарстві є поворот від інтенсивного сільського господарства до стійкого, екологічно безпечного (табл. 10.11).

Такий тип сільського господарства має на меті не лише збереження бази сільськогосподарського виробництва для майбутніх поколінь людей. Це той тип виробництва, що відповідає рівню загальної цивілізованості людини.

Головними складовими агропромислового виробництва є рослинництво та тваринництво. Рослинництво реалізується в межах певних систем землеробства.

У галузі обробітку ґрунту екологічна конверсія повинна, перш за все, стосуватися оранки. За висновками вчених (Шикули М.К., Моргуна Ф.Т., Вистрогова В.А., Поповича Л.П.) перспективою звичайної оранки є безвідвальний обробіток грунтів. Так, безвідвальний обробіток черноземів Лісостепу України підвищує їхню екологічну стійкість. Такі системи обробітку базуються на безвідвальному обробітку ґрунту на глибину до 40 см та регулярному розпушуванню на глибину до 7-8 см.

Таблиця 10.11.

Основні напрямки екологічної конверсії сільськогосподарського виробництва (Писаренко в.Н., Писаренко п.В., Писаренко в.В., 2008 )

№ за п.	Стратегічний напрямок	Тактичні завдання
1	Створення лісолуго-пасовищної рівноваги	Підвищення біологічного різноманіття ландшафтів. Зниження масштабів вітрової та водної ерозії. Лісонасадження у ерозійно небезпечних місцях. Залуження.
2	Відновлення природних біогеохімічних циклів	Контроль за надходженням органічних речовин до ґрунту. Перехід до оптимальних пасовищних навантажень. Децентралізація тваринництва.
3	Оздоровлення грунтів	Перехід до безплужного землеробства та мінімального обробітку грунту. Збереження гумусу в грунті шляхом використання органічних добрив, сидератів та живого мульчування. Мінімізація застосування пестицидів.
4	Підвищення коефіцієнта енергетичної ефективності та стабільності агроекосистем.	Використання енерго- та ресурсозберігаючих технологій. Створення сортів із підвищеним коефіцієнтом використання ФАР. Перехід від інтенсивних систем землеробства до адаптивних і відновлюваних. Створення сортів, пристосованих до полікультур.

Відповідно до аналізу О.Г. Тараріко (1991), для України значну перспективу має ґрунтозахисна система землеробства, у якій до 40-50% ріллі зайнято багаторічними травами. Ця система передбачає застосування лише високоякісних органічних добрив та сидератів, дотримання оптимального поголів’я худоби та ретельний контроль балансу елементів живлення у ґрунті. При цьому така система на 40-50% знижує продуктивність рослинництва.

Для України розробляється нова система водної меліорації, відповідно до якої потрібно реконструювати зрошувальні системи. Концепція передбачає перехід до системи малого зрошування, зрошення природних кормових угідь у заплавах, екологізації норм, засобів та термінів поливу, контролю якості води і використання для поливу води з мінералізацією не більше 0,5-1 г/л.

Однією з центральних проблем екологічної конверсії у тваринництві є рівновага між рослинницькою та тваринницькою галузями господарства. Для повної переробки залишків рослин за нормами на 1 га орних земель повинно припадати в середньому або 2-3 корови, або 5 телиць, або 25 свиней, або 2500 курей. Але на сьогодні у сільському господарстві України це співвідношення різко порушене.

Важливим елементом екологізації тваринництва є знешкодження твердих та рідких відходів, зменшення газоподібних викидів. Нині гній використовується головним чином як добриво і при цьому його погано готують до внесення у ґрунт. Наслідками цього є надходження у ґрунт паразитарної мікрофлори, яєць гельмінтів, великої кількості насіння бур’янів. Найбільш екологічно безпечною та економічно вигідною є переробка тваринницьких відходів на біогаз.

Біогаз – це суміш горючих газів, у якій переважає метан, а також наявні сірководень і водень. Нині розроблено технологію його виробництва із тваринницьких та рослинницьких відходів у так званих метантенках. При дотриманні технології (температура 35-40°С чи 50-55°С, рН=6,5-8,0, відсутність у сировині токсичних речовин та антибіотиків) вихід біогазу високий.