Гіпсування ґрунтів

До хімічної меліорації належить і гіпсування лужних ґрунтів – солончаків, солонців та ґрунтів із різним ступенем солончакуватості і солонцюватості. Засолені ґрунти поширені в Степовій та Лісостеповій зонах України, де займають площу близько 2,2 млн га орних земель. Концентрація легкорозчинних солей у них сягає 0,1-0,3 %. Солонці й солонцюваті ґрунти, як правило, розміщуються у комплексі з іншими ґрунтами, займають від 4 до 80% площі. Такі ґрунти мають несприятливі водно-фізичні та агрономічні властивості, що пояснюється значною кількістю увібраних катіонів натрію і магнію та пептизацією колоїдів і руйнуванням ГВК. Вони характеризуються підвищеною лужністю (рН=7,5-9,5), високою в'язкістю, липкістю, поганими водопроникністю і набуханням у вологому стані, сильним ущільненням, розтріскуванням і безструктурністю у сухому стані. На таких ґрунтах рослини страждають від нестачі вологи у посушливі періоди та від нестачі повітря – у вологі.

За глибиною залягання сольового горизонту засолені ґрунти поділяють на:

● солончакові (солі в шарі 0-30 см);

● солончакуваті (30-80 см);

● глибоко солончакуваті (80-150 см);

● глибоко засолені (глибше 150 см).

За вмістом увібраного натрію їх поділяють на:

● несолонцюваті < 5 % ЄКО (ємності катіонного обміну);

● слабкосолонцюваті: 10-20% ЄКО;

● солонці > 20 % ЄКО (залягають окремими плямами).

За складом солей солонці поділяють на содові, содово-сульфатні, сульфатно-содові, хлоридно-содові, содово-хлоридно-сульфатні (Лісостеп), хлоридні, сульфатні, хлоридно-сульфатні (Степ).

Гіпсування ґрунтів проводять за вмісту увібраного натрію понад 5% ЄКО. Витісняють увібраний натрій та нейтралізують ґрунт внесенням гіпсу, фосфогіпсу, сульфату заліза, сульфату алюмінію, хлориду або нітрату кальцію, дефекату, неорганічних кислот (сірчаної, соляної, азотної), кислих органічних відходів промисловості (лігнін) тощо.

Найчастіше для меліорації солонців і засолених ґрунтів використовують гіпс і фосфогіпс. Норму гіпсу визначають за формулою:

Н = 0,086·(Na-0,1·E)·h·d, (10.3)

де: Н – норма гіпсу, т/га;

Na – вміст увібраного натрію, мг-екв/100 г ґрунту;

E – ємність катіонного обміну (ЄКО), мг-екв/100 г ґрунту;

h – потужність меліоративного шару ґрунту, см;

d – щільність складення ґрунту, г/см³.

Ефективність гіпсування залежить від ступеня зволоження ґрунтів, реакції ґрунтового розчину, глибини залягання ґрунтових вод, способів внесення гіпсу тощо. Меліоранти краще вносити по паровому полю під просапні культури (кукурудзу, цукрові буряки) та багаторічні бобові трави. На солонцюватих ґрунтах повну їх норму вносять під оранку.

Ефективне поліпшення солонцюватих ґрунтів і солонців можливе у разі комплексного застосування агротехнічних, меліоративних, агрохімічних і біологічних заходів, які мають охоплювати: внесення меліорантів; обробіток грунту чизельними розпушувачами на глибину 35-45 см або плантажну оранку на глибину 55-60 см; вирівнювання поверхні поля; регулювання поверхневого стоку, влаштування дренажу та промивного водного режиму за рахунок зрошення і снігозатримання; застосування органічних та мінеральних добрив; сидерацію, створення після меліорації сприятливого агробіологічного фону висіванням солестійких рослин (у перші роки – буркуну, суданської трави, люцерни, а в міру окультурення – ячменю, озимої пшениці, сорго, цукрових буряків).