Змістовий модуль 3. Наукові основи збалансованого розвитку агроекосистеми

Тема 8. Керування стабільністю агроекосистеми: структурно-енергетичний рівень

8.1. Загальні принципи організації збалансованої структури земельних угідь

8.2. Землеустрій як чинник стабільності агроекосистеми

8.3. Контурно-меліоративна організація території землекористувань

8.4.Збалансована сівозміна - структурна основа польової агроекосистеми

8.5. Агроекологічне значення проміжних посівів

8.1. Загальні принципи організації збалансованої структури земельних угідь

Організація збалансованої структури земельних угідь є ключовим елементом збалансованого природокористування. На основі плану такої організації визначається напрямок використання усіх видів земельних угідь, стабілізація їхніх функцій та консервація (за необхідності).

Планування збалансованої структури земельних угідь - це комплексний процес розподілу земель басейну на різні угіддя , який об'єднує фізичні, соціальні та економічні аспекти землекористування з урахуванням потенційних майбутніх потреб суспільства, метою якого є забезпечення стабільного функціонування басейну річки як цілісного біогеохімічного комплексу.

Мінімальною ландшафтно-територіальною одиницею, яку повинна охопити система єдиного планування, повинен бути басейн малої річки – відносно замкнена біогеохімічна структура, у межах якої здійснюється колообіг речовин. Загалом планування здійснюється у межах окремих землекористувань, що розміщені в басейні річки, з обов’язковим узгодженням його елементів на рівні басейну з метою запобігання прискореній ерозії ґрунтів, яка провокує комплекс процесів, що зрештою ведуть до дестабілізації екологічного стану цілого басейну.

В основу планування покладено системну оцінку земельних та водних ресурсів, альтернативних шляхів їх використання, економічних та соціальних умов з метою вибору найбільш прийнятних шляхів використання земельних угідь. Такий підхід повинен відповідати потребам суспільства та сприяти максимальному збереженню земельних ресурсів на майбутнє.

Розроблений план землекористування має бути:

1. ефективним,

2. збалансованим,

3. відповідати інтересам суспільства.

Важливим обмежуючим фактором розробки структури земельних угідь є межа освоєності басейну річки та розораності. Саме межа розораності є точкою відліку і лімітуючим показником для розробки структури посівних площ в басейні річки.

Структура посівних площ – склад посівних площ у відсотках, який займають культури кожної агробіологічної групи в загальній площі посівів (ріллі).

Структура посівних площ та земельних угідь в цілому, що склалася в Україні, не завжди є адаптованою до конкретних умов – районованою, що часто призводить до суттєвого недобору продукції рослинництва

Нині вченими України визначено ключові аспекти нормування структури посівних площ України (див. табл. 8.1.).

Таблиця 8.1.

Оптимально-нормативна структура посівних площ на основі ґрунтово-екологічних принципів ведення землеробства

(М.С. Кравченко, Ю.А. Злобін, О.М. Царенко, 2002)

Культура	Полісся		Лісостеп		Степ
	тис. га	%	тис. га	%	тис. га	%
Площа орних земель після трансформації угідь	4600	100	11170	100	14900	100
Чистий і сидеральний пари	7	0,1	180	1,6	1150	7,7
Зернові, всього	1850	40,2	4800	43	6550	43,9
втому числі озимі	1060	40,2	4800	43	6550	43,9
Технічні, всього	380	8,3	1550	13,9	1700	11,4
в тому числі цукрові буряки	-	-	1100	9,8	220	1,5
соняшник	230	5,0	298	2,7	1330	8,9
Картопля, овочеві, баштанні	720	15,7	865	7,7	735	4,9
Кормові, всього	1643	35,7	3775	33,8	4765	32,1
в тому числі багаторічні трави	780	17,0	1600	14,3	1700	11,4

Збалансована структура посівних площ розробляється з врахуванням таких характеристик стану ґрунтового покриву басейну річки:

1) результати агроекологічної оцінки придатності ґрунтів для росту культурних рослин;

2) належність ґрунтів басейну до певного класу придатності та наявність обмежуючих факторів стосовно росту і розвитку рослин та розвитку процесів деградації ґрунтового покриву.

Рівень придатності грунту для вирощування культур – спроможність ґрунтового середовища задовільняти біологічні вимоги рослин при визначених рівнях затрат та агротехніки.

Придатність ґрунтів для вирощування тої чи іншої сільськогосподарської культури визначають з метою виявлення відносно кращих умов для вирощування рослини і одержання запланованих об'ємів продукції з найменшими економічними затратами. При цьому не повинна зростати імовірність розвитку процесів деградації ґрунтового покриву.

Залежно від мети та завдань досліджень, наявності необхідної інформації, оцінка умов одержання оптимальних урожаїв сільськогосподарських культур проводиться в різних аспектах:

- за ґрунтовими факторами;

- за еколого-біологічними факторами;

- за агрокліматичними факторами;

- за економіко-організаційними факторами.

Перші три групи факторів встановлюють бонітет ґрунтів та агрокліматичних умов, а останній – економічну оцінку земель. Загалом збалансована організація земельних угідь забезпечується системою землеустрою України.