Антисептичні та дезінфекційні засоби

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування
Хлорамін Б (Chloraminum B)	Порошок	0,25-0,5% розчин для дезінфекції рук; 1,5-2% розчин для обробки ран; 1-5% розчин для дезінфекції неметалевих предметів.
Розчин йоду спиртовий (Solutio Iodi spirituosa)	Флакони по 10; 15; 25 мл 5% спиртового розчину; Ампули по 1 мл 5% розчину	Зовнішньо 5% спиртовий розчин
Розчин Люголя (Solutio Lugoli)	Флакони по 50 мл	Зовнішньо для змащування слизової оболонки глотки, гортані.
Йодинол (Iodinolum)	Флакони по 100мл	При тонзилітах – 4-5 промивань; При гнійних отитах закапують по 5-8 крапель; При трофічних виразках, опіках – прикладають серветки, що змочені йодинолом.
Йоддицерин (Ioddicerinum)	Флакони по 15 мл	Зовнішньо для змащування слизових оболонок, шкіри
Розчин водню пероксиду (Solutio Hydrognii peroxydi diluta)	Офіцинальний 3% розчин у флаконах	Зовнішньо для промивань та полоскань при стоматиті, ангіні, гінекологічних захворюваннях
Калію перманганат (Kalii permanganas)	Порошок	0,1-0,5% розчини для для промивання ран; 0,05-0,1% розчини для промивання шлунка
Ртуті дихлорид (Hydrargyri dichloridum)	Порошок; Таблетки по 0,5 і 1г для зовнішнього застосування	Для дезінфекції розчини 1:500 – 1:1000
Срібла нітрат (Argenti nitras)	Порошок	2-10% розчин для змащування шкіри та припікань; 0,25-2% розчин для змащування слизових оболонок, застосовують при гострому кон’юнктивіті
Протаргол (Protargolum)	Порошок	1-5% розчин – при запальних процесах верхніх дихальних шляхів; 1-3% розчин для промивання сечового міхура, при кон’юнктивіті
Цинку сульфат (Zinci sutfas)	Порошок; Очні краплі (0,25 і 0,5% розчини) у флаконах по 10 мл	0,1-0,5% розчин закапують під час лікування кон’юнктивіту; 0,25-0,5% розчини – в оториноларингології; 0,1-0,5% розчини в порожнину сечівника і піхви
Дерматол (Dermatolum)	Порошок; Мазь 10%	Зовнішньо в присипках та мазях, ректально у свічках по 0,2г
Ксероформ (Xeroformium)	Порошок; Мазь 10%	Зовнішньо в мазях та присипках (3-10%)
Фенол чистий (Phenolum purum)	Порошок	Для дезінфекції – 3-5% розчини
Дьоготь березовий (Pix liquida Betulae)	Рідина	Зовнішньо у вигляді 10-30% мазей, лініментів (готують extempore) для лікування екземи, псоріазу, корости тощо.
Лінімент бальзамічний за Вишневським (Linimentum balsamicum Wishnevsky)	Флакони по 100г	Зовнішньо для лікування ран, виразок, пролежнів
Розчин формальдегіду (Solutio Formaldehydi)	Офіціальний 37% розчин	Зовнішньо 0,5-1% розчини; Для спринцювань – розчини 1:2000 – 1:3000; Для дезінфекції інструментів – 0,5% розчин
Спирт етиловий (Spiritus aethylicus)	Розчин 40%; 70%; 90% і 96 %	Для обробки рук медичного персоналу, операційного поля – 70%; стерилізації хірургічних інструментів – 90-96%
Брильянтовий зелений (Viride nitens)	Порошок; 1-2% спиртовий розчини у флаконах по 10 мл	Зовнішньо 1-2% водні та спиртові розчини
Метиленовий синій (Methylenum coerueum)	Порошок; 1% водний розчин; 1% спиртовий розчин; ампули по 20 і 50 мл 1% розчину метиленового синього в 25% розчині глюкози (“Хромосмон”)	Зовнішньо 1-3% спиртовий розчини; Для промивання сечівника і сечового міхура – 0,02% водні розчини; у вену – 50-100 мл 1% розчину.
Етакридину лактат (Aethacridins lactase)	Порошок; 1% спиртовий розчин; 3% мазь по 25г	Для обробки ран – 0,05 – 0,2% розчин; У порожнини тіла – 0,05-0,1% розчини; Зовнішньо – 2,5% присипки, 1% мазі, 5-10 % пасти, 0,1-0,2% розчини
Фурацилін (Furacillinum)	Порошок; таблетки по 0,1г (внутрішньо); таблетки по 0,02г (для приготування розчинів); 0,2% мазь	Водні розчини 1:5000 (0,02%) – для обробки гнійних ран, при виразках і пролежнях, опіках ІІ і ІІІ ступеня, кон’юнктивах; Спиртові розчини 1:1500, 0,2% мазт – при блефаритах; Внутрішньо для лікування шигельозу по 0,1г 4-5 разів на добу
Розчин аміаку (Solutio Ammonii caustici 10%)	Флакони по 10, 40 і 100 мл	У хірургії для миття рук (25мл на 5л теплої перевареної води)
Хлоргексидину біглюконат (Chlorhexidins bigluconas)	20% водний розчин у флаконах по 0,5; 1 %	0,5% водноспиртовий розчин для обробки операційного поля; 0,5% водний розчин для дезінфекції ран, промивання опіків; 0,5% спиртовий розчин або 1% водний розчин для дезінфекції рук; 0,1% водний розчин для дезінфекції приміщень; 0,05% водний розчин для профілактики венеричних захворювань

ІІІ

Лікарські засоби, які пригнічують життєдіяльність збудників інфекційних захворювань в організмі людини, називають хіміотерапевтичними засобами. На відміну від антисептиків вони справляють вибіркову протимікробну дію і менш токсичні для людини.

Правила раціональної хіміотерапії:

1. Встановити точний діагноз, тобто збудника та його чутливість до хіміотерапевтичних засобів.

2. Вибрати препарат, який найбільш підходить, тобто врахувати його специфічність дії, фармакологічні ефекти, анамнестичні дані.

3. Препарат призначають у такій дозі (разовій і добовій) і так вводять, щоб забезпечити його середню терапевтичну концентрацію в тканинах макроорганізму впродовж усього курсу лікування.

4. Для забезпечення середньої терапевтичної концентрації препаратів слід враховувати їх взаємодію з препаратами інших груп:

   • на фармакологічному рівні;

   • на фармакокінетичному рівні;

   • на фізико-хімічному рівні.

5. Лікування триває до очевидного одужання.

6. Контроль за одужанням: при деяких інфекціях бажано мікроскопічне підтвердження.

Антибіотики – це хіміотерапевтичні засоби мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, а також затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами – антибіоз (від грецького anti –проти і bios – життя).

Характерні властивості антибіотиків:

• висока біологічна активність відносно чутливих до них мікроорганізмів;

• висока вибіркова протимікробна дія;

• біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину (ОД/мл) або 1 мг препарату (ОД/мг);

• випускають антибіотики в різних лікарських формах (порошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі).

Призначають внутрішньовенно, парентерально та місцево.

Більшість антибіотиків для парентерального введення – порошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед ін’єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін’єкцій, ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлорид, 0,25 – 0,5% розчин новокаїну.

Механізм дії антибіотиків полягає у включенні препаратів в процеси обміну (метаболізму) мікробної клітини. Внаслідок цього відбуваються специфічні порушення росту й розмноження мікроорганізмів та ослаблюється їхня патогенність. У ряді випадків антибіотики порушують проникність оболонок бактеріальних клітин, генетик-ний код, чим знижують життєздатність мікроорганізмів, припиняють їх розмноження.

Для успішного проведення антибіотикотерапії потрібно:

• антибіотики правильно призначати і своєчасно відмінити;

• закінчуючи лікування антибіотиками, препарат відміняють відразу, а не поступово;

• тривалість курсу лікування повинна бути не меншою ніж 5-8 днів.

Класифікація антибіотиків за хімічною будовою

1. β – лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами).

2. Тетрацикліни.

3. Левоміцетини.

4. Аміноглікозиди.

5. Поліміксини.

6. Макроліди.

Класифікація антибіотиків за спектром протимікробної дії

1. Антибіотики, що діють переважно на грампозитивні бактерії (пеніциліни, макроліти).

2. Антибіотики, що діють переважно на грамнегативні бактерії (полі-міксини).

3. Антибіотики широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетини, напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, напівсинтетичні макроліди).

4. Антибіотики вибіркової дії:

а) протимікозні (ністатин, леворин, амфотерецин, гризеофульвін);

б) протипухлинні (рубоміцин, блеоміцин).

За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бактерицидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріостатичні (тетрацикліни, левоміцетини, макроліди).

При легкому і середньому ступенях перебігу інфекційних захворювань призначають антибіотики бактеріостатичної дії (більш тривалими курсами). При тяжких інфекціях та ослаблених захисних силах організму у хворих призначають антибіотики бактерицидного типу дії.

ІV

Пеніцилін продукують плісняві гриби роду Penicillinum. Історія відкриття пеніцилінів пов’язана з іменами О.Флемінга, Х.В.Флорі та Е.Б.Чейна, яким у 1945 р. за відкриття пеніциліну присуджено Нобелівську премію в галузі медицини.

Препарати групи пеніциліну поділяють на такі, що отримують біосинтетичним шляхом (природні) і напівсинтетичні.

Антибіотики групи пеніциліну, що отримують біосинтетичним шляхом, поділяють на такі:

1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середовищі шлунка);

а) препарати короткочасної дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль);

б) апрепарати подовженої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, біцилін-1, біцилін-5).

2. Препарати для ентерального введення (феноксиметилпеніцилін, оспен).

Для пеніцилінів характерно:

• бактерицидна дія;

• спектр дії: коки, клостридії, бацили сибірки, дифтерійна паличка, спірохети;

• низька токсичність;

• широкий спектр терапевтичної дії.

Бензилпеніциліну натрієва сіль менш токсична і при внутрішньом’язовому введенні викликає менше місцеве подразнення тканин. Вводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у вигляді аерозолю, інтраназально, в кон’юнктиву. Із травного каналу практично не абсорбується: руйнується в кислому середовищі шлунка та під впливом β – лактамази кишкової мікрофлори. При внутрішньом’язовому введенні максимальна концентрація в крові визначається через 30 хвилин, утримуючись протягом 3-4 годин.

Для підтримання постійної концентрації його вводять кожні 4 години.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль створює терапевтичну концентрацію тривалістю 8-12 годин , вводять 2 рази на добу внутрішньом’язово.

Біцилін – 1 (ретарпен, екстенцилін) вводять внутрішньом’язово;

У місці введення створюється депо, з якого препарат надходить у кров у невели-кій кількості. Вводять до 600 000 ОД раз на тиждень або по 1 200 000 ОД кожні 2 тижні.

Використовують для профілактики рецидивів та ускладнень ревматизму, для лікування хворих на сифіліс, іноді на скарлатину, хронічний тонзиліт, при ускладненнях після тонзилектомії.

Біцилін – 5 - суміш 4 частин біциліну – 1 і однієї частини бензилпеніциліну новокаїнової солі. Застосовують для профілактики ревматизму протягом року, вводять по 1500 000 ОД раз на 3-4 тижні.

Завдяки синтезу пеніцилінової кислоти до медичної практики увійшли понад 20 напівсинтетичних препаратів пеніциліну. Залежно від фармакологічних властивостей та антибактеріальної активності їх поділяють на групи:

1. Стійкі до дії β – лактамаз (пеніциліназ) – метицилін, диклоксацилін. Ці препарати ефективні щодо штамів стафілокока, стійких до бензилпеніциліну. Препарати вводять парентерально.

2. Стійкі до дії β – лактамаз і кислотостійкі (оксациліну натрієва сіль).

3. Напівсинтетичні пеніциліни широкого спектра дії:

а) препарати, які не впливають на синьогнійну паличку (ампіцилін, ампіокс, амоксицилін);

б) препарати, які впливають на синьогнійну паличку (карбеніциліну динатрієва сіль, тикарцилін, піперацилін, азоцилін).

Оксациліну натрієва сіль – напівсинтетичний антибіотик з переважною дією на грампозитивні мікроорганізми, не руйнується в кислому середовищі шлунка.

Вводять внутрішньом’язово 2 – 4 г на добу на 4 – 6 прийомів, внутрішньо по 0,25 – 0,5 г на прийом через 4 – 6 годин.

Ампіцилін – кислостійкий препарат, не стійкий до β – лактамаз, має широкий спектр протимікробної дії. Тривалість дії 4 – 6 годин. Призначають усередину та внутрішньовенно, внутрішньом’язово кожні 4 – 6 годин по 0,25 – 0,5 г.

Карбеніцилін – має широкий спектр дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грамнегативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до β – лактамаз, кислостійкий, але не всмоктується з травного каналу, тому вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно.

Амоксицилін – напівсинтетичний пеніцилін, має біозасвоєння понад 90%, не потребує дотримання режиму дозування, зменшує загрозу дисбактеріозу.

Пеніциліни застосовують при:

• сепсисі, флегмонах, абсцесі;

• захворюваннях верхніх дихальних шляхів;

• ангіні, скарлатині, отиті;

• сифілісі, гонореї;

• менінгіті;

• інфекції сечовивідних шляхів;

• ревматизмі (біциліни).

Побічні ефекти пеніцилінів:

• алергійні реакції, свербіж, висипка, анафілактичний шок;

• дисбактеріоз;

• при високих дозах – нейротоксичні ефекти (марення, судоми, маячня);

• діарея;

• суперінфекція (кандидоз).

Препарати пеніциліну

Назва препарату	Форма випуску
Benzylpeniсillinum natrium Бензилпеніциліну натрієва сіль сп.Б	Флакони по 250 000; 500 000; 1000 000 ОД
Benzylpeniсillinum – novocainum Бензилпеніциліну новокаїнова сіль сп.Б	Флакони по 300 000; 600 000; 1200 000 ОД
Bicillinum – 1 Біцилін – 1 сп.Б	Флакони по 300 000; 600 000; 1200 000; 2 400 000 ОД
Bicillinum – 5 Біцилін – 5 сп.Б	Флакони по 1 500 00 ОД
Oxacillinum natrium Оксациліну натрієва сіль сп.Б	Таблетки по 0,25 і 0,5г Капсули по 0,25г Флакони по 0,25г
Ampicillіni trihydras Ампіциліну тригідрат сп.Б	Таблетки і капсули по 0,25г
Ampicillіnum natrium Ампіциліну натрієва сіль сп.Б	Флакони по 0,25; 0,5; 1г
Amoxicillinum Амоксицин сп.Б	Капсули і таблетки по 0,25; 0,5г Суспензія (250мг препарату в 5 мл)

Цефалоспорини – антибіотики широкого спектра дії, виявляють бактерицидну дію, стійкі до β – лактамаз, грамнегативних бактерій. Є чотири генерації цефалоспоринів, які різняться особливостями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.

Але для всіх цефалоспоринів характерне:

• стійкість до β – лактамази стафілококів;

• однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);

• широкий спектр дії.

Є препарати для парентерального введення (цефалоридин, цефотаксим, цефуроксим, цефазолін) та для внутрішнього застосування (цефалексин, цефаклор).

Застосовують при лікуванні захворювань дихальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легенів), бактеріальному менінгіті, інфекційних захворювань шкіри, кісток, суглобів, м’яких тканин, при тяжких госпітальних інфекціях.

У разі застосування цефалоспоринів можливі:

• алергічні реакції;

• біль при введенні внутрішньо-м’язово, тому препарати розводять у розчині новокаїну; при введенні у вену можливі флебіти; при прийманні через рот - диспепсичні розлади;

• нефротоксичність (особливо цефалоридин);

• нейротоксичність (марення, судоми);

• гепатотоксичність;

• дисбактеріоз (особливо при внутрішньому застосуванні).