§ 1. Політичні вчення м. М. Сперанського

Всі напрямки політико-правової думки в Росії від початку XIX ст. так чи інакше були пов'язані з посиленим розкладом феодального ладу і розвитком капіталістичних відносин. Але на специфіку формування антифеодальної політико-правової думки Росії того часу вплинула та обставина, що в країні не було достатньо сильної буржуазії, здатної на виступ проти самодержавства і кріпосництва. її політична програма обмежувалася побажанням доволі поміркованих та обмежених реформ, проведених зверху, направлених на заохочення її підприємницької діяльності і встановлення правових гарантій, які дозволили б розвиватися капіталістичним відносинам.

Гостра економічна криза, складна зовнішня ситуація сприяли появі реформістських проектів і конституційних настроїв у передової та освіченої частини російського суспільства, спонукаючи її до складання радикальних планів державних перетворень. З-поміж цих проектів вирізнялися повнотою і всебічністю розроблення проекти Михайла Михайловича Сперанського (1772-1839). Протягом 1808-1811 рр. Сперанський розробив один за одним три проекти державних реформ, в яких він підкреслив економічну і політичну відсталість Росії та необхідність проведення в ній хоча б поміркованих перетворень.

Теоретичні положення, від яких відправлявся мислитель, були типово просвітницькими. Походження держави він, у дусі при-родноправової теорії, виводив із суспільного договору. Звідси й висновок, що всякий законний уряд зобов'язаний своїм походженням загальній волі народу. Народ своїм волевиявом створює владу, якій і передає свої права, віддає свої фізичні сили, розум, багатство і повагу з тим, щоб одержати від уряду безпеку та гарантію своїх прав.

Державний лад Росії Сперанський визначав як деспотичний. Деспотія, на його думку, виникає у грубих, неосвічених народів, які, вибираючи правителя, не поставили йому ніяких правил, що його обмежували б. Такі правителі використовують одержану від народу владу проти того ж народу. Але коли народ пізнав це, то визнав за необхідне точно позначити, чого він бажає, та обмежив владу монарха корінними (конституційними) державними законами, щоб той не використовував на зло свою необмежену волю.

Звідси мислитель робить висновок, що встановлення корінних, неодмінних законів приведе до створення в Росії твердого конституційного порядку, забезпечить непорушність прав власності та інших прав громадян. Сперанський підкреслив: государ із добрими намірами не знайде в цих законах ніяких перешкод до здійснення своїх передбачень, але самодержавець, який захотів би вжити на зло необмежену волю, зустріне тверду перешкоду своєму насильству. Зібрані разом корінні закони, на його думку, мають утворити конституцію країни, прийняття якої повинно було покласти, хоча б формально, межі нічим не обмеженої влади.

Важливо, на наш погляд, відзначити, що корінні закони Спе-ранського відрізнялися від законів перехідних, до яких він відносив постанови й розпорядження влади з питань війни і миру, встановлення податків та інших грошових зборів, діяльності адміністративних органів, введення в дію статутів окремих установ та ін. Ці акти мислитель відносив до сфери виконавчої влади. Цим він поставив питання про підзаконність правотворчої діяльності виконавчого апарату.

Обстоюючи прийняття корінних законів, Сперанський у принципі виступав за перехід Росії до конституційної монархії. «Заміна самодержавства конституційною державою невідворотна,- писав він,- оскільки завжди, коли спосіб правління відстає від ступеня розвитку суспільства, він валиться з більшим або меншим потрясінням. Якщо не зробити цієї заміни зверху у спосіб реформ, то вона відбудеться в результаті революції». Але до революційних потрясінь Сперанський ставився негативно, особливо після досвіду якобінської диктатури, тому він звертався до царя з закликом усунути деспотичний образ правління, бо інакше «нестримне прагнення народу стане єдиним засобом до свободи».

У своїх проектах державних перетворень Сперанський мріяв не тільки про встановлення в Росії конституційної монархії, а й про те, що її діяльність неодмінно буде основано на законі. Конституційна монархія, заснована на законі, повинна, за переконанням мислителя, спиратися на кваліфікований чиновницький апарат, який забезпечує її функціональну діяльність. З цією метою він запропонував і провів два закони про чиновників: «Про придворні звання» і «Про екзамени на чин», які визначили умови зайняття посад та одержання службових чинів, зокрема наявність диплома про вищу освіту або здання екзамену на чин, за широким списком предметів. Придворні звання вже не могли бути основою для одержання чинів і просування службовими щаблями.

Сперанський приділяв велику увагу втіленню принципу законності в діяльність державного апарату, впорядкуванню державного механізму імперії, складанню її загального Зводу законів. Кодифікаційна діяльність мислителя, в аспекті юридичної техніки, ще й зараз становить певний інтерес.

Законність форм здійснення влади Сперанський пов'язував із необхідністю поділу влади. Законодавча влада повинна бути вручена двопалатній Державній думі, яка збирається щорічно у вересні. Вона бере участь в обговоренні законопроектів, вносить поправки до них, але затверджує їх імператор, не будучи зв'язаний думкою думи. Мислитель передбачав також створення мережі інших представницьких установ - волосних, окружних і губернських дум. Активним і пасивним виборчим правом можуть користуватися лише володільці нерухомої власності.

Виконавчою владою є уряд, який має спиратись у виконанні законів на «народну думку». Щоб остання могла впливати реально, необхідно ввести гласність дій уряду та свободу друку, опріч окремих випадків, передбачених законом. Глава виконавчої влади - монарх, який бере участь у діяльності думи.

Судова влада реалізується судовою системою, яка містить суд присяжних, суди губернські, окружні й волосні та завершується вищим судовим органом - сенатом. У складі сенату повинен бути організований верховний кримінальний суд для розгляду особливо важливих справ, тобто злочинів, скоєних членами Державної думи, сенату, а також іншими вищими службовими особами. За порушення принципів законності мусять відповідати і міністри, які скріплюють своїми підписами акти вищої державної влади.

Для уникнення колізій між представницькими установами та імператором Сперанський радив створити Державну раду з широкою компетенцією. Вона розглядає законопроекти, положення, статути, питання про оголошення надзвичайних заходів, звіти міністрів і щорічний бюджет держави. Розглянуті Державною радою та схвалені імператором законопроекти передаються на обговорення Державній думі, після чого затверджуються імператором.

Проекти Сперанського, отже, були спробою провести деякі реформи з метою встановлення твердих законів, щоб створити сприятливіші умови для розвитку буржуазних відносин, не ламаючи рішуче самодержавства і кріпосництва. Мислитель прямо підкреслював, що самими лише просвітництвом і діяльністю освічених монархів неможливо досягнути політичних та економічних результатів. Закони, а не люди, твердив він, повинні управляти державою. Водночас він розумів, що законодавство -не самоціль і як таке ще не є гарантом проти свавілля. Гарантом усіх свобод, як уже було відзначено, є конституція і заснований на ній поділ влади. Для Росії, вважав Сперанський, настав час змінити стан справ і встановити новий порядок, який забезпечить її рух до свободи.

Але Росія, на його думку, не зможе перетворитися з деспотичної на конституційну державу, оскільки в ній зберігається кріпосне право, до якого він ставився в основному негативно. Мислитель указував на протиприродність кріпосництва, обґрунтовував необхідність скасування кріпосного права економічними міркуваннями. Однак він боявся відкрито виступити проти кріпосного права - основи тогочасної Російської імперії. Його думки з питання про кріпосне право можна сформулювати так: рабство неможливе у правильно організованій державі, і воно буде в Росії скасовано, але скасування мусить бути здійснено поступово, способом реформ, щоб уникнути можливих хвилювань знизу, і це скасування не повинно бути визначено твердими строками.

Перехід Росії від деспотії до конституційної монархії Сперанський пов'язував також із поступовою зміною станового поділу суспільства. Тому він звернувся до проблеми прав громадян. Мислитель розрізняв свободу політичну і громадянську. Політична свобода, за його вченням, полягає в підкоренні всіх і кожного законам, у виборчому праві, праві обіймати посади та брати участь у складанні законів. Громадянська свобода полягає у свободі особистій, у праві розпоряджатися власністю, в основаній на законі незалежності один від одного всіх станів і груп у суспільстві. Мислитель вважав, що політична свобода має більший обсяг і тому є фундаментом для свободи громадянської. «Права громадянські,- писав він,- повинні бути засновані на правах політичних, закон громадянський не може бути без закону політичного».

Після проведення реформ Сперанський проектував усе ж таки зберегти три стани: 1) дворянство, яке користується всіма громадянськими і політичними правами; 2) середній стан, який складається з купців, міщан і всіх селян, які мають нерухому власність у певному розмірі; 3) народ робітничий, позбавлений прав політичних. Вимагати ліквідації станового ладу Сперанський, отже, не наважився, але пропонував провести його правове оформлення з закріпленням прав та обов'язків станів.

У цілому конституційні проекти Сперанського містили низку прогресивних в умовах тодішньої Росії ідей, хоча рішучого заперечення феодальних політичних і правових установ у них не було. Із проектів мислителя царизм вибрав окремі положення, які сприяли зміцненню самодержавства.