§ 9. Політико-правове вчення Фрідріха Ніцше

Нерівномірність економічного й політичного розвитку капіталізму в період, імперіалізму призвела до боротьби монополій за ринки збуту товарів і вивіз капіталів, за колонії та джерела сировини. Зростання суперечностей між імперіалістичними державами на початку XX ст. викликало імперіалістичні війни. Водночас могутні капіталістичні держави посилювали колоніальний гніт, загарбували слаборозвинуті та відсталі країни.

Агресивну політику імперіалізму було вмотивовано низкою вчень, які виправдовували колоніальний гніт і агресивні війни. Ідеологію експансії розвивав іще в XIX ст. французький соціолог Гобіно, міністр колоній Великої Британії Чемберлен та ін. А най-відомішим автором антидемократичної державно-правової теорії був німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-1900). Погляди Ніцше - це не сухі теоретичні конструкції, а те, що він бачив і відчував щодня. Тому ці погляди - суперечливі й тісно пов'язані з біографією мислителя, його успіхами і провалами. Питання політики, держави і права висвітлено в його працях «Грецька держава», «Воля до влади», «Так казав Заратустра», «По той бік добра і зла», «Походження моралі» та ін.

Культурний комплекс для Ніцше був предметом його головного інтересу. Держава, право, законодавство, політика являє собою службові знаряддя, засоби, інструментарій культури, яка, своєю чергою, є проявом, виявом і утворенням космічної за своїми масштабами боротьби сил і воль. Поняття «сила» вимагає, на його думку, доповнення; в нього повинна бути внесена внутрішня воля, яку Ніцше називав «волею до влади». Влада ж визнавалася ним найбільшою цінністю і метою існування, а засобом її досягнення - все людство.

Всю соціально-політичну історію Ніцше характеризував як боротьбу двох воль до влади. З одного боку - воля сильних, аристократів, з іншого - воля слабких, натовпу, рабів. Філософ вважав, що історію творять визначні особи - герої: полководці, касти, мислителі, до яких він зараховував і себе. Народні маси він характеризував як юрбу, натовп. Народ - це відсутність шляхетності, брак високого, великого.

Аристократична воля до влади, за вченням Ніцше,- це інстинкт піднесення волі до життя; воля до влади слабких - інстинкт занепаду, нічого. Тому історичний розвиток викликав у нього суцільний песимізм. Ось уже декілька тисячоліть, писав він, відбувається процес поступового виродження здорових життєвих засад, а в підсумку - перемога численної маси слабких і пригнічених над нечисленною аристократією сильних.

Але так було не завжди, заявляв Ніцше. Держава, на його думку, є засобом виникнення й породження того насильницького соціального процесу, під час якого відбувається народження привілейованої культурної людини, яка панує над рештою, масою. Отже, заключає він, те, що вже раз було в минулому, можливе і в майбутньому,- така його ідея вічного повернення.

Ніцше віддавав принципову перевагу культурі та генієві перед державою та політикою. Мета людства, вважав він, полягає

в найдосконаліших екземплярах, виникнення яких можливе в умовах високої культури, але недосконалої держави і поглинання політикою, позаяк останні ослаблюють людство і перешкоджають появі генія. Тому Ніцше виступав за зменшення ролі держави в суспільстві і навіть допускав у принципі зникнення держави в далекій історичній перспективі. Але зі зникненням держави хаосу не настане, оскільки більш централізована установа, ніж держава, одержить перемогу над останньою.

Мислитель розрізняв два типи державності - аристократичний і демократичний, будучи палким прихильником першого. Аристократичні держави він називав теплицями для високої культури і сильної породи людей. Справжня здорова аристократія почувається не функцією, а «змістом і вищим виправданням існуючого ладу». її віра побудована на переконанні, що суспільство повинно служити «лише як фундамент і поміст, який мав бути підніжжям певного виду вибраних істот, для виконання їхніх вищих завдань і взагалі для вищого буття».

Свою концепцію надлюдини Ніцше сформулював як відповідь демократизації суспільства наприкінці XIX ст. Вона, власне, була скерована проти ліберальних і демократичних концепцій моралі, культури тогочасного суспільства і держави. Сучасність, за його уявленнями, належала черні, тому всебічна критика сучасності (зокрема держави і права, влади й політики), перегляд усіх існуючих цінностей, нове виховання людськості розглядалися ним як необхідний момент руху до грядущого ладу нової аристократії.

Філософ пропонував виховувати нові типи людини, формувати у мас почуття відповідальності й послуху. Головне у цій справі -формувати новий дух, нову мораль, нові вартості. Сьогодні, писав він, маленькі люди стали панами, вся чернь теж хоче стати паном усієї людської долі, а це - величезна небезпека для надлюдини. Необхідно подолати вовтузіння мурашок, жалюгідне задоволення, «щастя» більшості. Треба думати не про те, як зберегти людину, а як перевершити людину. «До надлюдини лежить серце моє,- писав Ніцше,- вона для мене перше і єдине, а не людина». Тому він гостро критикував тогочасну політичну, державну організацію, право, мораль і вартості суспільства, в якому жив, оскільки все це належало підлій масі, маленьким посередностям. Навіть бісмаркська Німеччина не задовольняла його. Держава «зовсім зимно говорить неправду, вона є смерть народові», тому лише там, де закінчується держава, казав його Заратустра, починається вперше людина.

Своєрідним у Ніцше було також вчення про право. Воно, твердив він, є похідне, вторинне від волі до влади, результат війни і перемог. Із цих позицій мислитель відкидав природноправову доктрину, ідеї свободи і рівності в людських відносинах, вважаючи, що в основі права - сила, перевага, привілеї. Відкидаючи трактування природного права, філософ прагнув видати саме свої уявлення про право війни і переможця, аристократично-кастові порядки за справжнє природне право. З позицій такого праворозуміння він гадав, що, подібно до права необхідної оборони, необхідно визнати і право необхідної агресії. Право переможця на війні резюмує боротьбу різних воль до влади і служить основою аристократичного порядку.

На відміну від права війни, право постійне, сформованого правопорядку фіксує результати війни рівних воль до влади і, отже, передбачає певну згоду, якийсь договір сил, які борються. «Без договору,- писав Ніцше,- немає права». У цьому розумінні право характеризувалося ним як визнана і засвідчена влада.

Ніцше вихваляв аристократичні правові інститути Стародавньої Греції, захоплювався «арійською гуманністю» законоположень Ману, авторитетом закону кастового ладу. Сучасні ж йому ліберальні й демократичні ідеї, установи й закони він різко критикував як «стадове законодавство», розраховане на середній сорт людей.

Мислитель засуджував політику тогочасних йому європейських держав як дріб'язковість взаємної ворожнечі й незгод європейців, пророкуючи, що час малої політики минув, XX ст. стане часом великої політики, боротьби за світове панування, небачених доти війн; що навколо поняття політики буде розв'язано духовну війну. Демократичний рух в Європі, на його думку, приведе до породження людей, приготованих до нового рабства, і тоді з'явиться «сильна людина», тиран, мимоволі підготовлений європейською демократією.

А Європа, роздерта ворожнечею своїх народів, у майбутньому стане єдиною. Ніцше вбачав у німцях саме той народ, який, подібно до євреїв і римлян у минулому, запліднить майбутній «новий порядок життя».

Ніцше, як і Гобіно, Чемберлен та інші, часто користувався поняттям «раса». Для нього сильна раса - це особлива порода пануючих, аристократичні пани, слабка раса - життєво слабі, пригнічені й підвладні. У світлі боротьби різних воль до влади Ніцше розвивав і свої погляди на війну. Він звеличував війну і відкидав мир, оскільки з війною пов'язував свої надії на нову

високу культуру, а людина виходить із неї сильнішою для добра і зла.

Завершуючи, відзначмо, що Ніцше був переконаним антисо-ціалістом. Усілякі революції та повстання пригнічених він розглядав як загрозу культурі. Критикуючи соціалістичні ідеї, філософ писав, що соціалізм навіть бажаний у вигляді експерименту, аби на практиці було показано, що в такому суспільстві життя само себе заперечує, само підрізає свої корені. Соціалісти, вів далі він, заперечують право і правосуддя, індивідуальні домагання, права і переваги і цим відкидають саме право, оскільки за загальної рівності права не будуть потрібні.

Різкій критиці Ніцше піддав також майбутнє законодавство за соціалізму, а також підхід соціалістів до держави. Соціалізм прагне до усунення всіх наявних держав, але в такому разі він може розраховувати лише на коротке існування за допомоги крайнього тероризму. Мислитель наче прозирнув вигляд майбутнього тоталітаризму.

Такими були основи вчення про державу і право Ніцше. Ідеологи фашизму і націонал-соціалізму оголосили його своїм попередником, тож низка ідей мислителя дістала відповідну інтерпретацію та модифікацію в дусі ідеології націонал-соціалізму; щоправда, ідеологи обминули ті аспекти його вчення, які явно контрастували з фашизмом. Нині почався новий період інтерпретації вчення Ніцше, з'ясування його місця в історії політико-пра-вової думки.

Розділ XV

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.