§ 8. Політико-правові погляди Огюста Конта

Огюст Конт (1798-1857) народився і жив у Франції, навчався в Політехнічній школі в Парижі, яка була на той час найпопуляр-нішою у Франції.

У 1818 р. Конт познайомився з Сен-Сімоном і став його секретарем. Під керівництвом Сен-Сімона він почав наполегливо досліджувати соціальні та філософські проблеми. Сен-Сімон високо цінував здібності учня, але хотів, щоб він присвятив себе розробленню його теорії. Через це стався конфлікт між двома мислителями, який привів до розриву.

Розійшовшись із Сен-Сімоном, Конт почав розробляти власну філософію. Свої соціально-політичні та філософські погляди мислитель виклав у шеститомному «Курсі позитивної філософії» та чотиритомній «Системі позитивної політики». Вже сама назва праць Конта свідчить про те, що він був засновником позитивізму -філософії, яка послужила методологічною основою відповідних теорій політики, держави і права. Конт та інші позитивісти заперечували можливість пізнання сутності речей. Людям, вважали вони, недоступне осягання сутності, пізнання обмежується досвідом, описанням явищ і встановленням зв'язків і відносин, які існують між ними. «Абсолютне знання - неможливе, всяке знання - відносне». Тому дослідження сутнісних і причинно-наслідкових зв'язків, на думку мислителя, слід відкинути як метафізичне і ненаукове.

Намагання відкинути метафізичні спекуляції та спрямувати свої зусилля на досвід в умовах першої половини XIX ст. сприяли розвитку емпіричних досліджень, ширшому засвоєнню спеціальних та окремих методів правознавства. Така орієнтація дозволяла також одержувати нові знання про політико-правові інститути, намітити конкретні заходи з їх удосконалення і пристосування до нових умов, які постійно змінюються. З цього приводу Конт писав: «Знати, щоб передбачити, і передбачити, щоб на цій основі впливати на розвиток процесів і явищ». Водночас його теза про непізнаванність сутності речей різко обмежувала евристичні можливості науки.

На основі позитивістської методології Конт намагався подолати дезорганізацію, яка панувала в галузі наук і суспільстві. Для систематизації позитивних знань він пропонував розмістити загальні науки в певній послідовності, що відповідала б ступеню загальності і простоті змісту наук. Ним була розроблена така ієрархія: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія і соціологія. Мислитель уперше висунув ідею соціології як науки про закони зв'язку і розвитку суспільних явищ. Науці про суспільство, або соціології, мислитель надавав великого значення. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, що їх в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення її законів.

Соціологія Конта переділяється на дві основні частини: соціальну статику, яка вивчає умови існування суспільних явищ, зокрема будову суспільства, і соціальну динаміку, яка зайнята вивченням послідовного руху суспільних явищ, викладає вчення прогресу людського суспільства. Перше і друге мислитель узагальнив у своїй знаменитій формулі: «Порядок і прогрес». Це - дві головні теми його соціальної філософії. Він стояв за порядок у суспільстві та за прогрес - мирний розвиток промислової системи.

У своїй чотиритомній «Системі позитивної політики» Конт оголосив рух суспільної свідомості основою розвитку суспільства, політичної влади і права. «Ідеї управляють світом і викликають у ньому потрясіння». Виходячи з цього, мислитель розрізняв три панівні стадії розвитку людського мислення: теологічного, метафізичного і позитивного (наукового). Цим трьом стадіям мислення відповідає розвиток економічних, політичних і правових відносин та інститутів, усього соціально-політичного життя.

На першій, теологічній стадії панує релігійний світогляд. Держава, право розглядаються як результат дії надприродних сил, Бога. На початку розвитку людства світську владу здійснювали військові вожді, а духовну - жерці та пророки. В теологічному стані ці влади то об'єднувалися в одних руках, то роз'єднувалися. Все політичне життя проникнуте духом завоювання, насильства. Типовою формою держави є спадкова монархія.

На другій стадії встановлюється метафізичний світогляд, за якого явища намагаються пояснити абстрактними сутностями, наділяючи їх уявлюваними властивостями (напр., суспільний договір, права людини, сутність влади та ін.). Влада над людськими розумами переходить до філософів-метафізиків, а згодом до літераторів і публіцистів. На світську владу справляють вирішальний вплив законники, юристи, адвокати. На метафізичній стадії відбувається піднесення середнього класу, розвиваються ремесло й торгівля. Прагнення до завоювання поступається місцем оборонному духу. Ця стадія породжує революції та аристократичну республіку, в якій панують індивідуалізм, лібералізм і демократія. Це породжує претензії особи до держави, захоплення влади некомпетентними людьми, що заважає нормальному розвитку людства.

Нарешті третя, вища стадія - позитивна, тобто та, яку, за переконанням Конта, започаткував він сам. На цій стадії людський розум відмовляється від дослідження походження й мети всесвіту і внутрішніх причин явищ та обмежується встановленням зв'язків між різними окремими явищами. Перехід до позитивної філософії обумовлює появу нової позитивної політики - політики, заснованої, на думку філософа, на справжній науці. З переходом до позитивної стадії пов'язані глибокі переміни в суспільному і політичному житті: агресивний та оборонний способи життя відходять у минуле, настає епоха розвинутої промисловості, реакційну аристократію та анархічну республіку заступає нова соціально-політична система - соціократія.

У середині XIX ст. в країнах Західної Європи назрівали гострі соціальні суперечності. Конт пояснював їхнє існування відсутністю ідейної єдності, розбіжністю думок, відсутністю загальних ідей, які визначали б суспільний розвиток в розумному напрямку. Своїм основним завданням філософ вважав подолання розумової анархії, дезорганізацію, що панувала як у науках, так і в суспільстві. А це можливо, вважав він, лише через виявлення таких позитивних наукових істин, які, будучи добре засвоєні, зможуть майже самі собою привести людство до миру і щастя. Такими позитивними науковими істинами, на думку Конта, є: 1) позитивна політика, 2) соціократія як ідеал суспільно-політичного устрою, 3) соціальна солідарність у" суспільній гармонії. Ці та інші ідеї було ґрунтовно розглянуто в його «Системі позитивної політики».

Конт жив і творив у період поширення марксистського вчення про диктатуру пролетаріату і перетворення його в панівний клас. Мислитель поставив запитання: Чи можна передати владу найменш цивілізованому класу? І відповів - звісно, ні. Передати владу в руки простого народу означало передати всю повноту королівської влади над собою. Після такого передання свавілля королів заміниться свавіллям мас. Від цього суспільство лише постраждає. Для того щоб пролетаріат не домагався влади, необхідно замінити його ідеологію, тобто марксизм - позитивізмом. Позитивістські ідеї навчать людей правильно ставитися до державно-правового ладу і допоможуть перетворити його на розумних засадах.

Хто ж повинен клопотатися суспільним перетворенням? Переміни в суспільстві слід доручити вченим, вважав Конт, у руках яких мусить бути сконцентрована духовна влада. Вчені можуть вивищити політику до рангу позитивних наук, себто домогтися того, щоб у політичному житті діяли ті самі принципи, якими користуються природодослідники. Природодослідник, вивчаючи явища природи, не схвалює і не засуджує їх, він тільки спостерігає, отримуючи з цих спостережень матеріал для своїх думок. Так само і в політиці не можна засуджувати чи схвалювати всякі дії, які відбуваються в суспільстві. їх необхідно сприймати такими, якими вони є. Позитивна політика, твердив філософ, не прагне до управління суспільним життям, як й інші науки не прагнуть до управління явищами, які вони вивчають.

Роль учених-політиків Конт зводив також і до розв'язання конфліктів між різними класами. Необхідно роз'яснювати робітникам, звідки з'явилися класи, чим вони покликані до життя. Класи, вважав мислитель, покликані до життя не тим, про що пише марксизм, а поява класів зумовлена суспільним поділом праці. А тому існування класів є вічним законом.

Отже, основне завдання вчених - перевиховання робітників, яких необхідно переконати в тому, що вони служать суспільству, а тому не повинні прагнути до влади. Конт запевняв, що його позитивна політика - це єдина наука, яка розв'яже суспільну проблему перевиховання робітників у дусі того, що вони, як і власники, служать суспільству.

У свій час соціально-політичне вчення Конта посідало ніби проміжне становище між соціалізмом та буржуазно-демократичними теоріями. Теорія філософа різко протистояла і ліберальним концепціям. У критиці сучасного йому суспільства він розвивав низку ідей, які набули поширення і в соціалістичній літературі. Критикував неорганізованість та безсистемність виробництва, виступав проти теорії невтручання держави в економіку і приватне життя індивіда.

Чимало в нього і співчутливих слів про нужденне становище робітників. Враховуючи прагнення народних мас до покращення свого становища, розповсюдження марксизму, Конт не міг обійти питання соціалізму і комунізму. Мислитель писав, що його позитивна політика теж прагне до вирішення соціальних проблем, що в цьому аспекті вона близька до соціалізму. Різниця між позитивізмом і марксизмом - не в меті, а в способах її досягнення. Марксизм проголошує класову боротьбу і встановлення диктатури пролетаріату. Позитивізм замість насильства пропонує мирне розв'язання всіх важливих політичних питань впливом на почуття і розум людей мудрої суспільної думки, створеної справжніми філософами.

Конт відкидав марксистський комунізм з тієї причини, що той ігнорує природну організацію сучасної промисловості, з якої хоче усунути необхідних керівників. Мислитель твердив, що для промислового буття необхідний поділ суспільства на тих, хто має власність (капіталістів), і найманих робітників. Ніяке велике підприємство не могло б існувати, якби кожен виконавець був також і управлінцем, або якби управління було довірено безвідповідальній юрбі. Тому в розробленому Контом «Плані реорганізації соціального життя» в соціократії зберігається клас власників. У руках банкірів, землевласників, фабрикантів зосереджено матеріальні багатства, їм доручається також політична влада. Духовна влада належить філософам-позитивістам, ученим. Робітникам відведено підлегле місце, роль простих виконавців. їм лише надано можливість нагадувати носіям матеріальної, політичної та духовної влади про їхні обов'язки.

За проектами Конта людство об'єднається в соціократії. Сама ж соціократія - це політично-суспільний устрій, основний закон якого мислитель виразив у такій формулі: «Любов як принцип, порядок як основа і прогрес як мета». Всі люди Землі об'єднаються в 500 соціократій, кожна не більша Бельгії чи Голландії, оскільки у великих державах неможливі ні прогрес, ні порядок.

Науково-технічний прогрес Конт вважав засобом зміцнення соціократії, її диктатури. Позитивна епоха, за філософом, характеризується мінімальною участю народних мас в ухваленні владних рішень. Соціократія, отже, за своєю суттю антидемократична, ан-тиліберальна, в ній панує сувора регламентація: держава має здійснювати контроль за всім суспільним життям, навіть за думками.

Сказане свідчить про те, що принципи побудови і розвитку соціократії, її статику і динаміку розроблять соціологія та прикладна наука - позитивна політика базується на ній.

Основним стрижнем у Контовій соціології та позитивній науці є ідея солідаризму, гармонії інтересів рівних класів. Виступаючи з проповіддю суспільної солідарності, мислитель твердив, що всяке суспільство характеризується наявністю загальної мети і являє собою якусь певну гармонійну єдність. Гармонія, твердив Конт, існує скрізь, де є яка-небудь система.

Солідарність, за його вченням, виступає невід'ємною властивістю нормального соціального життя, тією могутньою силою, яка захищає державу від анархічних вибухів. Солідарність виражається передовсім у гармонійній єдності політичної асоціації як цілого та її частин, у згоді різних класів - власників і робітників - діяти спільно для досягнення вищої мети - матеріального і духовного блаженства. Припинення солідарності веде до розпаду суспільства і держави. Завдання політики - скріплювати суспільну солідарність і встановити гармонію між цілим і частинами суспільної системи. Сама необхідність держави, вважав Конт, обумовлена об'єднанням окремих сил для загальної мети, тобто підтримки суспільної солідарності, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільне ціле.

Солідарність, яка, за вченням Конта, існує в усякому суспільстві, не припускає існування ніяких прав і свобод особи. Поняття суб'єктивного права, вважав він, може порушити солідарність членів суспільства, тому за загальною згодою розумних і чесних людей повинно бути відкинуто і замінено поняттями «соціальна повинність», «обов'язок», «соціальна функція».

За людиною необхідно визнати лише одне право - виконувати обов'язки перед суспільством, які випливають із суспільного поділу праці. «Люди народжуються з обов'язками,- писав Конт,- і з обов'язками проводять усе своє життя». Виконання кожним своїх обов'язків - це служіння суспільству, виконання суспільної функції. Одні функції - в робітників, інші - в капіталістів, але і ті, і ті працюють на користь суспільства, виконують суспільні функції. Як працівники на користь суспільства, вони не мають підстав для суперечностей між собою. їх об'єднує гармонія інтересів, соціальна солідарність, а їхня діяльність направляється вищою соціальною нормою. Виконуючи покладені цією нормою обов'язки, люди, як члени суспільства, виконують свої соціальні функції.

Під цим кутом зору Конт писав, що навіть приватна власність -це не право, а соціальний обов'язок, повинність, необхідна соціальна функція, призначення якої - творити і управляти капіталом. Не заперечуючи приватної власності взагалі, філософ вважав, що заміна прав обов'язками допоможе викоренити індивідуалізм і егоїзм та перетворить власників на соціально корисний клас, без якого неможливі порядок і прогрес.

Для перемоги позитивної стадії мислитель вважав за необхідне

доповнити науку новою позитивною релігією, а точніше - перетворити в релігію свою позитивну теорію. В основу цієї релігії покладено культ людства, названий також великою істотою, яка є, насамперед, сукупністю минулих, теперішніх і майбутніх людей, які сприяють удосконаленню загального порядку. Створена всесвітня позитивна церква, з новими обрядами, з великою духовною владою очолюється первосвящеником - великим пастирем людства, посаду якого Конт призначив собі.

Крім людства, предметом поклоніння повинна стати Земля, на якій живе людство, небесний простір, в якому Земля рухається. Цей культ людства мав у містичній формі обґрунтувати ту ж облюбовану мислителем ідею гармонії та солідарності, на якій мусить, на його думку, ґрунтуватися суспільне життя.

Треба відзначити, що Конт обстоював передові погляди на міжнародні відносини й міжнародне право. Він підкреслював думку про єдність людського роду і про тісні зв'язки народів між собою. Неможливо існувати ізольовано, не втрачаючи своїх справжніх моральних, інтелектуальних і навіть фізичних властивостей. Прогрес, твердив мислитель,- це завжди прогрес усього людства в цілому, а не окремого ізольованого народу.

Філософ засуджував агресивні війни, критикував колоніалізм і вважав, що коли в результаті морального відродження людства пригнічені народи посядуть гідне місце у всесвітньому союзі соціо-кратій, тоді остаточно щезнуть війни.

Вчення О. Конта справило значний вплив на розвиток філософської та політико-правової думки. Особливо привабливою була ідея соціальної справедливості. Спираючись на філософський позитивізм Конта, вчені сформулювали емпіричну науку держави і права - юридичний позитивізм, про якого мова йтиме далі.

Розділ XIV

ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКО-ПРABOBA ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.