§ 4. Політико-правові погляди Александера Гамільтона

Александер Гамільтон (1757-1804) вже в досить молодому віці був визнаний лідером федералістів, а згодом видатним державним діячем широкого масштабу і кругозору. Його теоретичні погляди і практична діяльність справили вирішальний вплив на зміст Конституції США 1787 р.

25 травня у Філадельфії відкрився Конституційний конвент, який розробив Конституцію США, чинну й нині. Під час готування конституції, а надто після її прийняття, в країні розгорілася гостра політична боротьба між двома протилежними фракціями: федералістами і антифедералістами. Основою розколу на ці політичні угруповання було ставлення до закріпленої конституцією федеральної форми державного устрою США.

Глава федералістів А. Гамільтон належав до кола найбільш впливових федералістів, які вимагали закріпити в конституції створення сильної федеративної влади, що нібито подолає слабкість конфедеративної організації США і здатна подолати демократичний рух мас після перемоги в Війні за незалежність. Федералісти вимагали приборкання ницих властивостей і нахилів людей, оскільки без такого приборкання вони ніколи не коритимуться велінням розуму і справедливості. Народ - це всього лише великий звір, з яким мудрому правителеві необхідно рахуватися тією мірою, якою розбрат і невдоволення можуть загрожувати його владі. У той час як федералісти виражали інтереси великих власників - фінансової олігархії, великої торгової та промислової буржуазії, великих план-таторів-рабовласників, антифедералісти виражали прагнення мало-заможних і незаможних прошарків населення - фермерів, дрібних виробників, торгівців.

Політичні погляди Гамільтона склалися в період, що передував Війні за незалежність, коли він виступав за мирне врегулювання конфлікту з Англією. Водночас вони складалися під вирішальним впливом теорії поділу влади Монтеск'є, на якого, своєю чергою, велике враження справив конституційний устрій англійської монархії. Цей устрій Гамільтон і вважав за необхідне покласти в основу Конституції США. Конкретніше, він був прихильником організації у США конституційної монархії англійського взірця. Такі ж яскраво виражені монархічні тенденції існували й серед правлячих класів колоній. Сам Конституційний конвент складався на одну третину з монархістів, які й запропонували Дж. Вашингтонові королівську корону. Але йому вистачило політичної розсудливості, щоб відмовитися від неї.

Л Т ->

Між тим, логіка визвольної боротьби колоній змусила Гаміль-тона та інших федералістів визнати можливість республіканського устрою, але за умови, що на чолі політичної влади перебуватиме президент, обираний пожиттєво і наділений досить широкими повноваженнями у найважливіших питаннях державного життя. Зокрема, президент володітиме можливістю контролювати представницький орган законодавчої влади, який під тиском виборців може прийняти довільні рішення. Президент призначатиме міністрів, які фактично не відповідатимуть перед парламентом.

Від Гамільтона вийшла ідея організації другої палати - сенату, обираного на основі виборчого права з високим майновим цензом, для перешкоджання ухваленню конгресом небажаних урядові законів. Як бачимо, президент за конституцією - це щось більше, ніж просто виконавча влада. Конституція значно модифікувала чисту ідею поділу влади. Президент став справжнім активним лідером як виконавчої, так і законодавчої влади. Він відіграє, отож, виняткову роль, зосереджуючи в своїх руках незрівнянно більше влади, ніж конституційні монархи.

Вимагаючи закріпити в Конституції США створення сильної централізованої виконавчої влади, Гамільтон вимагав одночасно створити сильну федеральну судову владу. Право федеральних судів оголошувати недійсними акти конгресу, які суперечать конституції, вважалося само собою зрозумілим. А оскільки спеціальної норми в тексті самої конституції не було передбачено, то Гамільтон присвятив цьому питанню спеціальний випуск «Федераліста», чітко сформулювавши в 78-му числі принцип судового конституційного контролю і вказавши конституційні рамки його дії, а також теоретично обґрунтував місце цього інституту в системі стримувань і противаг.

Категорично відкидаючи твердження про те, що право судів оголошувати недійсними закони, які суперечать конституції, начебто ставить суди вище законодавчої влади, Гамільтон підкреслив, що це повноваження випливає як із самої конституції, так і з функції судової влади. «Тлумачення законів,- писав він,- належна і специфічна сфера діяльності судів». Конституція - фундаментальний закон, і судді повинні ставитися до неї як до такого фундаментального'закону. Тому саме їм належить визначати її смисл, рівно як смисл будь-якого спеціального акта, що виходить від законодавчих зборів. А якщо виявиться непереборна розбіжність між цими двома законами, то перевага, звичайно, повинна бути віддана тому, який має вищу юридичну силу. Іншими словами, конституції треба надати перевагу над статутом.

Такий висновок, підкреслював Гамільтон, ніяк не свідчить про верховенство судової влади над законодавчою. Він тільки припускав, що влада народу вище обох цих владних гілок і якщо воля законодавця, виражена в статутах, суперечить волі народу, вираженій в конституції, судді повинні керуватися останньою, а не першою. Вони мають постановляти рішення на основі фундаментальних законів, а не тих, які такими не є. Цими словами Гамільтон зумів передати саму суть ідеї судового конституційного нагляду. Саме в цьому смислі розуміла обсяг і межі повноважень судової влади в системі стримувань і противаг більшість учасників філадельфійського конвенту.

На завершення слід зазначити, що Гамільтон різко вороже ставився до народних мас. Усіх людей він переділяв на багатих та бідних, відповідно - на освічених і неосвічених, здатних і нездатних управляти справами суспільства. Такий поділ, на його думку, має природне походження і є непереборним. Тільки багатим належить право бути представленими у вищих державних органах. Тільки вони здатні забезпечити стабільність політичного ладу. Будь-які зміни наявного суспільного ладу не принесуть людям нічого доброго, мислитель був проти надання народові можливості брати активну участь у державних справах, бо це неминуче призведе до помилок та безладдя через нерозумність і непостійність мас, а відтак ослабне держава.