§ 5. Політичні погляди м. М. Щербатова

Князь М. М. Щербатов (1733-1790) - відомий російський історик, публіцист. Найвідомішими його творами на політико-правові теми були: «Про потребу та користь міських (градських) законів», «Різні міркування про правління», «Роздуми про законодавство взагалі», «Подорож у Землю Офірську шведського дворянина С».

В останні роки свого життя Щербатов писав політико-публі-цистичні твори, в яких піддав різкій критиці абсолютну монархію як форму правління, а також діяльність усього катерининського уряду, відзначаючи великі зловживання, повсюдне порушення законів. Він був прихильником обмеження влади монарха «основними» законами, виношував ідеї конституціоналізму. Тому беззастережне віднесення його до розряду консерваторів і реакціонерів, критиків катерининського абсолютизму - помилкове, вважав С. А. Єгоров. Щербатов визнавав прогресивність і закономірність пстровських реформ, а про старі добрі часи з жалем згадував лише тоді, коли критикував сучасний йому політичний режим, що придушував, як йому видавалося, моральні устої суспільства.

Загальноприйнята оцінка Щербатова як ідеолога дворянства не викликає сумніву, однак, на думку С. А. Єгорова, вимагає уточнення. Мислитель не був користолюбним виразником інтересів благородного стану. Вважаючи самодержавство головним злом, зосередженням усіх бід Росії, єдину політичну силу, здатну дати відсіч деспотизму, він убачав у дворянстві, права якого в умовах самодержавного правління не були належним чином захищені від посягань царя, його вельмож і намісників. Ідеалізуючи дворянство, Щербатов розглядав його як стан людей, що жив за кодексом честі. Тому мислитель виступав за зміцнення дворянства, його консолідацію, виступаючи проти проникнення в дворянський корпус негідних людей, які домоглися «чинів офіцерських нехтуванням моральних засад». Водночас Щербатов не заперечував проти надання дворянства людям простого звання, які проявили високі громадянські чесноти у служінні державі.

Питання про походження держави Щербатов розглядав у дусі природноправової доктрини та концепції суспільного договору. Укладаючи такий договір, люди, на його думку, поступалися частиною свободи і своїх вигод, щоб іншими частинами безпечно користуватися, інакше вони могли б бути ввергнуті у ще гірший стан. Але до державності люди перебували в природному стані. Це -стан повної рівності всіх людей, які не знали ні ступенів благородства, ні майнових відмін. Однак ця рівність поступово руйнувалася різними обдарованнями і розумом, природа сама передбачила можливість нерівності. І ця нерівність цілком закономірно стала закріплюватися в нащадках.

Щодо організації державної влади Щербатов дотримувався традиційної класифікації форм держави. Він розрізняв чотири форми правління: монархію, аристократію, демократію та деспотію. При цьому підкреслював, що в чистому вигляді ні одна з цих форм правління існувати не може, елементи тої чи іншої форми присутні в кожній з них. Він не віддавав переваги жодній з них, вважаючи, що всі вони мають свої переваги й вади. Найбільш вдале поєднання всіх чотирьох форм правління Щербатов убачав у політичному устрої Англії. Однак він не пропонував її як взірець для Росії, оскільки правління та закони держави він ставив в залежність від клімату країни, розмірів території, її рельєфу, родючості ґрунтів, чисельності населення тощо. Очевидно з цих причин принципи англійської державності він вважав неприйнятними для Росії.

Щербатов критикував деспотичне правління монархії за беззаконня та свавілля її правителів, існування продажного та своєкорисливого апарату управління. Не викликало в нього симпатій і республіканське правління, оскільки воно ніколи не гарантоване від бунтів і заворушень. Його симпатії були на боці обмеженої монархії, яка повинна мати основні закони та «охороняти життя, честь, майно та спокій своїх громадян» тільки за законами.

Свої плани політичної перебудови Росії Щербатов виклав у популярному у XVIII ст. жанрі утопії. В його «Подорожі в Землю Офірську» описано Росію, в якій проведено низку корінних політичних реформ. Офірська держава - монархія, але правовий статус монарха не має нічого спільного зі становищем російських самодержців. За сутністю це - вищий чиновник держави, зобов'язаний законами та моральними нормами суспільства до доброчинного управління країною; до того ж його обмежено у праві вирішувати питання війни та миру.

Законодавча, а також вища судова влада в державі, за вченням Щербатова, належить головному урядові, переділеному на п'ять департаментів. При кожному департаменті перебували шість суддів на чолі з головою, вибраним із їхнього кола строком на один рік.

Крім суддів, у розгляді справ беруть участь голови основних відомств і депутати від губерній. Всі державні справи в департаментах вирішуються колегіально, більшістю голосів. У вирішенні законодавчих питань уряд виступає як незалежний від імператора вищий державний орган. Активну роль в уряді відіграють купецькі та міщанські депутати, але, природно, провідні політичні позиції має дворянство. Цікаво відзначити, що доволі значною самостійністю в Офірській державі володіють місцеві виборні органи дворянського та купецького станового самоуправління. Певною мірою вони покликані служити противагою бюрократичному централізму.

Поруч з абсолютизмом Щербатов із просвітницьких позицій критикував законодавство самодержавної Росії. На його думку, воно являло собою «змішання суперечливих та без системи зроблених законів». Йому належав детально розроблений план удосконалення російського законодавства; з метою усунення свавілля з боку службових осіб мислитель вважав за необхідне чітко визначити законом межі їхніх службових компетенцій. Поруч із установленням суворої відповідальності за порушення законів, великого значення від надавав повазі до закону, розумінню того, що жити в суспільстві не можна інакше, як за законами, які складають основу суспільного та особистого добробуту.

Великої уваги в своїх творах Щербатов надавав питанням судочинства, особливо відправленню правосуддя у кримінальних справах. Він не проектував докорінної реорганізації судової системи, погоджуючись з існуванням станових судів, але виступав проти інквізиційного кримінального процесу, якому мислитель протиставляв гласне публічне судочинство. Щербатов заперечував вільне тлумачення сутності законів суддями і вимагав їх точного дотримання у процесі судового дослідження справ. Оскарження судових вироків і рішень він радив ввести в законні рамки, тонко визначивши можливі строки подання скарги. Мислитель також висунув та обгрунтував низку інших правових принципів і вимог -презумпцію невинності, відповідальність тільки за вину, співроз-мірність покарання тяжкості злочину та ін.

Дещо суперечливими були погляди Щербатова на кріпосне право. Він чітко усвідомлював повну економічну неспроможність та безперспективність кріпосного права, яке порушувало всі моральні норми, вказував на злиденне становище кріпосних селян.

Мислитель не раз звертав увагу на непродуктивність підневільної праці, протиставляючи їй результати вільного господарювання на власній землі. І все ж таки вважав, що звільнення селян - справа майбутнього, оскільки селяни морально не підготовлені до вільного життя, вони можуть облишити рільництво на неродючих землях, перейти на землі зі сприятливим кліматом, а це загрожує розоренням центру імперії.

Оцінюючи політико-правові погляди Щербатова в цілому, відзначмо, що це був глибокий і самобутній мислитель, ідеолог передового дворянства, який розглядав абсолютизм як становище абсолютного безправ'я.