§ 3. Вчення про державу і право і. Т. Посошкова

Іван Тихонович Посошков (1652-1726) - один із перших ідеологів російської буржуазії. Він написав декілька творів, серед яких «Книгу про скудність і багатство», в якій мислитель торкнувся широкого кола проблем, які, на його думку, потребували негайного вирішення. Це, зокрема, питання про визначення становища станів, організації економіки, торгівлі, правосуддя, військової справи, освіти.

Найперше Посошков звернув увагу на становище станів і політику держави відносно кожного з них. Держава, гадав він, повинна точно визначити права та обов'язки кожного зі станів. Дворянство мислитель визнав вищим станом, який володів почесними привілеями і правом володіння землею та кріпаками. Не маючи можливості просто критикувати дворянське свавілля, Посошков все ж зробив низку критичних зауважень на його адресу. Зокрема, він звернув увагу на ухиляння окремих провінційних дворян від служби державі. «Якщо дворянин у домі своєму живе і селянами володіє, а великому государеві не служить, то в таких (дворян) людей необхідно відбирати і віддавати тим, які його царській величності служать». Мислитель звернув увагу на свавілля, що чинилося командирами частин над міщанами, на обкрадання ними солдат, на розорення селян поміщиками.

На дворянські привілеї Посошков посягав у питанні організації державної служби. На його думку, дворяни зобов'язані перебувати на військовій службі, але не повинні будувати фабрик і заводів, вести торгівлю, бо вона відволікала від їх основної справи (військової служби). Адміністративний чиновницький апарат він пропонував комплектувати державними чиновниками, надаючи місця в ньому з урахуванням здібностей і знань претендентів.

Антидворянські тенденції проявились у Посошкова і в висунутому ним проекті судової реформи, про якого мова йтиме далі.

Селянство - стан, якому Посошков приділив значну увагу. Він розумів, що селянство - основний продуктивний клас. Розглядаючи його становище, мислитель указував на три причини злиденності його буття. На перше місце поставив лінощі самих селян, потім нерозбірливість властей, особливо місцевої адміністрації, а затим -і насильство поміщиків. Посошков пропонував зобов'язати поміщиків постійно слідкувати за тим, щоб селяни працювали всі дні тижня, крім святкових - чи на поміщика, чи на себе, аби тільки не байдикувати. Вимагаючи суворо карати нероб, мислитель пропонував одночасно заходи для захисту селянства, яке розорювалося поміщиками. Він нагадував цареві, що поміщики - не віковічні держателі селян, а тимчасові їх володільці, що селяни належать не поміщикам, а цареві. Тому цар повинен охороняти селян, щоб вони «селянами були справжніми, а не жебраками». «Селянське багатство - багатство царствене»,- писав він.

Мислитель вважав, що необхідно видати спеціальний закон, який точно визначив би розміри селянських повинностей та межі панщинних робіт. Селянство, твердив він, слід звільнити від подушного податку. Податки мають стягуватися з землі. При цьому він наполягав на відокремленні селянської землі від поміщицької. Селянин у такому випадку ретельніше оброблятиме свою землю. Посошков наполягав на навчанні всіх селянських дітей грамоті й рахунків, оскільки прості люди зазнають багато лиха через те, що серед них немає грамотних людей.

Однак мислитель не був послідовним у селянському питанні. З одного боку, він боявся відкрито вимагати скасування кріпосного права, а з іншого - чітко розумів, що уявлення про державне багатство і наявність кріпосного права - речі явно несумісні. Але твердження про те, що не поміщики є власниками своїх підданих, було направлено, поза сумнівом, не на підтримку кріпосного права, а на його юридичне заперечення.

Як ідеолог і представник купецтва, Посошков показав його значення в житті країни. «Царство воїнством розширяється, а купецтвом прикрашається». «Купецтвом всяке царство багатіє, а без купецтва не тільки велике, а й мале царство стояти не може». Купецтво, на його переконання,- життєво необхідний у державі стан, на якого повинна бути покладена справа розвитку промисловості й торгівлі. Мислитель вимагав заборони заняття торгівлею для всіх станів, крім купецького. «Сьогодні,- писав він,- торгують усі: бояри, дворяни, офіцери і селяни, при цьому торгують без сплати мита, завдаючи цим шкоди казні». Тільки купецтво, вважав він, може вести зовнішню торгівлю, засновувати підприємства, торгувати оптом і вроздріб та користуватися державним кредитом для організації нових підприємств.

Слід, однак, відзначити, що тогочасне російське купецтво відчувало себе надзвичайно слабким та безпомічним перед лицем поміщиків і дворянської бюрократії, тож не могло розраховувати на власні сили. Водночас воно не могло не усвідомлювати свого ростучого значення в господарському житті країни. Тому купецтво було переконано, що монарх, як глава держави, виходячи з інтересів зміцнення військової та економічної могутності країни, оборонятиме його від свавілля дворян, забезпечить вигідні умови для внутрішньої та зовнішньої торгівлі, а також помагатиме купцям у постачанні їхніх підприємств робочою силою. Звідси випливала підтримка купецтвом необмеженої самодержавної влади царя.

Характеризуючи духовенство, Посошков відзначав його вади і ганебну неосвіченість. Він пропонував цареві вжити негайних заходів щодо підвищення авторитету духовенства, встановити обов'язкове навчання дітей священиків у школах, не посвячувати у священики без свідоцтва про навчання, давати парафії за розум і справжню священну гідність, суворо карати священиків, які впадають у пияцтво та розпусту. Посошков вважав, що освіта необхідна священикам для боротьби з єретиками, зокрема розкольниками, які чинили опір церковним перетворенням Петра І.

Такими були чотири стани, з'ясуванню становища яких Посошков відвів у своїй книзі окремі глави (крім дворянства). Як ідеолог купецтва петровського часу, мислитель вважав за можливе встановити за допомоги реформ своєрідну гармонію інтересів і класовий мир між станами, а саме: дворянством, селянством, купецтвом і духовенством. Монарх же, на його думку, піклуватиметься про потреби всіх станів та охоронятиме їхні інтереси. Твердий догляд, заснований на законах, видати які пропонував Посошков, забезпечить добробут усіх станів і надійний порядок у країні.

Особливого значення Посошков надавав установленню правосуддя в країні. Понад усе необхідно запровадити правий суд, і якщо правосуддя в нас установиться, то всі люди боятимуться неправди. Мислитель виступив із проектом організації правосуддя, в якому рекомендував монархові надавати судові посади людям простого звання - з купців, різночинців і навіть чорносошних селян, які у справах умілі та страх Божий на собі мають. Дворян же до судової діяльності не допускати, бо вони в більшості своїй хабарники й лиходії. Крім того, високородні на складені статути мало дивляться, а судять відповідно до своєї амбіції. Саме в цьому, як бачимо, проявлялися антидворянські тенденції Посошкова. Він рекомендував установити порядок, за яким суд був би єдиним для всіх: «який хліборобові, такий і купецькій людині, бідному та багатому, солдатові й офіцерові». Мислитель наполягав на введенні в державі скорого, без тяганини здійснення правосуддя, щоб ні одна справа не лежала в суді без руху. Кожен суддя, вважав він, зобов'язаний відвідувати тюрми і проводити перевірку всіх затримань, запитувати кожного ув'язненого, за що і ким він затриманий, і якщо справа незначна, вирішувати її на місці.

Обновлення суду Посошков пов'язував зі скасуванням найбільш застарілих статей тогочасного законодавства, спрощенням діловодства в судах і встановленням контролю за їхньою діяльністю через особливу канцелярію, управитель якої був би найближчим і найвірнішим цареві та нікого б, крім Бога та його імператорської величності, не боявся. Мислитель вважав, що необхідно суворо заборонити судовим чиновникам зволікання у справах, а суддів жорстоко карати за здирство та одержання хабара. Ці заходи, а також залежність суддів лише від царя повинні були, на думку Посошкова, забезпечити справедливе вирішення справи.

Заради торжества правосуддя мислитель вважав за необхідне скласти Судову книгу, яка усунула б суперечності в законодавстві, що уможливлювали свавілля. Для створення Судової книги необхідно було провести велику кодифікаційну роботу, уточнити всі стародавні статті, додати нові та розташувати весь законодавчий матеріал ясно і чітко для зручності користування ним. Задля цього вимагалося вивчати не тільки вітчизняне, а й іноземне законодавство і запозичувати все, «що для нашого управління буде придатне».

Для створення Судової книги Посошков рекомендував вибрати по два - три представники від кожного стану, зокрема від селян і солдат, які були старостами або сотськнми і в «розумі сильні». Мислитель хотів, щоб Судова книга після її складення була всім народом обговорена, вільним голосом, а не під примусом. Запропонований Посошковим порядок прийняття Судової книги аж ніяк і нічим не обмежував царської влади: як цар вирішить, так воно й буде. Обговорення проекту всім народом мало на меті лише усунення помилок, прогалин, найповніше втілення правди; правову силу їй надасть лише царське схвалення.

На завершення відзначмо, що Посошкова не можна розглядати як ідеолога самого лише купецтва. Загальна сукупність його пропозицій виходила за межі станових інтересів купецтва. Піклую-чись про інтереси купецтва, він хотів бачити свою країну сильною, багатою, позбавленою хиб, що впадали в очі.