§ 2. Політико-правові погляди в. М. Татищева

Василь Микитович Татищев (1686-1750) був військовиком, дипломатом, географом, істориком, адміністратором, політичним мислителем. Йому належали такі праці, як «Історія російська», «Лексикон російський історичний, політичний та громадянський», «Розмова двох приятелів про користь наук та училищ» та ін.

Теоретичною основою поглядів мислителя були концепції природного права та договірного походження держави. Аргументуючи свої погляди, Татищев посилався на праці Платона, Арістотеля, Цицерона, а також мислителів пізнішого часу, таких як Гроцій, Гоббс, Локк, хоча вважав, що у двох останніх були думки «скорше шкідливі, ніж корисні».

Природним станом людини, вважав мислитель, була вільність; за природою людині потрібна й корисна вільність. Однак вільністю своєю людина в природному стані не вміє користуватися, вона неминуче вироджується у свавілля кожного. У природному стані, на його думку, панує «війна всіх проти всіх». Тому на природну вільність людини неодмінно слід надіти «шори неволі для її ж користі». «Шори неволі», без яких не може утворитися суспільство, за вченням Татищева, можуть бути природними і похідними. Влада батька над дітьми є шорами природними, які стримують свавілля дитини, але остання кориться батькам для своєї ж користі. Влада монарха над підданими також створена самою природою, оскільки він ставиться до своїх підданих, як батько до своїх дітей.

Опріч природних шор, мислитель розрізняв іще шори договірні, під якими він розумів владу пана над слугою, а також поміщика над кріпаками, і шори з примусу, тобто рабство й холопство. Якщо другі шори неволі є плодом договору, то треті, гадав мислитель, є плодом насильства.

Отже, природним станом людської волі Татищев вважав владу батька над дітьми і монарха над підданими, що виросла з батьківської. Тут він повторив висновки патріархальної теорії походження держави, але з'єднував їх із положеннями договірної теорії. Держава, заявляв він, виникла в результаті суспільного договору.

укладеного з метою захисту безпеки народу і пошуків загальної користі. Суспільний договір розглядався мислителем як основа всякої держави, зокрема й монархічної. Посилаючись на приклади обрання царів у російській історії, він твердив, що за природним законом обрання повинно бути згодою всіх підданих персонально, інших через довірених, «оскільки такий порядок у багатьох державах установлено».

Татищев розрізняв монархічну форму держави, аристократичну та загальнонародну, тобто, коли влада обирається народом. При цьому застерігав, що та чи інша форма правління залежить від низки об'єктивних умов, до яких належать місце розташування, розмір території та стан населення. Демократію мислитель вважав можливою тільки в невеликій державі, якій не загрожує небезпека зовнішнього нападу. Але вона, на його думку, схильна до розладу через внутрішнє безладдя. Аристократія може існувати і в більших державах, але тільки в тому випадку, коли їй не загрожує вороже вторгнення, а народ є освіченим. Але й в аристократії незгоди між вельможами можуть привести державу до занепаду й загибелі. Татищев розглядав ще й змішані форми правління, але не визнавав їх корисними. Тиранію називав найгіршою з усіх форм правління.

Історія Росії, твердив мислитель, доводить необхідність зосередження всієї влади в руках монарха. Монархія як форма держави найбільше відповідає природі людини. Монарх подібний до господаря в домі, його природні інтереси вимагають утримання дому в найкращому порядку. Тому монарх зацікавлений у достатках і процвітанні своїх дітей - підданих. Захист і всебічне обґрунтування самодержавства в концепції Татищева поєднувалися з мрією втілити в систему органів влади якусь представницьку установу, щоби налагодити порядне законодавство, компетентне вирішення справ центрального управління та економіки, обговорення справ війни і миру та ін. Ця представницька установа повинна складатися з двох палат: Сенату - вищої палати, до складу якої ввійде 21 представник від дворян, і ради - другої палати, де засідатимуть 100 депутатів, вибраних за ширшими нормами представництва.

Державний порядок у суспільстві повинен, за вченням Татищева, направлятися законами. Він, як й інші представники школи природного права, розрізняв природні та позитивні закони. Позитивні закони, вважав він, засновані на міркуваннях політичної мудрості, встановлюються довільно кожним народом. Якщо природні закони визначають, що є «право» і «не право», то політика судить про те, що корисно чи шкідливо. Природне право міркує про окрему людину, політика - про суспільство в цілому. Природні закони - єдині, а загальногромадянські - різні. Іншими словами, якщо природні закони не залежать від волі й розсуду людей, то позитивні закони встановлюються за бажаннями властей і засновані на міркуваннях політики. Позитивні закони часто змінюються зі зміною потреб держави.

Кращим законодавцем, на думку Татищева, повинен бути сам монарх. Видані ним закони мають відповідати природному праву, справедливості й загальній користі. Але дотримання таких вимог одна людина не може повністю забезпечити, тому необхідно зберегти за монархом формальне право на титул верховного законодавця, вимагати попереднього розгляду і схвалення кожного законопроекту різними відомствами і виборними установами. Роль монарха полягатиме лише в підписанні готового законопроекту. Татищев розробив загальні правила «законописання», хоча розумів, що дати універсальний рецепт для складання законів не можна. Виступаючи проти заплутаності й казуїстичності петровського законодавства, мислитель вимагав від закону, щоб він: 1) був зрозумілий для кожного і відомий всім; 2) виконувався особами, яким він був адресований; 3) не містив суперечностей; 4) виражав наступність відносно старих законів і звичаїв. Мислитель гадав, що знання законів є обов'язковим для всіх підданих держави, особливо для поміщиків, оскільки вони - природні судді над своїми селянами.

На думку Татищева, могутність держави досягається не тільки впорядкуванням законодавства, а й проведенням економічних заходів, спрямованих на швидку організацію вітчизняних мануфактур і заводів, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, впорядкування сільського господарства, введення митного тарифного законодавства на вивіз і ввіз товарів, яке заохочує зростання вітчизняної промисловості. Сам Татищев виступав поборником розвитку російської промисловості, але з застосуванням жорстоких законів кріпосного порядку: організації заводів на базі застосування праці кріпаків - посесійних селян. Кріпосний характер мали і розроблені ним «Гірничий статут», «Заводський статут» та інші документи, пов'язані з будівництвом заводів у Росії. Але найсуворішим кріпосником Татищев виступив у творі під назвою «Короткі економічні до села йдучі записки». Тут він дав детальні поради поміщикам, як необхідно управляти господарством.

Промислове та економічне процвітання країни мислитель пов'язував також із розвитком і поширенням науки. Він наполягав на створенні можливостей навчання за кордоном тим чиновникам, які обіймали важливі посади в економіці та управлінні. Чиновникам іноземних колегій і посольств дуже важливо знати стан, закони і порядки тих держав, з якими маємо союз чи ведемо війну.

Великого значення мислитель надавав введенню правосуддя. Воно мусить, на його думку, відвернути небезпеку заворушень, оскільки покаранню підлягатимуть тільки справді винні, тож народ не обурюватиметься покаранням невинного і суворістю каральних санкцій. Покарання повинно бути поміркованим і відповідати тяжкості злочину. Розглядаючи питання, пов'язані з судоустроєм і судочинством, Татищев наполягав на професійній підготовці суддів, вважаючи, що на судові посади мають призначатися особи тільки з відповідною професійною підготовкою. Дотриманню законності мислитель надавав великого значення, вважаючи, що в державі не персони управляють законами, а закони персонами. Він поділяв також переконання свого часу про всесилля просвітництва, законів і розумного уряду. Мислитель не погоджувався з тими, хто вважав, що неосвіченим народом легше управляти, ніж освіченим; саме темнота, неуцтво народу спричинюють незгоди та обурення. Виходячи з того, що народ недостатньо освічений, мислитель і пропонував визначити законами, інструкціями, приписами все, що становило інтерес для держави.

Багато уваги Татищев приділяв обгрунтуванню станової структури, становищу основних станів феодальної держави Росії. Він вимагав суворого дотримання станових перегородок. Дворянство, вважав він, повинно володіти значними привілеями порівняно з іншими станами. На почесне місце в державі слід поставити купецтво: воно подібне до серця в людському тілі. «Коли купецтво багате, то вся держава багата, сильна і почесна».

Сказане свідчить про те, що ідеологія Татищева була перейнята дворянськими інтересами. Він вимагав збільшення привілеїв дворянства, покликаного посідати керівне становище в суспільстві і здійснювати владу над кріпосними селянами. До народу він ставився як до темної, інертної маси, яка відчуває потребу в опіці з боку освіченого монарха. Сам же народ повинен тільки сліпо слухатися і вірити в те, що монарх турбується про загальне благо.