§ 3. Політико-правові погляди Монтеск'є

Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) належав до видатних представників ^політико-правової думки Франції першої половини XVIII ст. Його творчість дозволила по-новому глянути на сутність держави і суспільства. Він намагався віднайти такі принципи суспільного устрою, які гарантували б певну соціальну стабільність, мир і порядок у суспільстві.

Після закінчення навчання Монтеск'є працював у судових і політичних установах. Це дало йому можливість досконало ознайомитися з юридичною практикою, законодавством і судочинством тодішньої Франції.

У 20-ті роки XVIII ст. мислитель почав інтенсивно вивчати історичні та правові науки і тоді ж видав свою першу знамениту працю «Перські листи», в якій сміливо таврував державну систему Людовика XIV, прирівнюючи її до деспотизму турецького султана та іранського шаха. Вже в цій праці Монтеск'є виступив як сміливий і переконаний борець за політичну свободу і мир між народами.

Згодом мислитель видав книжку «Міркування про причини величі та падіння римлян» (1734 р.), а 1748 р., майже в 60-річному віці, випустив твір, що приніс йому світову славу,- «Про дух законів». У цій об'ємній праці Монтеск'є дав цілісний, системний огляд своїх політико-правових поглядів, створив першу розгорнуту доктрину в ідеології просвітництва.

Вчення Монтеск'є про походження держави ідейно тяжіло ДО вельми поширеної у вченнях ХУП-ХУШ ст. концепції суспільного договору, провідними теоретиками якої були Г. Гроцій, Дж. Локк, Т. Гоббс, Б. Спіноза. Вже відомо, що за суспільним договором люди об'єднують свої індивідуальні сили і волі, чим установлюють державу, обов'язкову для всіх владу і передають її суверенові, а самі стають підданими.

Але тлумачення багатьох положень у вченні Монтеск'є суттєво відрізнялося від інших варіантів теорії суспільного договору. Мислитель вважав, що держава виникла історично, на певному етапі розвитку людського суспільства. її перший ступінь - природний стан. На відміну від Т. Гоббса, який розумів природний стан як стан війни всіх проти всіх, Монтеск'є зображав його як мирне життя людей у сім'ї. Ворожнеча між людьми, на його думку, виникла на подальших етапах розвитку людського співжиття, коли з'явилася приватна власність.

За якими законами люди жили в природному стані? Щоб ґрунтовно познайомитися з ними, треба розглянути людину в час, який передував утворенню суспільства.

Закони, за якими людина жила в цьому стані, і є законами природи, тобто такими, що випливають із самої сутності нашої істоти. Людина в природному стані володіє не стільки пізнаннями, скільки здатністю пізнання. У такому стані кожний відчуває себе нижчим порівняно з іншими людьми і сутужно доходить до відчуття рівності з ними. Прагнення нападати один на одного чуже таким людям, отже, мир є першим природним законом.

З відчуттям своєї слабкості людина поєднує відчуття своїх потреб. Тому другим природним законом є прагнення добувати собі їжу. Монтеск'є вважав, що початково страх спонукає людей не нападати, а, скоріше, тікати один від одного. Але тільки-но вони побачать, що страх є взаємним, у них з'явиться бажання підійти один до одного. Отже, просьба, звернена однією людиною до іншої, складає третій природний закон людини.

Вже було сказано, що людина у природному стані здатна до пізнання, в неї виникає бажання жити в суспільстві - це є четвертий природний закон людини. Цей же закон вів людей до спілкування та утворення сім'ї, суспільства і держави. Сказане свідчить про те, що держава, за вченням Монтеск'є - пізніший продукт історичного розвитку людей, що їй передують природний стан, сім'я, суспільство з зачатками державної влади у вигляді вождя, народних зборів. Люди жили в ньому єдиною сім'єю, рівні та вільні.

Але згодом це суспільство змінилося. У ньому з'явилася майнова відмінність між людьми, почалися розбрат, війни всіх з усіма. Загальна війна людей один з одним поставила їх перед дилемою: або загинути в цій війні, або стати державно організованим суспільством, в якому з'єднаються сили і волі всіх його членів, а відносини між людьми регулюватимуть позитивними законами, виконання яких стане обов'язковим для всіх громадян суспільства, оскільки уряд одержить можливість силою змушувати порушників виконувати закони. Так суспільство, вважав філософ, перетворилося в державу.

Історичний підхід до соціально-політичних явищ дозволив мислителеві розрізнити суспільство й державу. Держава необхідно з'являється тоді, коли стан війни, яка виникає в людському суспільстві, не може бути припинений без насильства.

Але хоч держава і виникає зі стану ворожнечі, її наявність передбачає згоду всіх людей стати громадянами держави, тобто суспільний договір. Але Монтеск'є, як уже було сказано, по-новому тлумачив зміст суспільного договору. Його попередники (Гроцій, Гоббс) розуміли суспільний договір як своєрідний правочин, за яким чітко визначалися права та обов'язки сторін, після чого народ не може змінити без згоди правителів форму правління та умови договору.

У вченні Монтеск'є суспільний договір являв собою не угоду, а тільки акт вручення народом влади правителям, де народ лише делегує свою владу. Народ призначає правителя на підставі договору, і цей договір повинен ним виконуватися. В основу згоди народу з правителем мислитель поклав ідею правління законів, а не людей. Порушення цих законів дає право народові на повстання проти свавілля правителів.

Утім, Монтеск'є надавав перевагу реформам і законодавству в державі як засобам перетворення дійсності. Але ці засоби можуть бути використані лише тоді, коли в країні функціонує конституційний механізм, тобто коли закони там обов'язкові як для громадян, так і для правителів. Якщо в державі такого механізму не існує, то революції проти зловживань і порушень законів правителями є навіть необхідними.

Сказане свідчить про те, якого великого значення надавав Монтеск'є праву в житті суспільства і держави. Він часто твердив, що держава - це суспільство, в якому є закони, що в державі відносини між людьми регулюються правом, що позитивні закони народів визначають і забезпечують основні блага в суспільстві. А тому головне завдання держави - силою змусити окремих членів суспільства виконувати закони, які виражають загальне благо, примирю-ють соціальні суперечності.

Правовий підхід до вивчення генезису, сутності й завдань держави дозволили Монтеск'є виснувати, що держава як інститут є справедливою за своєю природою. Несправедливості, свавілля, що їх він бачив в історії, властиві не державі взагалі, а її службовим особам та урядам, яким піддані не протидіють або протидіють без успіху. У правителів є реальна можливість використати силу держави: армію, поліцію та інше в їхніх корисливих цілях і цим спотворити сутність держави як справедливого інституту. У подібних випадках правителі зі слуг громадян держави перетворюються на їхніх панів, а самі громадяни втрачають свої невід'ємні права на свободу, рівність, власність і стають рабами правителів, як це має місце в деспотичних державах.

Ось чому основну увагу у вченні про державу Монтеск'є приділив проблемам форм правління і поділу влади, оскільки він розглядав наявні в історії держав зло і свавілля не як сутнісні характеристики держави, а як результат їх викривлення правителями. Яким способом контролювати правителів і змусити їх виконувати завдання, що випливають із справедливої сутності держави,- основна тема подальших міркувань Монтеск'є про державу і право.