Кримінально-правові погляди Вольтера

До 60-х років Вольтер порівняно мало торкався у своїх творах питань кримінального права, процесу та судоустрою. Лише на початку 60-х років він розгорнув бурхливу діяльність у боротьбі з феодальною юстицією, феодальними репресіями, з основами кримінального права і процесу. Якщо зібрати воєдино все написане ним щодо кримінального права і процесу, то одержимо монолітну працю, підпорядковану єдиній ідеї боротьби за гуманність, справедливість, правосуддя - працю, якій він присвятив більше 20 років свого життя.

Аби дати історично правильне висвітлення кримінально-правових поглядів Вольтера, необхідно хоча б стисло сказати про основні риси правосуддя у Франції XVIII ст. Судочинство Франції того часу зберегло всі особливості середньовічних порядків, із звинуваченим поводились як із злочинцем. Його заковували в колодки і піддавали тортурам. Кримінальне право не знало співрозмірності злочину й покарання, відкрито проголошувало нерівність покарання. Смертна кара могла бути застосована навіть за хатню крадіжку, або інтимні стосунки слуги з панією. Кримінальне право містило багато норм, які передбачали сувору відповідальність за суто релігійні проступки.

Зрозуміло, що й кримінальне законодавство, і каральна практика, і теорія кримінального права та процесу ХУІІ-ХУШ ст. перебували в різкій суперечності з інтересами молодої буржуазії, з ідеями просвітницької філософії, що розвивалися Вольтером та іншими просвітителями. Просвітителі Франції давали раціоналістичне обгрунтування кримінального права і вилучення з нього всіх різновидів релігійних злочинів. Вони виступали за покарання, яке переслідувало мету виправлення злочинця, за гуманні засоби покарання. Кримінальному процесу, заснованому на таємних свідченнях і доносах, на тортурах, на теорії формальних доказів, протиставлявся змагальний процес, забезпечення можливості захисту звинуваченого та інші гарантії прав особи.

А тепер можемо перейти до характеристики кримінально-правових праць Вольтера. Всі його праці доцільно переділити на три групи.

До першої групи належать книги, брошури, статті, присвячені захистові жертв феодальної юстиції. Там мислитель приділив багато уваги питанню про докази, зокрема піддав критиці теорію формальних доказів, таку характерну для судової практики його часу. За цією теорією ні суди, ні слідство не мали права оцінювати докази за власним розумінням (їхнє завдання полягало в тому, щоб кожному факту, з яким вони мали справу як із доказом, механічно застосувати міру, встановлену законом, і зробити той висновок, якого передбачав закон.

Побудована відповідно до цієї теорії система доказів була органічно пов'язана з інквізиційним процесом. А останній системою формальних доказів спирався на тортури як на один із основних засобів для одержання зізнання звинуваченого, що розглядалось як «цариця доказів».

На відміну від тогочасної теорії формальних доказів, Вольтер вільно оцінював кожний доказ, кожну вірогідність, не будучи у своїх міркуваннях зв'язаним будь-якими їх оцінками, встановленими законом. Він виходив із логіки, із розумного підходу до фактів, із життєвого досвіду, завдавши цим сильного удару по теорії формальних доказів.

До другої групи віднесімо статті, вміщені у Філософському словнику. Тут Вольтер торкався загальних питань кримінального права і процесу. Мислитель піддав різкій критиці смертну кару як міру покара'ння, критикував судочинство феодального суспільства, вказував на необхідність введення публічного процесу, забезпечення прав звинуваченого і т. ін.

Найбільш широке і глибоке узагальнення кримінально-правових поглядів Вольтера дано у двох великих працях «Коментар до книги про злочини і покарання» і «Нагорода за справедливість і гуманність», які належать до третьої групи його праць. Мислитель почав свій «Коментар» із характеристики праці Беккаріа «Про злочини і покарання», якій він дав досить високу оцінку. А заразом на одному прикладі показав, яким далеким ще було тогочасне суспільство від здійснення ідей, сформульованих Беккаріа. Вольтер показав жорстокість, несправедливість покарання злочинця, який не мав належних умов існування. Було б набагато краще попереджати ці доволі звичні нещастя, ніж обмежуватися їх покаранням, писав Вольтер, і дійшов висновку - забезпечте, по можливості, допомогу всякому, хто наміряється чинити зло, і вам доведеться менше карати.

У «Коментарі» велику увагу приділено трьом китам феодальних репресій - смертній карі, тортурам і конфіскації майна. Як і в попередніх статтях, Вольтер усіляко доводив недоцільність застосування смертної кари. Позбавляючи життя винного, суспільство само позбавляється можливості використати засудженого для компенсування заподіяної злочином шкоди. Мислитель пропонував засуджувати вбивць до пожиттєвих громадських робіт.

Філософ категорично висловився проти тортур. «Це тяжке, мученицьке покарання,- писав він,- що застосовується до особи, яку ще не визнано винною. Закон іще не засудив її, а на неї, не впевнившись у її злочині, накладають покарання набагато страшніше, ніж смерть, якій її піддають, переконавшись у тім, що вона її заслуговує».

Вольтер був також противником конфіскації майна. Він досить переконливо доводив, що конфіскація майна в руках феодалів стала засобом їх збагачення.

Розглядаючи питання феодального кримінального судочинства, Вольтер вимагав його докорінної реформи. Він і тут різко критикував систему таємного судочинства з застосуванням тортур, використанням нечесних свідків, недопущенням адвокатів, вимагав гласності й змагальності процесу, єдності законів у межах усієї держави.

Другу велику працю Вольтера «Нагорода за справедливість і гуманність» було присвячено проблемам кримінального права і процесу. Вона підсумувала його невтомну викривальну і просвітницьку діяльність у цій галузі. Видаючи «Нагороду» як кримінально-правову платформу, засновану на ідеях просвітництва, мислитель розглянув низку корінних проблем кримінального законодавства. Зокрема, він довів необхідність установлення співрозмірності злочину і покарання, а відзначаючи хибність тогочасних законів, закликав до створення таких законів, які, перш ніж карати злочинців, прагнули б до попередження злочинів.

Розглядаючи питання про вбивство, Вольтер знову торкнувся смертної кари і знову довів її недоцільність. Він визнав можливість і неминучість страти злочинця лише в одному випадку: коли немає іншого способу врятувати життя великої кількості людей,-як убивають скаженого пса.

У «Нагороді» Вольтер розвинув і конкретизував думку про перетворення покарання із знаряддя голої відплати на засіб виправлення злочинця і зрівноваження заподіяної шкоди. А розглядаючи питання про єресі, філософ різко засудив сперті на забобони закони, що карали єретиків, виступив проти кривавого трибуналу церковної інквізиції.

Оцінюючи роль Вольтера у розвитку передових ідей минулого, слід відзначити: мислитель був передовим борцем французької буржуазії XVIII ст., борцем не за наближення царства лише буржуазії^ а за загальнолюдські інтереси, за загальнолюдський прогрес. Його активний войовничий гуманізм зберіг свою дієву силу до наших днів.