§ 2. Політичні та правові погляди Вольтера

Видатним діячем французького Просвітництва був Вольтер (справжнє ім'я - Франсуа-Марі Аруе; 1694-1778). У молоді роки він два рази зазнавав репресій за свої вільнодумні твори. У 1717 і 1725 рр. навіть ув'язнювався в Бастилію. Після виходу з тюрми він почав відкриту боротьбу зі свавіллям і тиранією.

Відбувши в Бастилії повторне покарання, Вольтер поїхав до Англії, де остаточно сформувалися його погляди. Повернувшись на батьківщину, він написав 1733 р. «Філософські листи», в яких пропагував передові англійські вчення, зокрема Джона Локка, а також державний устрій Англії.

Філософські листи стали ніби першим нарисом програми французького Просвітництва. Основні положення, що містилися в них, згодом було розвинено і конкретизовано мислителем в історичних, філософських і літературних творах. Аналіз їх свідчить, що Вольтер належав до ініціаторів просвітницького руху XVIII ст. Він аж до смерті залишався діяльним пропагандистом нових ідей, а в певні періоди навіть очолював цей рух.

Найхарактернішою формою соціально-політичної критики старих і пропаганди нових соціально-політичних ідей служила теорія природного права. Вольтер також користувався цією формою для обґрунтування своїх поглядів на суспільство, державу і право. Природними законами він називав такі закони, що їх природа вказує всім людям у всі часи для підтримання справедливості. Водночас то були закони, що відповідали людським інтересам і розуму.

Критикуючи феодальні порядки з позицій раціоналізму, філософ писав, що замість деспотичного правління постане царство розуму і свободи, в якому кожній людині буде надано природних прав: право на особисту недоторканність, право приватної власності, свобода, рівність та ін. Зверненням до концепції природного права, природного закону Вольтер хотів надати найвищого авторитету найважливішим для нього політико-юридичним цінностям, зокрема свободі й рівності, які втілюють одночасно розум та інтерес, дані природою.

Під свободою мислитель розумів усунення феодальних пережитків, які сковували творчу ініціативу людини, її підприємницьку діяльність. Але на першому місці у нього стояла свобода особи, індивіда, яку він невтомно проповідував і захищав. Стрижнем особистої свободи служить свобода слова, а за нею і свобода друку, в яких Вольтер вбачав гарантію всіх інших свобод; це - вид свободи, в яких мислитель виявляв найбільшу зацікавленість. За нею слідувала свобода совісті як антипод католицькій нетерпимості.

Доволі глибокою була оцінка Вольтером свободи праці - характерної ознаки нового часу. Свободу праці мислитель розумів як право продавати свою працю тому, хто за неї дає найбільшу плату, бо праця є власністю тих, хто не має ніякої власності.

Справжня свобода, на думку Вольтєра, полягає в тому, що люди перестали бути формально залежними один від одного; вони стають автономними суб'єктами. «Рабство противно природі» -писав він. Але це не означає, що в суспільстві панує хаос, зіткнення в ньому автономних воль. Ні, відносини залежності, певної зв'язаності дій індивідів залишаються. Але тепер такі відносини набувають іншого сенсу. «Свобода,- писав Вольтер,- полягає в тому, щоб залежати тільки від законів». Так проростала на французькому ґрунті, ставши згодом досить відомою та популярною в Західній Європі, ідея панування права.

Свобода, за вченням філософа, доповнюється й підсилюється рівністю. «Бути вільним, мати навколо себе тільки рівних - таке справжнє життя, природне життя людини». Рівність людей передбачає: набуття всіма людьми однакового статусу громадянина, однакову залежність усіх громадян від закону та однаковий захист їх законом. «Кращим правлінням є те, в якому люди всіх станів знаходять рівний захист законів». Природні права рівною мірою належать султанові та слузі, один і другий повинні рівноправно розпоряджатися своєю персоною, своїми сім'ями, своїм майном. Така рівність у трактуванні мислителя - досить змістовна і соціально ефективна.

Але рівність, за вченням Вольтера, не є спростуванням субординації. «Ми всі рівною мірою люди, але ми не рівні як члени суспільства, ми відіграємо в суспільстві різні ролі». Отже, коли мислитель говорив про рівність, він мав на увазі формальну рівність перед законом, а не рівність суспільного становища. «У нашому нещасному світі неможливо,- казав він,- щоб люди, живучи в ньому, не були переділені на два класи: один клас багатих, які розпоряджаються, інший клас бідних, які служать». Цей поділ суспільства випливав, на його думку, з природи речей.

Найбільш справедливим суспільним порядком Вольтер убачав такий, в основі якого лежать не тільки свобода і рівність, а й власність. Власність він вважав необхідною умовою упорядкованого суспільства. Тільки власники, твердив мислитель, повинні наділятися політичними правами, і управляти державою повинні тільки власники.

Політичну організацію майбутнього «царства розуму» мислитель не прагнув визначити в деталях. Він зосередив свою увагу на пропаганді ідей законності й ліберальних методів здійснення влади, залишаючи іншим просвітителям розроблення проектів ідеального устрою держави.

Вольтер був схильний думати, що початковою формою держави є республіка, яка виникає зі з'єднання сімей. Це, вважав він, природний процес розвитку. Не випадково європейці, приїхавши до Америки, знайшли там майже повсюдно республіки. Те саме ми бачимо і в Африці, і в стародавньому світі.

Монархія виникає на насильстві та грабежі (хоча він тут же зробив застереження, що республіки теж причетні до цього). Уявімо собі два народи, які живуть поруч. Поки вони живуть спокійно, в їхнім середовищі панує рівність, дана природою. Але між сусідами завжди є причина до зіткнення. Коли один народ нападає на іншого, в ньому завжди висувається як керівник сильніший і спритніший. Підкорення ворога веде у стані переможців до спорів через здобич. Вождь на війні природно стає також суддею між своїми співвітчизниками. Його починають вважати великою людиною і коряться йому. Так постає монархічна влада.

Вольтер, отже, вказав на те, що республіканські держави існували спершу в багатьох народів. Але згодом республіки було витручено монархіями. Багаті надають перевагу аристократичному способу правління, королі хочуть монархії, а народ виступає за демократію.

Філософ сказав багато доброго про республіки. «В республіці,-писав він,- на чолі держави стоїть народ, стоять прості люди. Там панує свобода друку і думки. В ній народ ніколи не хоче і не може хотіти нічого іншого, крім свободи і рівності». І все ж мислитель, як і багато інших просвітителів, залишався монархістом. Багато просвітителів у той час не вірили в народ і всі свої надії покладали на освічених монархів.

Спершу Вольтер теж був прихильником освіченого абсолютизму. «Найщасливіше суспільство людей,- писав він,- коли цар -філософ. Добрий король є найкращий подарунок, якого небо може дати землі». Від царя-філософа Вольтер чекав захисту освіти і просвітителів, боротьби з забобонами, ліквідації феодальних привілеїв та інших пережитків феодалізму, сприяння економічному прогресу.

До кола освічених монархів Вольтер відносив, поруч із Фрідрі-хом II, і Катерину II, яку називав своєю істинною героїнею. Але життя довело ілюзорність цих надій. У скорім часі і сам Вольтер відійшов від подібних сподівань. Усе це та багато іншого дають достатньо підстав визнати Вольтера прихильником освіченого абсолютизму.

З іншого боку, мислитель уже у філософських листах 1733 р. висловлював велику повагу до англійської конституції. До цієї конституції думка Вольтера зверталася неодноразово. Так, на початку 1760-х років у його творах з'явились ідеї обмеження королівської влади і народного представництва, пропаганда англійського порядку як такого, що забезпечує громадянську і політичну свободу.

Філософ захоплено характеризував усю англійську політико-правову систему. «Найкращі закони - в Англії: правосуддя, відсутність свавілля, відповідальність службових осіб за порушення свободи громадян, право кожного висловлювати свою думку усно й письмово» і т. ін.

Але перейшовши на позиції конституціоналізму, Вольтер, знову ж таки в повній відповідності зі своїм середовищем, ще ніяк не міг сприйняти думки про неминучість революції. Він не хотів революційного перевороту, боявся його. Ставлення Вольтера до революції було типовим для французьких просвітителів XVIII ст.

Мрії про повалення тиранів в них поєднувалися з роздумами про небажання пролиття крові, про негативні наслідки громадянських війн і под. В ідеології просвітителів до цих міркувань додався і страх перед виступами народних мас. «Коли чернь почне філософствувати,- твердив Вольтер,- кінець усьому». Просвітителі, отже, покладали надії на поступові реформи зверху всупереч відомому досвіду Англії.

Однією з найхарактерніших особливостей світогляду просвітителів, зокрема й Вольтера, була віра в прогрес, у постійний і неперервний поступальний рух людства. Але в основі прогресу лежить, на думку Вольтера та інших просвітителів, розвиток розуму, за що марксисти називали їх ідеалістами.

Завершуючи розгляд першої частини поглядів Вольтера, слід відзначити, що в галузі політики він проповідував досить помірковані погляди. Але за об'єктивним значенням його ідеї мали революційний характер: вони націлили прогресивні сили суспільства на ліквідацію феодальних порядків і повалення абсолютизму.