§ 2. Політична теорія «Москва - третій Рим»

Зміцнення влади московських князів, успіхи політики об'єднання російських земель відобразилися в прийнятті Іваном III титулу самодержця всієї Русі, а згодом, у 1485 р., приєднання титулу государя всієї Русі. Таке визнання ролі Москви, яка очолила Російську державу як державу незалежну, дістало обґрунтування в ряді творів політичної літератури - «Повісті про Флорентійський собор», «Посланні про Мономахів вінець», «Сказанні про князів Владимирських» та ін. Ці твори були пов'язані загальною ідеєю величі влади московських государів, які нібито були спадкоємцями римського імператора Августа і які одержали відзнаки царської гідності (скіпетр, державу й корону) від візантійського імператора Константина Мономаха. Ця ідея набула подальшого розвитку і завершення в теорії «Москва - третій Рим», сформованій та обґрунтованій ігуменом Псковського монастиря Філофеєм у посланні до великого князя Василя Івановича в 1510-1511 рр. Вона стала ніби ідеологічним оформленням політичних відносин, які на той час склалися, утвердженням авторитету російського царя і Російського царства. Політична теорія Філофея свідчила про глибоке проникнення мислителя в історичні процеси політичного розвитку Росії.

За ідеологічним спрямуванням автор теорії був йосифляном. Його вчення розвивало й уточнювало головні йосифлянові ідеї про природу царської влади, її призначення, взаємовідносини з підданими і церковною організацією.

Теорія «Москва - третій Рим» пронизана ідеєю богообраності народів і спадкоємності царств. У стислім вигляді вона зводиться до такого: все, що відбувається у світі, визначається і здійснюється з волі Божої; Божою волею зводяться на престол царі, виникають, звеличуються і руйнуються царства.

Доля людства, за вченням Філофея, визначається Божим промислом, а сама історія людства є історією трьох світових царств, трьох обраних Богом народів. Два царства вже проминули період свого розквіту і впали - Рим старий і Рим новий - Константинополь, оскільки зрадили православ'ю. Правду кажучи, Константинополь впав не з тієї причини, яку назвав Філофей, а тому, що великий князь московський Василій III був рішучим противником унії західної та східної церков (1439 р.) для боротьби з турками (1425-1460 рр.). Для здійснення своїх планів він пожертвував другим великим центром християнства - Константинополем. Тим часом московська політика намагалася переконати чужих і своїх людей в тому, що Візантія впала не з вини московського бойкоту унійських планів, а через власну вину, бо, уклавши унію у Флоренції, поповнила єресь, за яку нібито зазнала заслуженої кари. Так Візантія поволі зникала з історичної арени, як партнер у суперечці між Сходом і Заходом, а Москва пересувалася на порожнє місце, здобувала одну позицію за одною, щоб з часом захопити у свої руки ввесь простір між Чорним та Балтійським морем та виповнити його власним духом.

Після падіння другого Риму єдиним заступником православної віри, твердив Філофей, залишився російський цар у Москві. А коли загине й третє царство, настане кінець світу. Але цього не станеться, запевняв мислитель, Бог до цього не допустить, оскільки Москва - це богообраний град, а російський цар - єдиний християнський цар у світі, він дотримується православної віри, а тому є гарантом вічності третього Риму, він перебуває під знаком Божого провидіння.

Отже, сенс концепції «Москва - третій Рим» полягав у тім, що російський середньовічний релігійний мислитель пов'язував ідею переваги і торжества православ'я (після падіння Візантії) з Москвою, визначеною волею провидіння зберегти справжню віру.

Головна ж думка Філофея, як відзначають дослідники, полягала в тому, що на російського царя покладалася велика відповідальність як на захисника і охоронця «правди» в найрізноманітніших її проявах.

В сучасній російській літературі немає єдиної думки щодо того, чи стала теорія «Москва - третій Рим» офіційною ідеологією Московської держави. Деякі автори висловлюються позитивно з цього приводу і вважають, що теорія Філофея містилася біля витоків і лежить в основі усієї офіційної ідеології XVI ст. у вигляді доволі чіткої побудови, яка відображала політичну програму держави. Склавшись, ця побудова набула значення державно-правової теорії. Інші автори, заперечуючи це, твердять, що впродовж трьох десятиліть правління Івана IV ця теорія була зовсім непопулярною і вже зовсім заперечувалась її будь-яка месіанська роль, оскільки в ній, мовляв, не було закликів до захоплення інших країн з метою їх приєднання до Московської держави.

Насправді міф третього Риму - російського, московського Риму - був не тільки витвором традиційної московської політики і дороговказом для її експансіоністських прагнень, офіційною доктриною Московської держави. Він глибоко увійшов у плоть і кров не тільки російських царів, а й російського народу, став його вірою в месіанське призначення Росії, духом, який творив її історію і практику.

Модифікуючи та моделюючи ідею третього Риму, російські панівні кола та їхні ідеологи залежно від потреб та обставин висували на перший план якісь нові ідеї, доктрини тощо, спрямовані на зміцнення самодержавного ладу, підпорядкування волі російського народу ідеї світового панування Росії. Цій меті служило слов'янофільство, яке висунуло твердження про перевагу слов'ян над іншими народами і про призначення Росії самою історією до гегемонії в слов'янському світі. Імперські зазіхання російського царизму поділяли й галицькі москвофіли, які твердили, що не може бути якоїсь окремої української національності і окремої української мови, а лише одна Русь - від Карпат до Камчатки.

Як не дивно, але ідеї великодержавництва та месіанської ролі Росії, вважає І. Пашук, досягай апогею в ідеології більшовиків. Вони, каже він, створили союз нібито вільних держав-республік, в якому все ж таки перша роль належала Росії. У міжнаціональних відносинах ніби торжествували інтернаціоналізм і дружба народів, а насправді все це використовувалося для русифікації інородців, щоб обґрунтувати і освятити творіння нової історичної спільності радянського народу як певної історичної суміші, організованої та скріпленої російським елементом.

Більшовики з небаченою силою пропагували ідеї месіанізму, але в новій формі - у формі проголошення радянського соціалістичного ладу, що начебто ніс усьому людству щастя, радість, свободу, словом, земний рай. І все це несла країна Рад, в якій російський народ був натхненником цього спасіння. Месіанська місія соціалізму і комунізму служила для того, щоб підпорядкувати світ «спасителеві»,- радянській імперії з першою серед рівних.

Реальна сутність соціалістичного та комуністичного месіанізму більшовиків полягала в утриваленні традиційної імперської політики російських царів, трансформованої в ідеї комунізму як ідеал «спасіння» всього людства з використанням модернізованих і модифікованих форм і методів, що випливали з космополітичної природи теорії соціалізму і комунізму.

Сьогодні стало очевидним, що розквіт міфу про третій Рим хоч і сягнув свого апогею за більшовицького ладу, але досягався він за допомоги жорстоких, антигуманних, антидемократичних, ба навіть злочинних методів і засобів, що привело до падіння і третього Риму. Третій Рим як державна структура зійшов з історичної сцени.