§ 2. Загальна характеристика Відродження та Реформації

Відродження і Реформація - найбільші й найзнаменніші події пізнього західноєвропейського середньовіччя. І хоча вони належали до епохи феодалізму, але за соціально-історичною сутністю представляли антифеодальні, ранньобуржуазні явища, хоча за деякими показниками дух буржуазності як такий перевершили, завдяки чому набули життя зразки культури, що стали основою всього подальшого розвитку цивілізації людства. До прекрасних зразків належала також відома сукупність політико-правових ідей і цінностей.

Відродження

Термін «Відродження», введений десь у середині XVI ст., спершу означав факт воскресіння, відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, що були втрачені в епоху середньовіччя. Зараз цей термін, не втративши свого первісного сенсу, трактується ширше. У наш час він уживається для цілісної характеристики комплексу суттєвих історичних перемін, таких як сутність капіталістичних виробничих відносин, поступове піднесення буржуазії в боротьбі з феодальною реакцією, різке загострення соціальних суперечностей, формування національної державності та абсолютних монархій.

Коли говорять про Відродження, мають також на увазі кризу римо-католицької церкви і релігії, формування антисхоластично-го типу мислення, гуманістичної культури, мистецтва і світогляду.

Передумовою та основою Відродження був гуманізм - прагнення вчених, філософів, політиків замінити традиційне для середньовічної схоластики дослідження текстів Біблії й творів отців церкви вивченням людини, її психології та моралі. Представники гуманізму протиставляли церковно-схоластичній вченості світські науки і освіту, які вивчали людину, її відносини з іншими людьми, спираючись при цьому на досвід, раціоналістичні оцінки й висновки. Гуманісти стверджували, що місце людини в суспільстві має визначатися заслугами індивіда, набутими лише власною діяльністю, і не повинно залежати від будь-яких інших факторів, безпосередньо не пов'язаних з цією діяльністю (походження, станової належності, майнових благ і т. ін.).

Гуманізм природно обумовив різке підвищення інтересу до античної спадщини. Подібне звернення знало й західноєвропейське середньовіччя. Але ідеологи Відродження не просто черпали потрібні їм уявлення про державу і право, політику й закон із скарбниць духовної культури античної цивілізації. Звернення до епохи античності було у них передусім виразом неприйняття, заперечення панівних і санкціонованих католицизмом політико-правових порядків і дрктрин феодального суспільства.

Найбільший інтерес викликали вчення Арістотеля, Платона, Цицерона, римських юристів. У вивченні їхньої наукової спадщини центр тяжіння було перенесено на розкриття тих аспектів по-літико-етичних вчень, концепцій держави і права, висвітлення й розроблення яких максимальною мірою відповідало практико-політичним та ідейним запитам Відродження. Зокрема, набула актуальності теза про те, що однією з головних складових гідності індивіда є громадянськість, безкорисне та ініціативне служіння загальному благу. А під поняття загального блага почали підводити уявлення про державу з республіканським устроєм, спертим на принципи рівності й справедливості. Тоді ж було підновлено стародавню концепцію суспільного договору, за допомоги якої пояснювались як причини виникнення держави, так і легітимність державної влади.

Великий внесок зробило Відродження у формування світського раціоналістичного світогляду, вироблення справді наукової методології вивчення природи і суспільства, зокрема й методології аналізу держави, політики, права. Предметом дослідження став об'єктивний світ, закономірності його руху, а описання й пояснення цих закономірностей вимагає застосування надійних знарядь дослідження, таких як відчуття й розум. За їхньої допомоги вчені Відродження розраховували досягти істини.

Значення західноєвропейського Відродження ХІУ-ХУІ ст. для прогресу політичної думки важко перебільшити. Саме йому належить розроблення основ світського раціоналістичного світогляду нового часу і перетворення проблеми людини в центральну проблему науки про державу і право.