§ 2. Політичні та правові погляди римських стоїків

Політичні та правові погляди римських стоїків зазнали значного впливу філософських, етичних і політико-правових концепцій давньогрецьких стоїків. Творчість римських стоїків розвивалася в умовах посиленої кризи цінностей попередньої полісної ідеології, зміцнення влади принцепсів і режиму цезаризму, перетворення Римської імперії у світову державу. У цій ситуації римські стоїки ще більшою мірою, ніж давньогрецькі, проповідували ідеї відмови від активної політичної боротьби, висували замість неї завдання морального, самовдосконалення і морального протесту проти деспотизму імператорів, ідею покори долі.

Основними представниками римського стоїцизму були Луцій Анней Сенека (3-65), Епіктет (близько 50-130) і Марк Аврелій Антонім (121-180).

Сенека походив з Іспанії, але майже все життя провів у Римі, тільки під час панування Клавдія (41-54 рр.) змушений був залишити столицю. Виховував імператора Нерона, але зрадив свого учня і, замішаний у змові Пізона, наклав на себе руки.

Сенека вважав, що тільки глибокі знання можуть забезпечити душевну рівновагу і цілковиту байдужість до буденних справ, які є джерелом вічного неспокою. Отже, мудрість віддаляє людину від мінливих бажань. Згідно з ученням стоїчної школи, Сенека вважав, що цінність світу полягає в космічному розумі, а цінність людського життя - в розумі людини, який містить частку розуму всесвіту. Сенека надзвичайно шанував людський розум, бо тільки завдяки йому людина може звільнитися від життєвих турбот і здобути незмінність і впевненість міркувань, досягаючи бажаного спокою.

Може, найбільш сміливо звучали слова Сенеки про рабів. Він обстоював ідею духовної свободи всіх людей незалежно від їхнього суспільного становища. Об'єктом рабства могла бути, на його думку, лише тілесна і чуттєва, а не духовна і розумна частина людини. Той, хто гадає, що рабство поширюється на всю особу, помиляється: її краща частина вільна від рабства. «Тільки тіло підкорено і належить панові, дух же - сам собі пан».

Сенека вважав, що кожна людина рівна за природою з іншими людьми, їй властиві ті ж душевні якості, що й усім іншим. Купів-ля-продаж торкається лише тіла раба, але не його вільного духу, непідвладного торговим угодам.

Не заперечуючи самого рабства як соціально-політичного інституту, Сенека все ж таки вважав його в етичному плані неспроможним, обстоюючи людську гідність раба, і закликав до гуманного ставлення до нього як до духовно рівного суб'єкта.

Усі люди рівні в тому розумінні, що вони - співтовариші у рабстві, позаяк однаково перебувають у владі долі. Долю (божественний дух, природу) Сенека вважав причиною всіх причин. Йдучи своїм неповоротним шляхом, закон долі здійснює своє право. Люди не в змозі змінити світові відносини, частиною яких є їхні власні відносини, а можуть лише мужньо і стійко терпіти приписи долі, скоритися волі закону природи.

Сенека вважав, що природа створила всіх людей із тієї самої матерії та для тих самих цілей, наділивши їх розумом, який є божим духом, зануреним у тіло людини, і який робить її богоподіб-ною. Крім розуму, природа обдарувала людину ще й товариськістю, яка лежить в основі єдності людського роду. Завдяки розумові й товариськості люди в боротьбі за існування досягли панування над тваринами, оволоділи природними стихіями і живуть тісними співдружностями.

У природно-правовій концепції Сенеки невідображений та божественний за своїм характером закон долі виконує роль того права природи, якому підпорядковані всі людські установлення, зокрема держава і закони. Само ж природне право тут виступає і як природний факт (порядок світобудови і причинний ланцюг подій), і як необхідний імператив розуму. Розум як факт і норма природного порядку втілений і в людському співтоваристві як частині світового цілого. Відповідність людських відносин божественному началу базується на розумі: людський розум - частина божественного духу.

За вченням Сенеки, всесвіт - природня держава зі своїм природничим правом, визнання якого - річ необхідна й розумна. Членами цієї держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Що ж до окремих державних утворень, то вони - випадкові та мають значення не для всього людського роду, а лише для обмеженого гурту людей. Ми повинні уявити дві держави: одна, яка охоплює богів і людей. Це - велика держава. Друга - це та, до якої нас приписала випадковість. Ця друга держава може бути римською, грецькою або іншою. Вона охоплює не всіх людей, а тільки однієї певної групи. Це - мала держава. Етично найбільш цінною та безумовною, згідно з концепцією Сенеки, є велика держава. Звеличування великої держави було потрібне йому для того, щоб переконати людей у необхідності визнати світові закони і керуватися ними. До цього він закликав і держави.

Подібні ідеї розвивали й інші римські стоїки: Епіктет - раб, згодом відпущений на волю, та імператор Марк Аврелій Антонін.