§ 2. Основні напрямки розвитку політико-правової думки Стародавнього Риму Політичні ідеї повсталих рабів

Суперечності між рабами і рабовласниками у Стародавньому Римі привели в II—І ст. до н. е. до великих і тривалих повстань рабів. Політичні ідеї повсталих рабів із Сицилії відобразились у планах керівників цих повстань, у політичних заходах, здійснених повсталими. Вони робили спроби створити свою державу, в якій поєднувалися монархічні й демократичні риси. Серед рабів поширювалися легенди про прихід доброго монарха, який звільнить їх з-під гніту. Раби мріяли про доброго царя, який захищав би їхні інтереси. У формі монархії раби прагнули організувати державу пригнічених та експлуатованих.

У 132 р. до н. е. військовою силою було придушено повстання сицилійських рабів, причому вбито близько 20 тис. повстанців. Тоді ж вибухнуло повстання рабів у Малій Азії, керівником якого був Арістонік, який мріяв про заснування сонячної держави, змальованої Ямбулом, автором повісті про сонячні острови.

У Ямбуловім царстві сонця були обов'язковими лише природні закони, не було там ні приватної власності, ні сім'ї. Населенням цього суспільства, поділеним на громади від 300 до 400 осіб, мали управляти досвідчені патріархи. Новонароджені підлягали селекції, тільки здорових залишали живими і виховували як дітей усієї громади. Щасливим та безтурботним мало бути життя громадян сонячної держави, де панували свобода, рівність і братерство. Чергуючи розумову та фізичну працю, жителі цієї країни уникали однобічного розвитку, який обмежує людину. Але не здійснив Арістонік своїх задумів. У 129 р. до н. е. повстання було придушено Римом.

Але незабаром (74-71 рр. до н. е.) всю Італію охопила визвольна боротьба, яку вели раби під проводом Спартака. До нас не дійшли (якщо вони взагалі були) документи цього повстання. Відомо лише, що Спартак прагнув повернути рабам волю і вивести повсталих на батьківщину. Але у повсталих не було чіткої перспективи ліквідації рабства в цілому. Волю одержували лише ті, хто приєднався до повстання. Керівники повстань не створили програми, навколо якої могли б об'єднатися всі противники рабовласницького режиму. І хоча раби не виробили стрункої політичної ідеології, їхній рух сильно вплинув на розвиток ідей і вчень, які формувалися в рабовласницькому суспільстві.

Політичні ідеї рабовласницької демократії

Не тільки раби були небезпечними для республіки. У межах вільного суспільства римлян назрівали гострі конфлікти, головно аграрного порядку. У Римі розгортався могутній демократичний рух бідних селян, в основі якого лежала боротьба вільних вироб-ників-селян проти великих землевласників. Збідніле селянство почало боротьбу за переділ землі, пов'язуючи цю боротьбу з вимогами демократизації Римської держави.

Цей рух очолили в 30-х роках II ст. до н. е. брати Гракхи, які перебували під впливом філософії стоїків, що передбачала можливість розв'язання суспільних конфліктів у спосіб реформ. Вибрані народними трибунами (Т. Гракх 133 р. і Г. Гракх 123 р. до н. е.), вони намагалися провести зміни в політичному житті Риму в бік його демократизації. Брати піддали гострій критиці аристократичний лад Стародавнього Риму і виступили проти різкої майнової нерівності.

Стоячи на чолі популярів, Гракхи намагалися провести за підтримки вершників далекосяжні аграрні й політичні реформи в Римі всупереч більшості аристократичного сенату. Важливою була вимога Гракхів обмежити велике землеволодіння, відібрати надлишки землі у великих землевласників і передати їх малоземельним та безземельним селянам.

У 133 р. до н. е. Т. Гракх вніс до народних зборів проект, за яким один громадянин не може мати більше 500 югерів землі та лише у виняткових випадках - 1000. Проект передбачав, що з надлишків землі утворюватимуться 30-югерові ділянки, що будуть віддаватися бідним громадянам в оренду без права продажу.

Ідея Т. Гракха надати самому народові можливість розпоряджатися державною землею через розподіл наділів суттєво підривала владу знаті та її органу - сенату, який відав аграрними справами. Вона була направлена на практичне здійснення демократизації політичного життя Риму і посилення впливу небагатих римських громадян у вирішенні державних справ.

Проти проекту Т. Гракха виступив народний трибун Октавій. І тоді Т. Гракх поставив на народних зборах питання: «Чи може трибун, який діє не в інтересах народу, залишатися на своїй посаді?» Волею народних зборів Октавія було усунено з посади. У такий спосіб Т. Гракх практично запровадив народний контроль над посадовими особами. Водночас було створено прецедент, за яким будь-яка посадова особа могла бути позбавлена посади за рішенням народних зборів. У цьому випадку Тиберій провів ідею верховенства влади римського народу, народних зборів над усіма іншими органами держави.

Т. Гракх висунув також ідею про те, що розпоряджатися державною власністю мають не сенат, а народні збори і вибрані народом інші установи. Так він розвивав ідею про те, що саме вибрані народом установи являють собою вищу владу в державі. Зрозуміло, що ця думка поширювалась і раніше ідеологами Римської держави, які, однак, ототожнювали цю державу з римським народом. Тиберій же логікою боротьби був поставлений перед необхідністю здійснити цю ідею: він, власне, проголосив у Римі принцип народного суверенітету. Інтереси народу було поставлено ним вище традицій і авторитету сенату. Так завдавався ще один серйозний удар по сенату -оплоту римської аристократії.

Ідеї Т. Гракха, що здебільшого відповідали політичним ідеям рабовласницької демократії, розвинув Г. Гракх, який у боротьбі з сенатом створив широкий блок сільського і міського плебсу з вершниками. Борючись із аристократичним сенатом, Г. Гракх зробив поступки на користь вершників, щоб схилити їх на бік табору демократії. Так, наприклад, він провів закон про передання судів від сенаторів до вершників. Цей закон давав право вершникам: брати участь у трибуналах, що розглядали справи про зловживання. Вершники розглядали тепер справи сенаторів, звинувачених у зловживаннях під час виконання функцій намісників провінцій.

Рух Гракхів був приречений на поразку, оскільки збереження стійкого дрібного землеволодіння, однієї з основ республіканського ладу, стало неможливим. Боротьбу з Гракхами повели опти-мати. Сенатори по-зрадницькому вбили 132 р. до н. е. Т. Гракха, а 121 р. до н. е. вбили 3 тис. популярів, серед яких був і Г. Гракх.

Хоча Гракхи впали жертвами реакції та не зуміли повернути селянам їхнього колишнього значення, ці народні трибуни своєю діяльністю, будучи виразниками прагнень римського народу, послабили позиції аристократичного сенату. Народ шанував пам'ять і місце, де загинули брати Гракхи.

Передові політичні погляди розвивав і відомий філософ Риму Tim Лукрецій Кар (близько 99-55 до н. е.) - ідеолог рабовласницької демократії. Свої погляди на суспільство, державу Лукрецій виклав у п'ятій книзі своєї поеми «Про природу речей».

Процес розвитку суспільства розглядався мислителем як поступовий прогресивний рух. Суспільний прогрес, на його думку,-це результат покращення знарядь праці, з розвитком яких люди організуються в суспільства.

До держави люди перебували у природному стані, в якому в них не було прагнення до дотримання загального блага. Але з розвитком вони в інтересах самозбереження й досягнення загального добробуту почали спілкуватися один з одним та уклали між собою суспільний договір. Поступово з'явилася приватна власність, а за нею - суспільна нерівність, почалися безпорядки, для усунення яких люди навчились обирати владу і встановили закони.

У вченнях про державу і право Риму більшою мірою, ніж у відповідних вченнях Стародавньої Греції відображено непримиренність класових протиріч. Виникла гостра потреба тримати в покорі велику кількість рабів, придушувати дедалі зростаюче невдоволення розорених селян і ремісників, забезпечити покірність народів, завойованих країн. Ця обставина зумовила детальне розроблення питання про правове становище рабів, різних груп вільного населення, питання управління державою, військової справи та ін.

Слід вказати й на інші характерні особливості римських вчень про державу і право, а саме: значно більшого розвитку в римському правознавстві набули загальна теорія права, державне право і найбільше - цивільне право. У галузі державного права набагато інтенсивніше, ніж у Греції, досліджувались аспекти влади, службових осіб, їхніх повноважень, громадянства. У галузі цивільного права було детально розроблено аспекти правоздатності, власності й зобов'язань.

Ці відмінні риси в науці про державу і право Стародавнього Риму визначаються особливостями розвитку римського рабовласницького суспільства і держави. Римське рабовласницьке суспільство, як уже відзначалося, являло собою вищий ступінь розвитку рабовласницької суспільно-економічної формації, в якій властиві їй суперечності проявилися з найбільшою гостротою та стали причиною розкладу й загибелі цього суспільства.

Боротьба класів, соціальних груп розгорнулася в Римській державі також і в ідеології, вченнях про державу і право та політичний устрій суспільства. А тому у вивченні політико-правової думки Стародавнього Риму необхідно звернути увагу і на три основні її напрямки: політичні ідеї повсталих рабів; політичні ідеї рабовласницької демократії, політичні ідеї рабовласницької аристократії. Розгляньмо кожний напрямок зокрема.