18. Поняття і класифікація джерел права соціального забезпечення.

Джерела права соціального забезпечення – це витоки формування цієї галузі права, система факторів, які визначають зміст і форми вираження правових норм у сфері соціального забезпечення та соціального захисту населення. Право соціального забезпечення як система загальнообов᾿язкових правил і норм знаходить своє зовнішнє вираження у формі відповідних юридичних документів: законів, підзаконних актів, міжнародних актів, конвенцій, двосторонніх та багатосторонніх договорів. Тобто, саме ці акти і є зовнішньою формою вираження права соціального забезпечення. Розрізняють 2 форми закріплення норм права соціального забезпечення: нормативно-правовий акт та нормативно-правовий договір. Нормативно-правовий акт – це виданий компетентними державними органами правовий акт, наділений державно-владним характером, він має офіційно-документальну форму, містить обов᾿язкові прави поведінки і гарантований примусовою силою держави. До форм права соціального забезпечення належать такі нормативно-правові акти: Закони України, Укази Президента Україи, постанови Кабміну, накази міністерств і відомс та центральних органів, підзаконних нормативних актів. За правовими особливостями нормативні акти поділяються на законні та підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України. Україна у ст.1 Конституції проголошена соціальною і правовою державою. Соціальною є держава, яка гарантує людині належні їй соціально-економічні права шляхом створення необхідних умов для їх реалізації та здійснює соціальну політику на засадах справедливості і в інтересах всього суспільства. У ній окреслено коло суспільних відносин соціального захисту, закріплено правовий статус громадян у сфері соціального забезпечення, сформульовано основні принципи правового регулювання відносин соц.. забезпечення, встановила основні форми та види соц.. забезпечення в Україні. Закони України як акти вищої юридичної сили з огляду на їх значимість та місце у системі законодавства соціального забезпечення поділяються на: — конституційні, або основні. Це передусім Конституція та закони з питань, що безпосередньо випливають із Конституції. Конституція України є Основним Законом держави, в якому серед інших визначаються права особи у сфері соціального забезпечення. Положення, закріплені в Основному Законі, конкретизуються у конституційних законах. Прикладом такого конституційного закону може бути Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»1, який конкретизує положення абзаца 1ст. 50 Конституції України: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»; — звичайні, або поточні. Це всі інші чинні в державі закони. До цієї групи законів у сфері соціального забезпечення можна віднести Закон України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та

соціального захисту населення». Підзаконні нормативно-правові акти ухвалюються компетентними органами на підставі закону та спрямовані на його виконання. У праві соціального забезпечення до них належать укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, положення, розпорядження міністерств та відомств України; нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Питома вага підзаконних актів у системі законодавства соціального забезпечення України достатньо велика. Як глава держави, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов᾿язковими для виконання на території України. Формою права виступають Постанови Кабміну з питань забезпечення соціально-економічних прав громадян. Накази міністерств і відомств та центральних органів відіграють важливу роль. Нормативні акти мають важливе значення для правильного розуміння та однакового застосування законодавства з соціального забезпечення. Локальні акти приймаються підприємствами та організаціями в порядку стимулювання трудової діяльності працівників. Також велике значення відіграють міжнародні угоди, договори. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства\України. Універсальний набір прав і свобод, здатний забезпечити нормальну життєдіяльність людини, сформульований у таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966). Завдяки цим документам людина стала суб'єктом міжнародного права. Всі держави, що приєдналися до цих документів, зобов'язані привести своє законодавство у відповідність до них.

Множинність джерел права соціального забезпечення є результатом того, що в Україні відсутній єдиний кодифікований акт, який би врегульовував увесь комплекс суспільних відносин, що є предметом цієї галузі. Об'єктивно цього на сьогодні досягти неможливо. Система законодавства у сфері соціального забезпечення перебуває у стадії реформування. Тому чинне законодавство характеризується значною нестабільністю, безсистемністю, суперечливістю, а подекуди й дублюванням відповідних положень у різних законодавчих актах, відмінних за юридичною силою.