Процесуально-діяльнісний етап

культура мови. У цьому розділі розглядають питання мовних норм і доцільності вживання мовних засобів залежно від мети й умов спілкування.

Інше значення терміна культура мови — уміння правильно говорити й писати, добирати мовні засоби відповідно до мети й обставин спілкування, грамотно, логічно, точно й виразно пере­давати засобами мови свої думки, почуття й переживання. Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних форм і синтаксичних конструкцій, логічна струн­кість та виразність.

Таким чином, розрізняють мовлення правильне (таке, що від­повідає мовним нормам) і мовлення комунікативно доцільне (ске­роване на максимальне досягнення мети спілкування).

Культура мовлення — це система вимог щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності — усній і писемній. Належний рівень культури мовлення засвідчує розвинутий інтелект та високу загальну культуру особистості. Культура мовлення забезпечує високий рівень спілкування, ушляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Плекання культури мовлення — обов’язок кожного.

Українська літературна мова постійно розвивається й збага­чується. Цей процес супроводжуваний усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх мовців літературних норм.

Робота в парах

• Прочитайте. Про порушення яких мовних норм ідеться в кож­ному реченні?

1. Коли журналіст пише «дуель між шістьма спортсменами» або «діалог ведуть чотири представники різних галузей науки», це означає, що для нього виділені слова втратили свій первісний зміст. 2. Яскравий рекламний плакат запрошує «відвідати страви в ресторані». Певно, стравам доведеться довго чекати на гостей...

3. Коли вже працівники «навчальних закладів» звикнуть до того, що працюють вони якраз у навчальних закладах? 4. Дивнувато сприймається фразеологізм у реченні «Залізничники зробили все можливе, щоб доставити цінний вантаж за тридев’ять земель у точно призначений час» (З журналу «Український тиждень»).

Стратегія «Я — редактор»

• Визначте, які мовні норми порушено в кожному реченні. Від­редагуйте речення (письмово).

1. Журнал «Україна» не тільки добре читається, а й добре дивиться. 2. Принагідно завважити, що в процесі теледискусії

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

появляються дзвінки з усієї України. 3. Хочу переконати вас у слідуючому: до мовних норм я відношуся зі значною пошаною.

4. Більша половина синтаксистів пропонує школярам користува­тися Жовтобрюхом. 5. По зрівнянню з іншими видами транспорту таксі в нас дуже коштовні.

Вибірковий диктант

• У кожній парі словосполучень визначте нормативне. Укажіть, які саме норми літературної мови порушено. Правильний варіант запишіть. Із вибраними словосполученнями складіть і запишіть речення.

1. Складіть іспит, здати іспит. 2. Дякую вас, дякую вам.

3. Самий активний учень, найактивніший учень. 4. Зустріч зі школярами, зустріч з школярами. 5. Вчитися на протязі життя, вчитися протягом життя. 6. Скажіть у двох словах, скажіть двома словами. 7. Переливаю [ц’:а] вогні, переливаю [т’с’а] вогні.

8. Завдавати шкоди, наносити шкоду. 9. Задавайте питання, ставте питання. 10. Зміни впадають в очі, зміни кидаються в очі.

Складання опорного конспекту

• Прослухайте текст. Запишіть його основні положення у вигляді опорного конспекту.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різнови­дів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціо­нування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить без­посередньо від основних функцій мови — спілкування, повідом­лення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і кон­фесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна роз­мовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для роз­мовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови,

представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

На формування стилю впливають як мовні, так і позамовні чинники. Сфера суспільно-виробничої діяльності мовців, форма суспільної свідомості, мета і зміст мовлення становить позамовну основу функціонального стилю, а сукупність певним чином узго­джених інформативно значущих мовних одиниць, яка відповідає характерові, типові мислення в кожній сфері мовної діяльності,— його мовну основу. Мовні та позамовні чинники визначають диференційні ознаки кожного функціонального стилю, його жан­рово-стильові різновиди. Отже, стилі різняться за кількісними показниками вживаних мовних одиниць, принципами їх відбору і поєднання відповідно до сфер спілкування, а також за функціями, які виконують мовні засоби у конкретних текстах. Функціональні стилі не є замкненими системами, вони перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них містить елементи іншого. Основу кожного стилю становлять стилістично нейтральні засоби сучас­ної літературної мови, з якими взаємодіють марковані елементи.

Стиль має суспільну природу — він формується у процесі мовного розвитку нації і є невід’ємною частиною загальнона­родної мови, а не витвором окремого індивіда. Кількість і струк­тура функціональних стилів й особливості їх використання тісно пов’язані з історичними умовами розвитку і функціонування са­мої літературної мови.

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книж­ного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

Основою виділення стилів мови є організація мовних еле­ментів відповідно до настанови — спілкування, повідомлення, вольового впливу. Наприклад, розмовне мовлення проектується, головним чином, на спілкування (діалог, полілог), в основі публі­цистичного стилю лежить повідомлення, хоча тут наявний і фак­тор волевиявлення.

Чим багатша мова за своїм суспільними функціями, тим роз- виненіші її стилі. Композиційно-мовленнєва структура стилів зумовлена соціальними завданнями функціонального розрізнення мовленннєвої комунікації у сферах діяльності людини — науки, техніки, політики, діловодства, у мистецтві, побуті.

Розрізняють книжні й уснорозмовні стилі літературної мови. До книжних стилів української літературної мови належать: публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній.

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

Робота у групах

• Опрацюйте текст і підготуйте коротке повідомлення про пев­ний стиль мовлення із наведенням власного прикладу тексту.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ Публіцистичний стиль (від лат. publicus — суспільний) — це функ­ціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях, агіта­ційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації.

Основна настанова — популярний виклад фактів, подій, агіта­ційно-пропагандистська спрямованість і націленість на досяг­нення результативного впливу. Це зумовлює доступність, яскра­вість і чіткість викладу, наприклад, у жанрі політичного трактату, доповіді, нарису, передової статті в газеті, статті громадсько- політичного журналу; полемічність, образність, експресивність, наприклад, у памфлеті, фейлетоні, відозві, листівці, звертанні. Це сприяє широкому використанню на тлі загальновживаної лек­сики слів суспільно-політичного звучання, термінів, емоційно забарвлених слів, фразеологічних зворотів.

З синтаксичних засобів типовими є: використання імператив­них (наказового способу) форм дієслів, спонукальних і риторич­них речень, уведення звертань, модальних слів і часток, перифраз, цитат. Яскраво виражена в окремих публіцистичних творах екс­пресивність наближує публіцистику до стилю художньої літера­тури, а полемічність і логіка викладу думок — до наукового стилю.

• Значення незрозумілих слів з’ясуйте за словником.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Науковий стиль обслоговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієпри­кметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словополученнями і реченнями (діалогізація, поділ на логічні частини і підсумок); складних синтаксичних кон­струкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиц, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль — науково-популярний, якому властива настанова на доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначенння наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати дослі­

джень, доведення теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, пред­ставлення наукових даних суспільству.

Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятій­ність і предметність, обєктивність логічна послідовність, уза­гальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, преконливість, аналіз, синтез, аргументація, прояснення причи­ново-наслідкових відношень, висновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, без- субєктивність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно- експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично- правових, виробнично-економічних і дипломатичних.

Офіційно-ділові папери (протокол, заява, акт, анкета, характе­ристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; одно­значністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладе­ного в документі. У зв’язку з цим в офіційно-діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи (слухали. ухвалили — у протоколі; .уповноважений заявити.— у ноті; ми, що нижче підписалися. — в акті); використання слів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів — він, вона, вони (у юридичних протоколах).

У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу (наказ, закон, ухвала, інструкція) поширені інфінитивні інструкції спо­нукання та складні речення із відношеннями з’ясувальними, при­чиновими, умови і наслідку.

УСНО-РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ Усно-розмовний стиль виявляє себе як усне літературне мов­лення та розмовно-побутове на наддіалектному і діалектному рів­нях української мови.

Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функцією мови виникає як потреба у спілкуванні, тобто діалогічне, то, при­родно, розмовний стиль має свою специфіку. Усне літературне

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепичних норм — пра­вильної літературної вимови звуків, звукосполучень, дотриманні правил постановки в словах наголосу, словесного і фразового наго­лосу, інтонаційного оформлення речень відповідної модальності, дотримання словопорядку і логічних пауз, що відповідають зако­номірностям мелодики української мови.

У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мовлення харак­теризується деякою довільністю у відборі лексичних засобів. Лі­тературно-нормативні правила можуть порушуватися вживан­ням русизмів, діалетизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються закономірності чергування звуків, наголосу, вимови голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої мови через незасвоєність літературної норми та з причин неуважного ставлення до побутового спілку­вання.

СТИЛЬ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Стиль художньої літератури виділяється за функцією естетич­ною, яка накладається на комунікативну функцію. Усі жанрові різновиди художньої літератури — епос, лірика, драма та інші — характеризуються емоційністю, еспресивністю, естетичною моти- вованістю мовних засобів, образністю.

Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури беруть участь елементи всіх стилів, пере­дусім усно-розмовного, у тому числі й ті, що не належать до літе­ратурної норми, діалектні, просторічні, арготизми та інші. Вклю­чаючись в індивідуально-образну систему художнього мовлення, усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають осно­вою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів’ями і приказ­ками та церковно-релігійною літературою.

Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотворчі, морфологічні і синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії, новотвори і суфікси емоційної оцінки, проек­ція граматичних категорій на семантику тексту, уведення звер­тань, обірваних речень, слів-речень, періодичне мовлення — усе це сприяє нарощенню на комунікативну функцію художньої літе­ратури естетичного смислу.