Проведення контрольного читання мовчки тексту

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

ХУДОЖНИК РАНКОВОЇ ЗОРІ

Безіменно він жив. Його в нас просто і звали: Художник.

Ніхто не знав, звідки він приходив у нашу Тернівщину й куди потім зникав. Чули ми тільки, що змолоду цей дивний для нас чоловік навчався в академії, приятелював з Рєпіним і Куїнджі, а котрась із його ранніх картин нібито навіть відзначена золо­тою медаллю на виставці в Парижі. Місячне світло вловив так, як ніхто, а згодом і сам не міг своє досягнення повторити.

Золота ера успіху промайнула для Художника надто рано, після чого тяжко пережите нещасливе кохання чи й ще якісь житейські незлагоди закинули його в наші краї. І ось уже ми бачимо, як він мандрує звідкись польовою доріжкою в зім’ятому, старому капелюсі, у плащі, скринька з художницьким причан­даллям теліпається через плече, а непроникливе, із суворими вусами обличчя його осяває ранкова зоря. Усе якось так випа­дало, що вона йому світить навстріч. Відомо було, що Худож­ник котрий уже рік має у собі нездоланну пристрасть — знайти, що задумав! А шукає він якихось дивовижних фарб, таких, щоб не вицвітали, не тьмяніли й не блякли від часу, зберігали б вічну свіжість, соковитість, чистоту тонів після дощової райдуги. Одне слово, були б як живі!

Блукаючи по наших балках, придивлявся він до всього, що там росте, а надто до того, що барвить. Не минав своєю увагою рослини найнезавиднішої, хай то була бузина чи цибуля, чистотіл або ж навіть всюдисущий отой паслін. Вдивлявся. Уважно роз­тирав пальцями на долоні сік із бадилини чи з ягідок. Шукав таких фарб, щоб не линяли, не боялися часу. Зовсім нелинючих. Вічних! А щоб не линяли — для цього нібито треба ще й доброго, якогось особливого, найчистішого воску. Так Художник опи­нився на Романовій пасіці, де й зародилася в нього думка зма­лювати його дочку Надьку.

Але це буде значно пізніше, а спершу, коли Художник став з’являтися в наших степах, ніхто й уявлення не мав про його можливості, хоча для нас, дітлахів, у його особі справді було щось незвичайне, починаючи з того його забродженого, що аж шумів від сягнистої ходи, плаща.

I дорослих, і нас, дітлахів, не раз обсідали сумніви: невже він із наших бур’янів зробить барвники, що все перебудуть? Аж, засперечаємось, бувало, чи можливе таке. А власне, чому ж би й ні? В кожному разі після відвідин Художника і його пригля­дань, коли він, нахилившись край межі над бур’яниною, довго над нею ворожить та дроби бере, дочуваємо, ніби й бур’яни стають

133

біля нас значні, вже вони не ніщо. Набирають ціни! На Рома­нове замовлення Художник пофарбував йому вулики в ясно- синє, брав щіточкою блакить просто від неба і фарбував: «Вічно будуть, не злиняють — небо ж не линяє!» Так і стоять синенькі, а на одному з’явився ще й гостровусий Мамай-козак, що ніколи не спить,— він на пасіці як у дозорі: здатен-бо ж оберегти бджолу від злого ока.

Художник намалював його понад замовлення, так ніби для жарту:

• Хай він вам пасіку стереже та на кобзі бринькає. Про те, щоб намалювати Надьку, спершу не йшлося, бо Художник взагалі натуру відбирав суворо, був досить перебірливий щодо тих, кого він волів би увічнити на шматині полотна. Замовлень не браку­вало, але він брався за них насурмлено, якось неохоче. Одного разу на храмовому святі озерянська попадя, пишної вроди моло­диця, пропонувала йому цілого червінця, тільки щоб змалював її, як є, в дукатах та корсетці, одначе Художник і червінцем не спо­кусився, сказавши, що сьогодні він краще безвідплатно гойдалку малюватиме. Не завжди вдавалося схилити його й до розмалю­вання скринь дівчатам у посаг, хоч це в нашого майстра добре виходило і від замовниць відбою не було.

Зате Надьку Винниківну, хоча й на маленькій полотнинці, він вимальовував трохи чи не все літо, не пропустивши, здається, жодної світанкової зорі, необхідної для цієї роботи.

Згодом у Ковельську, коли Художник показував у своїй зане­дбаній комірчині Надьчин портрет, ми одразу впізнали її — така була схожість усмішки й нахилу голови, вроджена граціозність, неповторне сяйво карих очей.

• Ось моя Мадонна,— сказав він тоді, добуваючи картину з якогось мотлоху, і враз, як од сонця, стало світліше в його комірчині-хижці, де по кутках висіли тільки порожні клітки без птахів. Пізнали ми її, нашу вишневощоку Надьку, стоїть, тримає мале дитя біля грудей. Уся мовби оповита сяйвом мате­ринської відданості, любові й злагоди. І найбільша сила кар­тини зосереджена на погляді молодої матері: бачиш, що нічого, крім немовляти, для неї на світі не існує, але лише це крихітне життя, і вона його мовби чатує, оберігає поглядом від невідомих, нікому не чутних ще небезпек, що, може, тільки вона їх перед­чуває материнським інстинктом.

Малювати заходився вранці-рано. Тільки зазоріє — уже Ху­дожник велить Надьці вийти, поставить її лицем до палаючого крайнеба, налаштує мольберт і пензликом торк, торк у той бік, де

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

зоря, і одразу ж цвіт од неї — на полотно. Зовсім недовго працює Художник, бо ще сонце й росу не спило — вже в нього скінчився сеанс, іди собі, Надько, гуляй до завтрашньої зорі.

Місячне марево Художник також ще й досі ловив, та все ж найбільше душі він докладав, щоб змалювати Надьку з дитям, вважаючи, що нічого вищого й достойнішого в житті для митця нема, як відтворити красу материнства.

Жодного схід-сонця Художник наш не проспав, така натура. Тільки зазоріє, вже він за роботою. Стоїть по коліна в росах, під­хоплює пензликом відбитки зорі та й на полотно їх, на полотно! Зирк на ту, що під яблунею, зирк на схід, злегка пензликом черпне зорі — і на полотно, на щічки дитяткові та його моло­дій матері.

Полюбилася Художникові Романова пасіка: хоч би де не блу­кав, а сюди заверне. Чимось зійшлись обидва: мандрівник і госпо­дар. Сівши на призьбі, неквапом гомонять про дивовижно мудрий устрій життя, про закони й звичаї створінь, мудрують, чому іноді бджоли пускаються в танець біля вулика після польоту і що озна­чає той їхній танок. Загадкою для обох лишається також і те, як бджоли в цілковитій темряві вулика будують таку досконалу споруду — воскові засіки для меду. Звідки бджолі знати розра­хунки будівничого?

• Бджола — загадка, зірка — загадка, а людина хіба ж ні? Таємниця з таємниць,— розмірковує Художник.— Декотрі ка­жуть: людина — це жмуток м’язів. Але чи то все? Чи не краще б сказати: жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі.

Зненацька прийшла трагічна звістка з Тернівщини: у люту хуртовину кудись пробиравсь вночі наш Художник, і знайшли його в снігу закоцюблого — у тім самім вічнім плащі й капелюсі. А за пазухою — закутана в ганчірочку ота безсмертна його кар­тина, що й серед снігів не втратила свіжості барв,— тільки на вус­тах зображеної замість посмішки з’явилася скорбота, а на щоці велика, наче жива сльоза.

Долею картини ми не переставали час від часу цікавитися. Потрапила вона до Харківської художньої галереї, яку фашисти спалили відступаючи, і лише кільканадцять полотен вдалося врятувати з полум’я. Учасники визволення Харкова добре па­м’ятають, як фашисти палили при відступі картинну галерею. Готували підпал ретельно, бензином із каністр поливали всі поверхи, а біля виходу з галереї було виставлено ще й спеціальну команду автоматників, котрі мали стріляти по кожному, хто спро­бував би вихоплювати картини з вогню. Для чого був потрібен

135

цей підпал, цей з усіх поглядів безглуздий акт вандалізму? I чи тільки чиєсь потьмарення звершувало його, сліпа озлоба прирече­них? Чи, може, якраз у полум’ї мали зникнути сліди злочинів ще раніших, сваволя грабіжників вищих, які, ще заздалегідь погра­бувавши галерею, найцінніші експонати встигли-таки відправити на Захід? За кілька років по війні на одному з аукціонів у Нідер­ландах промайнуло було полотно невідомого майстра «Мадонна під яблунею», але чи вона то була, чи зовсім інша? Чи пропала десь, чи й зараз, ледь усміхнена, мандрує по світу? (За О. Гон­чаром; 916 слів).

Виконання тестових завдань Варіант 1

1. Текст можна віднести до такого стилю мовлення:

А розмовного;

Б публіцистичного;

В художнього;

Г наукового.

2. У світовому мистецтві образ Мадонни уособлює:

А материнську втіху і гордість;

Б велич материнської любові;

В материнську лагідність і ніжність;

Г материнську жертовність.

3. У тексті використано такий вид опису:

А пейзажний;

В явища;

Б інтер’єру;

Г портретний.

4. Значення вислову Художника «людина — це. жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі.» означає:

А його зацікавленість людиною як потенційним об’єктом зображення;

Б його бажання реалістично відображати людину на своїх полотнах;

В його захоплення фізичною досконалістю людського тіла; Г його сприйняття людини передовсім як особистості.

5. Вислів «золота ера» означає:

А період найвищого розквіту;

Б епоху поклоніння золоту;

В період в історії розвитку людства;

Г період найкращого матеріального становища людини.

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

6. У словосполученні пензликом черпне зорі використано такий художній засіб:

А уособлення;

Б метафору;

В алегорію;

Г гіперболу.

7. У третьому абзаці слова тьмяніли, блякли є:

А антонімами;

Б омонімами;

В синонімами;

Г паронімами.

8. Хто зображений на портреті:

А безіменна Мадонна;

Б озерська попадя;

В Надька Винниківна з дитям;

Г Мамай-козак.

9. Нездолана пристрасть Художника полягала у.

А малюванні портрета Надьки Винниківни;

Б розшукуванні природних матеріалів для створення фарб, які б не вицвітали;

В зловживанні алкоголем;

Г відвідуванні Романової пасіки.

10. Роман з Художником бесідували про.

А людські вади;

Б устрій життя, про закони й звичаї створінь;

В доньку Романа Надьку;

Г зірки.

11. Життя Художника закінчилося трагічно:

А його розстріляли німці;

Б він помер від нещасливого кохання;

В замерз в снігу;

Г його талант не було визнано.

12. Опрацьований текст утверджує думку про:

А безсмертя творчого генія людини і нетлінність справжніх шедеврів;

Б безперервний зв’язок людини і природи;

В неможливість створити справжній шедевр без красивої натурниці;

Г невибагливість справжніх митців у повсякденному житті.

137

Варіант 2

1. В опрацьованому тексті використано елемент:

А розмовного стилю;

Б наукового стилю;

В публіцистичного стилю;

Г епістолярного стилю.

2. Головний герой був:

А відомим митцем, що товаришував з Рєпіним і Куїнджі;

Б талантом-самородком, що змальовував красу рідного краю; В невідомим місцевим художником, що заробляв на життя, виконуючи замовлення;

Г невідомим художником, що потрапив до Тернівщини після житейських негараздів.

3. Слова бузина, цибуля, чистотіл, паслін у третьому абзаці є: А антонімами;

Б омонімами;

В синонімами;

Г однорідними членами речення.

4. Речення А власне, чому ж би й ні? у п’ятому абзаці є:

А власне питальним;

Б частково питальним;

В питально-риторичним;

Г питально-окличним.

5. У словосполученні місячне світло вловив використано такий художній засіб:

А уособлення;

Б метафору;

В алегорію;

Г синекдоху.

6. Вислів «зле око» означає:

А вкрасти;

Б позаздрити, наврочити;

В обсудити когось;

Г розламати.

7. В останньому абзаці слова підпал, безглуздий акт вандалізму є: А антонімами;

Б омонімами;

В синонімами;

Г паронімами.