23.3 Рівні економічного розвитку

Відповідно до свого економічного розвитку, господарської спе­ціалізації, рівня стану соціально-економічної системи та забезпеченості ресурсами країни поділяються на три групи.

Перша група: високорозвинені країни з високим рівнем індустріалізації в 3–3,5 разів перевищують кількість пересічних у світі. Мають високу питому вагу експортної продукції. Велику частку в їхній економіці займають сфери міжнародних послуг (банківська справа, міжнародний туризм, торгівля, транспортні перевезення, телекомунікації). Природно-територіальний потенціал використо­вується ефективно. Серед високорозвинених країн виділяються держави «великої сімки» – США, Японія, Німеччина, Велико­британія, Франція, Італія, Канада. Вони вирізняються надзвичай­но диверсифікованою економічною структурою, високою часткою ВВП на душу населення (20–30 тис. дол. у рік). Вони мають високий рівень продуктивності праці, розвинуту науку і передову технологію. На частку країн «великої сімки» припадає більше половини світового ВВП.

Друга група: країни середнього економічного розвитку, серед яких розрізняють два типи. Перший – ПАР, Греція, Мексика, Брази­лія, Чилі, Уругвай. Загальний національний продукт їх перевищує 4 тис. дол. на душу населення. Характеризуються вони високими темпами розвитку і мають потенційні можливості досягти показ­ників високорозвинених країн. Другий тип – країни Азії, Афри­ки, Латинської Америки і постсоціалістичні країни.

Третя група: країни, що розвиваються і є важливими постачальни­ками сировини на світовий ринок. У сільському господарстві цих країн домінують низькопродуктивні технології і малопотужна переробна промисловість. До цієї групи відносимо Афганістан, Бангладеш, Бенін, Нігер, Сомалі, Чад та ін., які характеризує малий дохід на душу населення (менше 600 дол. на рік), переважають доіндустріальні форми праці, слабо розвинені системи освіти та охорони здоров'я.

23.4 Тенденції екологічно безпечного розвитку

Запровадження в життя методичної бази, що ґрунтується на сучасних наукових принципах (положення теорії відкритих систем), широке використання її на всіх етапах перебудови соціально-економічної системи, включаючи напрацювання нормативно-правового регулювання, побудову системи ефективного адміністративного управління, проведення реформування економіки і перехід її на ресурсозберігаючий і маловідходний режим роботи, може забезпечити основу для більш динамічного переходу суспільства до засад екологічно безпечного функціонування. Така орієн­тація, в кінцевому підсумку, висуває у розряд пріоритетних тео­ретичні та практичні питання організації нового рівня життєдіяль­ності – раціонального щодо потреб людини, ефективного і без­печного як для людини і навколишнього природного середовища, так і в цілому для нації, континенту, планети.

Сьогодні в основі життєдіяльності людини лежить практика гос­подарювання, що базується на залученні у господарський обіг знач­ного обсягу природних ресурсів. Це здійснюється за допомогою ресурсовитратних техніки і технологій та дотримання далеко не прогресивних норм, прийомів і принципів ведення господарства. Інакше кажучи, це технологія господарювання, що застосовується окремою людиною, групою людей, суспільством, а також сукупність технологій, якими оснащені окремі галузі чи економіки певних країн.

Розвитком нового політичного ландшафту майбутнього про­цесу «Довкілля для Європи» (п. 3. Матеріали Київської конфе­ренції 2003 р.) передбачається, що сучасні технології мають ор­ієнтуватися на дотримання принципів і законів біосфери. Вчені та спеціалісти вже працюють над максимальною «екологізацією» тех­нологій, тобто над зменшенням їх негативного впливу на здоров'я людини і навколишнє природне середовище. Йдеться насамперед про зменшення обсягу відходів виробництва і про створення таких технологій, за яких відходи окремих базових виробництв ставали б для інших виробництв напівпродуктами або сировиною. Адже і у біосфері відходи окремих біологічних видів використовуються іншими як джерело їхнього розвитку. У такий спосіб в біосфері реалізуються принципи самоорганізації, які мають втілюватися і в організацію сучасного життєустрою суспільства.

Тобто першочергові завдання повинні спрямовуватись, перш за все на те, щоб зберегти відновлювальний потенціал природного середовища, не допускаючи при цьому руйнівних змін в системах з уже штучно створеними соціально-економічними стандартами. Так, наприклад, в концентрованому вигляді основні положення політики екологічно безпечного (стійкого) розвитку, що визначені США, представлені в таблиця 23.5.

Таблиця 23.5 – Основні положення політики стійкого (екологічно безпечного) розвитку США

Здоров'я та навколишнє середовище	Скорочення кількості людей, які проживають в умовах недодер­жання стандартів чистоти повітря і послуговуються питною водою, що не відповідає нормативам. Зменшення випуску токсичних мате­ріалів, зниження захворюваності та смертності, що спричинені зов­нішнім впливом.
Економічне процвітання	Збільшення валового внутрішнього та чистого національного про­дукту. Зростання кількості та якості робочих місць, рівня заробітної плати. Зменшення кількості людей, які живуть нижче межі бідності. Зростання збережень та інвестицій в розрахунку на душу населення. Контроль за виснаженням природних ресурсів та передбачення витрат на охорону навколишнього середовища. Висока продуктивність праці.
Продовження таблиці 23.5
Соціальна справед­ливість	Збільшення середнього прибутку населення з найменшим його рів­нем. Розробка показників визначення відхилень стану навколишнього середовища від норми, які впливають на різні економічні та соці­альні групи. Розробка показників доступу до основних соціальних благ та харак­теристик можливостей участі в «прийнятті» рішень для різних економічних та соціальних груп.
Збереження природи	Підвищення здоров'я екосистеми. Розробка критеріїв для визначення загрози природному середовищу та масштабів її змін. Зменшення кількості видів зникаючих або таких, що знаходяться під загрозою зникнення, та зменшення негативного впливу навко­лишнього середовища за рахунок появи та розповсюдження нових видів, що раніш не перебували на цій території (в тому числі інозем­них та зі зміненим геном). Зменшення впливу токсичних речовин та добрив на природні системи. Зменшення емісії газів, які створюють парниковий ефект, та речовин, які руйнують озоновий шар.
Раціональне використан­ня природ­них ресурсів	Зменшення матеріаломістких та енергомістких виробництв, найбільш повне використання безвідходних технологій. Зниження споживання не поновлювальних ресурсів з орієнтацією на використання поновлювальних.
Стійке соціальне середовище	Підвищення «подушного» доходу та зайнятості населення зі зменшенням розриву прибутків жителів міст та сіл. Зниження криміногенності в суспільстві. Збільшення інвестування в дитяче населення та соціально незахищених громадян. Удосконалення структури транспорту з натиском на створення альтернативних транспортних систем. Створення загальнодоступної інформаційної та освітньої систем.
Громадянська активність	Масова участь населення у виборному процесі всіх рівнів. Активізація участі громадян в суспільних та приватних організаціях.
Населення	Регулювання народжуваності. Підвищення статусу жінки. Скорочення нелегальної еміграції.
Закінчення таблиці 23.5
Міжнародна відпові­дальність	Підвищення вкладу в Глобальний екологічний фонд та інші природоохоронні ініціативи, експорт екологічно безпечних технологій в країни, що розвиваються.
Освіта	Формування вільного доступу до керівної та державної інформації для широких верств населення. Розробка програм перепідготовки для навчання принципам сталого розвитку. Покращення якості та зростання числа професійно підготовлених спеціалістів середньої ланки.

Необхідно звертати увагу на те, що зовсім різні завдання ставляться перед розвиненими країнами і тими, що розвиваються або мають перехідну економіку. Як вже зазначалося, розвинені країни, в яких проживає менше 20% населення планети, послуговуються сьогодні майже 75% ресурсів, їх економіки, що використовують таку кількість ресурсів та ви­пускають на світовий ринок відповідну кількість товарної про­дукції, можуть трансформуватися тільки у двох напрямках, пов'я­заних з обмеженнями – або інтересів окремих груп населення своїх країн, або життєвих потреб населення малорозвинених країн.

Тенденції, що склалися щодо цього, вказують на те, що сьо­годні перевага надається поки що другому напрямку. Але вже зародився пошук й альтернативних шляхів. Починаючи з 1994 р., в тих же США організована та реалізується програма Small Business Technology Transfer, орієнтована на передачу нових технологій підприємствам малого бізнесу. Ставку зроблено на малий бізнес з його активністю і готовністю до ризику. Щорічний бюджет програми перевищує 1 млрд доларів. Половина тематики, що підтримується, орієнтована на переробку відходів та енергозбере­ження. Таким чином, тільки на вказані цілі (раціональне викори­стання ресурсів) США витрачає коштів більше, ніж наша країна на науку в цілому.

Підсумковим оглядом восьмирічної діяльності в рамках «По­рядку денного на XXI ст.» стала ювілейна Всесвітня виставка «Експо-2000» (Ганновер, липень–серпень 2000 р.) з її девізом «Природа-людина-техніка». Аналіз результатів діяльності на межі тисячоліть висвітив тенденції щодо завершення промислово-техно­логічної епохи, яка ще панує сьогодні. Її початок було покладено бурхливим промислово-технологічним розвитком, що стартував разом з відновлювальним періодом після завершення Другої світо­вої війни. Повне становлення сучасної промислово-технологічної епохи відбулося після структурної кризи 70-х років. Наріжними каменями у фундаменті цієї епохи стали:

▪ електронна промисловість зі сферами виробництва комп'ю­терів, програмного забезпечення, телекомунікаційного облад­нання та засобами передачі інформації, а також автоматизації;

▪ потужна промисловість щодо видобутку корисних копалин, передусім нафти, газу, вугілля, заліза, поліметалевих руд, хімічної сировини, урану, їх переробка, а також виробництво електроенергії;

▪ авіаційна, космічна і машинобудівна галузі;

▪ інтенсивне агропромислове виробництво тощо.

Ця промислово-технічна епоха триватиме, на наш погляд, десять років поточного століття. Поступове посилення екологічної кризи і пов'язане з цим занепокоєння світової громадськості та нові наукові здобутки вже сьогодні стають причиною формування нових промислово-технологічних пріоритетів. Останні зумовлять зародження нової соціально-економічної моралі з її принципами і, як наслідок, становленням нової промислово-технологічної епо­хи. Основою її, найімовірніше, стане загалом біологічна спрямо­ваність усього суспільного виробництва. Набудуть, нарешті, пріо­ритету технологічні процеси, які забезпечують охорону здоров'я людини та раціональне природокористування. Окрім орієнтації системи господарювання на комплексне, екологічно безпечне й ощадливе використання ресурсів вже простежується тенденція до переорієнтації економіки на переважне використання відновлювальних ресурсів. Якість природних ресурсів країни вже в най­ближчому майбутньому визначатиме перспективу подальшого роз­витку економіки та її ефективності. Слід очікувати зміщення пріоритетів від зростання продуктивності праці у бік зростання продуктивності природних ресурсів у цілому.

Така орієнтація у розвитку приведе до народження нової тенденції. Йдеться про те, що традиційний макроскопічний показ­ник розвитку економіки країни – виробництво валового внутр­ішнього продукту (ВВП) набуде нового змісту. Продукт розгля­датиметься не стільки як товар, а більше як послуга. Тобто враховуватиметься весь цикл – від виробництва внутрішнього товарного продукту до його використання споживачем з обов'язковою наступною утилізацією після того, як він втратить або вичерпає свої споживчі властивості. Такий підхід надаватиме можливість у перспективі перейти на оцінку виробництва ВВП як на показник, що характеризуватиме в цілому коефіцієнт корисної дії економіки.

У подальшому увага концентруватиметься на ширшому залученні і раціональному використанні в технології господарювання трудо­вих ресурсів. Це потребуватиме нових підходів до організації охо­рони здоров'я і реалізації демографічної політики держави. Саме трудові ресурси, які є основною складовою всієї соціально-еконо­мічної системи, можуть бути і найбільш продуктивними ресурсами. Забезпечення ефективного використання людських ресурсів на потужній інформаційній базі в економіці для підтримання широ­кого спектра конкурентоспроможних послуг означатиме остаточний перехід суспільства від промислово-технологічної стадії розвитку до гуманітарно-інформаційної. Інформатизація всієї сфери сприятиме високій ефективності управління, організації раціонального виробництва, підвищенню якості товарів та послуг, а також ефективному життєустрою населення країни. Така переорієнтація економічних пріоритетів уже в найближчій перспективі істотно підвищить біологічну спрямованість економічного механізму і, як наслідок, сприятиме збереженню чи регенерації ресурсного потенціалу суспільства. Це надасть динамізму «екологічній» самоорганізації у становленні нової суспільної технології господарювання.

Дальшого розвитку на якісно новій основі набуде інноваційна активність. За рахунок потужних інформаційних зв'язків наукові знання дедалі більше залучатимуться безпосередньо до технології виробництва товарів і послуг. У результаті, відбудеться перетво­рення промислових виробництв на потужні інтелектуально-технологічні комплекси, що здатні, залежно від змін умов і попиту, до швидкої трансформації. Такі зміни висунуть на перший план пріоритетність розвитку виробництва й отримання інтелектуальної ренти.