23.2 Промислово-технологічні етапи

Первісний етап почав свій розвиток з часів виникнення перших державних форм (Давній Єгипет, Карфаген, Давня Греція, Давній Рим тощо) до V сторіччя нашої ери. Головним пріоритетом роз­витку на цьому етапі були освоєння чи оволодіння природними ресурсами, сконцентрованими в межах певних територій.

Доіндустріальний етап (упродовж V-XV століть) охоплює фео­дальну епоху з початковим формуванням зовнішнього і внутріш­нього ринків. Це держави: Візантія, Священна Римська імперія, Англія, Іспанія, Португалія, Київська Русь, що територіально належали до Європи. Головним пріоритетом розвитку стають окрім територіальних ресурсів вже і окремі природні ресурси, в тому числі і копалини.

Індустріальний етап (від XV до початку XX століття) характе­ризується становленням і зростанням ринкових відносин. Почи­нається етап з великих географічних відкриттів. Це стало двигуном розширення і розвитку міжнародних господарських зв'язків. Наявність мінерально-сировинних, трудових та природних ре­сурсів починає визначати перспективу розвитку держави, а техно­логічна озброєність її – місце серед інших держав світу.

Постіндустріальний етап розпочався після закінчення Першої світової війни, точніше з розпаду колоніальної системи і пов'язанною з цим трансформацією соціально-економічних відносин у світі. Ця стадія етапу протікала при бурхливому розвитку окремих технологій і становленні промислових технологічних комплексів. Спостерігалися посилення ринкових відносин і структуризація навколо промислово-технологічних і військово-політичних центрів (США, Європа, СРСР).

Друга стадія постіндустріального етапу (або п'ятий ПТЕ) народ­жувалась у 50-тих роках. Саме тоді в основу економічного роз­витку були закладені технології, які надають змогу створити потужний механізм добування копалин. На цій основі піднялися високопродуктивні енергетична (в тому числі її ядерна складова), машинобудівна, аграрна, будівельна і транспортна галузі. Гранд­іозного розвитку набув військово-промисловий комплекс. Окрім того на сьогодні створено передумови для входження людства до початкової стадії інформаційного суспільства.

Широка інформатизація вплинула не тільки на суто технологіч­ний устрій сучасної економіки, але й стала тією найважливішою соціально-економічною і політичною складовою сили, яка відімкнула «закриті» (тоталітарні) соціально-економічні системи. Інформатизація створює також передумови для регулювання еволюційних процесів у країнах, що розвиваються. Більш того, вона (інформатизація) сприяла поширенню екологічного світогляду та обізнаності широких верств населення планети щодо глобальних екологічних проблем. Тому світова спільнота під тиском цих проблем змушена була роз­робити і прийняти Рамкову конвенцію про зміни клімату (1992 р.), а також Кіотський протокол (1996 р.), що обмежує рівні негативного впливу господарської діяльності людини на оточуюче її природне середовище і раціональне використання світових природних ресурсів.

23.3 Світові природні ресурси

Людство у своїй життєдіяльності використовує природні ресурси як у виробничій, так і невиробничій сферах. Природні ресурси (Рудько, Адаменко, 2009), що використовує людина, можуть бути поділені на:

• мінеральні суходолу (паливні, рудні й нерудні, у тому числі мінерально-будівельна сировина), а також мінеральні Світо­вого океану, що перебувають у розчиненому стані, на дні й під ним у товщі земної кори;

• земельні (рілля, сінокоси, пасовища, ліси, чагарники тощо);

• водні, що складаються з вод Світового океану, поверхневих вод суходолу (річки, озера, ставки, водосховища, болота) та підземних вод – ґрунтових і артезіанських;

• біологічні (рослинний і тваринний світ);

• генетичні (сукупність генів, які є в біологічних ресурсах);

• територіальні (частина суходолу з його природними, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями і матеріально-технічними ресурсами);

• рекреаційні (природно-кліматичні, бальнеологічні, заповідні);

• кліматичні та геотермальні (сонячна енергія, енергія вітру, хвиль океану, запаси внутрішнього тепла Землі тощо);

• космічні (речовина, енергія та простір космосу).

Природні ресурси розміщені на планеті нерівномірно, що є наслідком відмінностей у кліматичних і тектонічних процесах на Землі, продиктованих різними умовами, за яких утворюються корисні копалини під час її еволюції тощо.

Мінеральні ресурси. Попит на них щорічно зростає на 5%. Це стає причиною того, що з надр Землі щороку видобувається близько 200 різних видів мінеральних ресурсів загальним обсягом понад 100 млрд т. Найважливішими є паливно-енергетичні ресурси. Найпоширенішим лишається вугілля, розвідані запаси якого складають 1240 млрд. тонн, з них 60% кам'яне і 40% – буре вугілля.

В регіональному плані запаси вугілля розподілені таким чином: Азія має 54 %, Америка – 28 %, Європа – 9 %. Серед країн світу найбагатшими є Китай, США та Росія. Загалом покладів вугілля має вистачити на 200–300 років.

Розвідані запаси нафти становлять 136 млрд тонн. Більше половини їх залягає в країнах Близького і Середнього Сходу. В країнах ОПЕК – 41%. За прогнозами, нафти має вистачити на 45, а газу – на 100 років.

Потенційних запасів урану налічується близько 10 млн тонн.

Серед країн світу, що мають великі запаси залізної руди, слід назвати США, КНР, Індію, Росію, Бразилію, Ліберію, Гвінею, Алжир.

Основні поклади сировини для виготовлення алюмінію розта­шовані у Франції, Італії, Індії, Суринамі, США, в країнах Західної Африки.

Найбільші поклади міді зосереджені в Замбії, Заїрі, Чилі, США, Канаді.

Найбагатші поклади свинцево-цинкових концентратів мають США, Канада, Австралія.

Земельні ресурси, які можна використати в господарській діяль­ності, становлять загалом 134 млн. км². З них третина – землі сільськогосподарського призначення. Решта – гори, пустелі, льо­довики, ліси та болота. З усієї площі суші орні землі складають тільки 11%, а 24% – це природні луки та пасовища. Основні площі оброблюваної землі в Північній півкулі: Європа – 27%, Північна Америка – 15%, Південна Америка – 8%, Азія – 32%, Африка –15%, Австралія та Океанія – 3%. Найбільше оброблю­ваних земель в таких країнах: США – 190 млн. га, Індія – 160 млн. га, Росія – 134 млн. га, Китай – 95 млн. га, Канада – 46 млн. га, Казахстан – 36 млн. га, Україна – 34 млн. га.

Запас земель постійно зменшується, щорічно вилучається 5–7 млн га. Загальна площа вже утворених антропогенних пустель – понад 9 млн км2, ще 19% суші знаходиться на межі зпустелення.

Площа незайманих господарською діяльністю земель також з кожним роком скорочується. На початок 90-х років XX століття зазначена площа складала 32% усієї площі суші. Багато таких земель на території країн колишнього СРСР, Канади, Австралії, Китаю та Бразилії, не враховуючи покритих льодовиками Антар­ктиди та Гренландії. Найбільш багаті «дикими» землями країни Суринам (66% його території), Гвіана (57%), Французька Гвіана (45%) та пустельні держави – Лесото (70%), Мавританія (6%), Західна Сахара (66%). У Європі (без колишнього СРСР) таких земель майже не залишилось, за винятком «плям» у скандинавсь­ких країнах (найбільше їх у Норвегії –17% площі країни). Мало диких земель і в США – менш ніж 10%.

Лісові ресурси планети налічують близько 4 млрд. га (30% суші). Найбільша площа лісів в Азії, найменша – в Австралії, найбільша лісистість (співвідношення площі лісу і загальної площі) характер­на для Південної Америки. За запасами деревини на першому місці перебуває Азія, Південна і Північна Америка; серед країн – Росія, Канада, Бразилія, США.

За останні двісті років площі лісів скоротилися вдвоє, щорічно зникає 11-12 млн. га.

Водні ресурси. Загалом 97,5% водних ресурсів становлять солоні води Світового океану та солоні підземні води та озера (табл. 23.4). Ресурси прісної води складають лише 2,5%. У регіональному плані річко­вий стік (км²/рік): Європа – 3110, Азія - 13190, Африка – 4225, Північна Америка – 5960, Південна Америка – 10380.

Таблиця 23.4 – Водні ресурси

Вид	Площа, тис. км1
Світовий океан	1338000
Підземні води	23700
Льодовики і сніги	26064
Озера прісні	91
Озера солоні	85,5
Болотні води	11,5
Річкові води	21

Головними споживачами водних ресурсів є:

• сільське господарство – 69%,

• промисловість – 21%,

• комунальне господарство – 6%,

• водосховища – 4% території з низьким ступенем.

На планеті – близько 60% водозабезпеченості, 1/4 частина людства відчуває нестачу води, а 500 млн. чоловік – її гострий дефіцит. До 2050 р. їх чисельність може досягти 2 млрд. чоловік.

В XX ст. для потреб агровиробництва в світі осушено половину боліт, що завдало потужного удару водним екосистемам. Витрати води на одиницю сільськогосподарської продукції за останні десятиріччя практично не змінюються. На виробництво 1 кг м'яса великої рогатої худоби в середньому витрачається 15 м³ води, 1 кг курятини – 6 м³, 1 кг зернових – 1,5 м³.

При зростанні потреби у воді загострюється ризик виникнення конфліктів між окремими країнами. ЮНЕСКО звертає увагу на конкретні басейни, котрі можуть стати об'єктами суперечок в найближчі роки. Поряд з уже звичними – озеро Чад та річки Брахмапутра, Ганг, Замбезі, Лімпопо, Меконг, Сенегал – згаду­ються Аракс, Іртиш, Кура, Об. Особливо небезпечна ситуація складається в регіонах чотирьох басейнів (Арал, Йордан, Ніл, а також Тигр та Євфрат). Саме тому на III Всесвітньому форумі з проблем води (березень 2003 р.) створено новий міждержавний орган, котрий розв'язуватиме міждержавні конфлікти, викликані дефіцитом води.

Ресурсозабезпеченість та ресурсокористування. Сучасна промисловість світу споживає сировини (включаючи паливо та електроенергію) в сумарних витратах на виробництво промислової про­дукції – 75%.

Країни і регіони світу забезпечені ресурсами неоднаково. Тільки США, КНР, Індія, Росія, Австралія і Бразилія мають майже всі види ресурсів. Однак при цьому США імпортує майже 20% (за вартістю) ресурсів, промислово розвинені країни Європи – 70–80%, Японія – 90–95%. Для порівняння: США витрачає 10% свого ВВП на оплату палива, Японія – лише 4%.