21.2 Теоретичні засади

Для ефективної підтримки зазначених пріоритетів національного плану дій необхідно на початкових етапах зосередити увагу на розвитку потужної і збалансованої, з урахуванням державних потреб, інфраструктури. Вона має підтримувати сталий розвиток маловідходних й екологічно обгрунтованих напрямів господарювання і забез­печувати їх необхідною технікою, технологією, ресурсами. Це, по-перше, створить умови для невідворотного і випереджаючого розвитку стратегічних напрямів. По-друге, призведе до стимулювання розвитку галузей промисловості, які забезпечуватимуть технічним і технологічним обладнанням визначені стратегічні напрями. Тобто створю­ватимуться умови, за яких відновлювальні ресурси стануть джерелом забезпечення стратегічних і пов'язаних з ними інших галузей господарства, що, в свою чергу, забезпечуватиме реструктуризацію усієї економіки за рахунок створення передумов для сталого розвитку.

Науковий аналіз етапів розвитку. Аналізуючи з позиції сьогодення історичні тенденції, що склалися у світі, можна виділити три етапи, що принципово різняться механізмом свого функціонування. Мова йде про еволюцію щодо організації соціально економічних систем. До середини 20 сторіччя в світі домінувала позиція, фундаментом якої були принципи, зорієнтовані на роз­виток економіки при необмеженому залученні в суспільне виробництво усіх доступних ресурсів. Фахівці-економісти такий підхід називають фронтальним. Його виробнича функція може подаватися у спрощеному вигляді як (21.1):

Y = ƒ(К, L), (21.1)

де К – капітал;

L – трудові ресурси.

В 1971 р. американським дослідником Дж. Форрестером була започаткована спроба математичного моделювання глобальних еко­логічних процесів. У зазначеній математичній моделі було реалізо­вано залежність, що описує вплив обсягу залученого капіталу та відповідно кількості виробленої товарної продукції на показники народжуваності/смертності населення, які викликані як рівнем ма­теріального забезпечення, так і забрудненням навколишнього при­родного середовища. Вперше було продемонстровано принципову можливість поєднати економічні, соціальні та екологічні параметри соціально-економічних систем. Окрім того, в практику досліджень увійшла гіпотеза щодо обмеженості окремих видів ресурсів.

Правомірність застосованих наукових підходів та отриманих результатів знайшла підтвердження в період енергетичної кризи (1973-1974 рр.), що була викликана гострим дефіцитом нафти на ринках енергоносіїв. Це змусило країни-імпортери нафти карди­нально змінити своє ставлення до формування власної економіки. В економіці ці країни перейшли до енергозбереження, а в політиці безпосередньо – до енергозабезпечення процесу розширення но­менклатури енергоносіїв, що залучаються. Велика увага почала приділятися реструктуризації джерел постачання енергоносіїв. Катастрофічні події (аварія на хімічному комбінаті в м. Бхопал (Індія), Чорнобильська катастрофа тощо) визначили необхідність нових поглядів на проведення економічної політики з урахуван­ням екологічних наслідків. У практиці світової економіки починають започатковуватися не тільки обмеження щодо наявності капіталів та ресурсів, але і набувають значимості якість навколишнього природного середовища, технологічна спрямованість у побудові соціально-економічних систем (21.2):

Y = ƒ(К, L, P, I), (21.2)

де Р – наявність природних ресурсів;

I – технологічний фактор, який визначає науково-технічне спрямування розвитку соціально-економічних систем.

Нинішній третій етап (почав цілеспрямовано розвиватися після Всесвітнього форуму у Ріо-де-Жанейро), що визначає специфіку еволюції економіки, орієнтується на обмеження в забрудненні навколишнього середовища (за базовий рівень беруться викиди в атмосферне повітря станом на 1991 р.), а також недопустимості змін у біологічному різноманітті (ключовий фактор, що визначає стійкість) навколишнього природного середовища. Тобто (21.3):

Y = ƒ(К, L, P, I, A), (21.3)

де А – новий параметр, що характеризує екологічну місткість природного середовища.

На думку вчених, вирішення нагальних проблем сьогодення вимагає поетапної трансформації основних параметрів економічно­го потенціалу держав у чіткій відповідності з тенденціями і ди­намікою перебудови соціальної і правової бази суспільства. У цьому зв'язку при постановці завдання дуже важливо сконцент­рувати увагу на теоретичному обґрунтуванні методичних підходів. Мова йде про те, щоб кожний крок на шляху трансформації був глибоко проаналізований і зіставлений з наявними матеріальними можливостями суспільства. Отримані в результаті аналізу оцінки повинні лягти в основу напрацювання практичних рішень щодо подальшої трансформації соціально-економічної системи для по­внішого забезпечення функціонування властивих тільки їй самоорганізуючих процесів. Потрібно дотримуватись чіткої відповід­ності між рівнем виробництва товарних послуг і товарів та рівнем споживчого попиту населення.

Теоретичною базою, що забезпечить ефективну методичну підтримку трансформації економіки, можуть бути використані положення, які витікають із основ теорії відкритих систем. Маються на увазі незворотність і неврівноваженість процесів, що відбуваються в системі, а також можлива їх флуктуативність в еволюції системи. Вказані положення мають повною мірою враховуватися при моделюванні процесів трансфор­мації соціально-економічної системи, оскільки вони однаково задовільно описують екологічні, економічні і соціальні механізми/

Моніторинг інноваційного процесу в сфері екологічної безпеки. Дослідження доводять, що в економіці слід відтворити принципи, які існують в біосфері. Так, у природному середовищі відходи життєдіяльності одного біологічного виду стають основою для існування інших. Така збалансованість не лишає поза увагою жодного з відходів. Всі відходи в біосфері знаходять біологічні ланцюги їх використання. Саме такий підхід має застосовуватись при формуванні економіко-технологічної структури нашого госпо­дарського комплексу. Однак при конкретизації шляхів повного використання і безвідходної переробки сировини повинні врахо­вуватись відповідні критерії. Якщо у спрощеному вигляді шлях до побудови технологічних ланцюгів переробки сировини чи на­півпродуктів представити як триетапний процес (21.4):

Н → Т → П, (21.4)

де Н – науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки сучасної ресурсозберігаючої і маловідходної техніки і технології, що спрямовані на створення науково-технічної бази перспектив­них технологій та майбутньої товарної продукції;

Т – безпосередньо ресурсосберігаюча техніка і технологія виробництва товарної продукції;

П – сама товарна продукція.

На реалізацію випадку, що позначається літерою П, необхідно t_{1 заг} який витрачається на безпосередню конверсію існуючих видів продукції в екологічно безпечний продукт (у тому числі й утилізацію відходів). Відповідно до цього, реалізація випадку, що позначається літерою Т, потребує t_{2 заг} часу, в який включається термін як на створення екологічно спрямованих технологій, так і екологічно безпечної продукції. Аналогічним чином термін конверсії на стадії науково-дослідної розробки потребує терміну – t_{3 заг}, який включатиме всі передбачені схемами етапи. З викладеного можна зробити висновки, що поглиблення конверсії (перехід від продукції до технології та науково-дослідної розроб­ки) значно підвищує на кожному етапі кількість конвертованої продукції. Однак поглиблення конверсії призводить, у свою чергу, до суттєвого збільшення витрат на її реалізацію. Для визначення критерію ефективності (Е) обраного шляху екологічної конверсії та глибини її реалізації (термін стадії конверсії продукції, тех­нології або науково-дослідної розробки) запропоновано такий параметр (21.5):

E=M/ t _заг, (21.5)

де М – кошти, які передбачається вкласти в конверсію;

t – може бути обране залежно від варіанта, що розглядається (t_{1 заг,} t_{2 заг,} t_{3 заг}).

Для визначення альтернативних варіантів екологічної конверсії запропоновано критеріальну нерівність, яка має такий вигляд (21.6):

М - (H + Р)*100%/М t_заг > n, (21.6)

де Н – прибуток від реалізації екологічно безпечної товарної продукції;

Р – відвернутий екологічний збиток;

n – вартість кредитів – наприклад, при інвестиціях Світового банку чи Банку реконструкції та розвитку, де може бути використано існуючі ставки 10-12% річних.

Запропоновані критерії можуть стати в нагоді при організації втілення в життя екологічно та економічно обгрунтованої політи­ки. Крім того, створюється перспектива ефективного підходу до пошуку шляхів за рахунок вибору альтернатив серед запропоно­ваних вченими і фахівцями природоохоронних рішень.

Моніторинг сфери екологічної безпеки. Забезпечення ефективної реалізації екологічної політики, спрямованої на гармонізацію сис­теми «людина – навколишнє природне середовище», можна отри­мати за допомогою вдосконаленого методичного підходу , мож­ливе впровадження якого представлене на рисунку 21.1. Мова йде про встановлення критеріїв для прийняття ефективних рішень. Таким критерієм може бути відрізок часу (Т), протягом якого кількісно виражений позитивний ефект/прибуток починає перевищувати збит­ки, спричинені прийняттям зазначеного господарського рішення.

Рисунок 21.1 – Встановлення критерію Т для прийняття ефективного еколого економічного рішення.

В подальшому поняття «рішення» може означати також зат­вердження конкретного господарського проекту стосовно залучен­ня додаткової кількості різного виду ресурсів, сировини, напівпро­дуктів. При цьому передбачається, що збитки можуть мати економічну, екологічну і соціальну складові. Зазначений критерій прийняття ефективного рішення (Т₁) встановлюється на графіку як точка перетину двох ліній ОА і НБ. Саме лінія ОА відображає зростання позитивного ефекту, викликаного прийняттям госпо­дарського рішення або реалізацією нового проекту.

Лінія НБ відображає зростання збитків, спричинених зазначеними нововеденнями. У цьому разі збитки оцінюються, наприклад, у сфері екології як сума показників вже існуючого антропогенного наван­таження (значення ОН) і тієї його кількості, яка може додатково виникнути внаслідок реалізації нового проекту. Величина Т тим менша, чим більш ефективним є рішення, що приймається (Т, трансформується в Т₁). Це дає змогу вибирати з переліку аль­тернативних рішень або проектів найбільш ефективне.

Видається можливим оцінювати і першочерговість в реалізації рішень екологічної спрямованості. Наприклад, рішення, яке перед­бачає переробку біологічних відходів рослинного походження, дає не тільки цінну додаткову товарну продукцію (біогаз, органічні добрива), але й водночас приведе до зменшення забруднення відхо­дами і, як наслідок, до зниження фонового антропогенного навантаження (лінія, що відображає рівень НВ, трансформується в НВ₁, а відповідно лінія НБ в НВ). Крім того, буде створено умови для розвитку зони рекреації, яка може забезпечуватись сільськогоспо­дарською продукцією, вирощеною на вищезазначених органічних добривах. У свою чергу, розвиток зони рекреації збільшить приток до регіону відпочиваючих, посилить надходження капіталу. Це дасть регіону додаткові робочі місця, покращить в ньому соціаль­ний клімат. Втілення цієї ідеї в життя сприятиме гармонізації відносин в системі «людина – навколишнє природне середовище».