Лекція 21. Управління екологічною безпекою

21.1 Аналіз передумов

21.2 Теоретичні засади

21.3 Важелі управління екологічною безпекою

Питання управління екологічною безпекою реалізується переважно на національному рівні за рахунок впровадження заходів, які базуються на особливостях державного устрою та положеннях нормативно-правового поля. Окрім того, ефективна діяльність на національному рівні у сфері екологічної безпеки має орієнтуватися на сучасні світові тенденції. Це надзвичайно актуально ще й тому, що система управління екологічною безпекою в Україні все ще має нестійкий характер і тому зовнішні фактори відчутно впли­вають на ефективність заходів у зазначеній сфері. В цьому зв'язку є доцільно розглянути можливі концептуальні підходи, які мають забезпечити загальну сталість та гармонізацію відносин у системі «суспільство-навколишнє середовище».

21.1 Аналіз передумов

Для України надзвичайно актуальним є забезпечення ефективного механізму екологізації національної економіки з подальшим виходом на потенційну можливість побудови передумов екологічно безпечного розвитку. До цього часу усі заходи щодо вирішення в Україні екологічних проблем здійснювалися як окремі акції, не пов'язані з ключовими питаннями екологічно безпечного соціально-економічного розвитку країни. Тому сьогодні надзвичайної ак­туальності набуває оцінка саме реальної можливості і перспективи виходу України на шлях екологічно безпечного в перспективі ста­лого розвитку:

■ по-перше – аналіз і оцінку стану суспільства та його складових – економічної, соціальної і природно-ресурсної (екологічної) підсистем;

■ по-друге – прогнозування реалізації в Україні найбільш прийнятних для її стартових можливостей ме­ханізмів, що можуть забезпечити поступ на шляху до екологічно безпечного розвитку.

Моніторинг економічної сфери. Аналіз і оцінка економічної компоненти нашого суспільства на цей час дає підстави говорити про її все ще критичний стан. Це підтверджується матеріалами як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців. Окреме збільшення за останні роки виробництва промислової продукції поки що не свідчить про загальне стале піднесення економіки. Позитивні тенденції простежуються переважно в енергоємних секторах. Маємо серйозні проблеми в промисловості – спрацювання обладнання та машин сягає 55-60%, їх ККД наразі неможливо підвищити. Це стосується і енергетичної галузі, основу котельного обладнання якої складають котли енергоблоків потужністю 150-880 МВт, значна частина яких за 30 років вичерпала свій виробничий ресурс. Усі 100% котельного обладнання не відповідають еколо­гічним вимогам стосовно викидів у атмосферу шкідливих речовин. Існуючі проблеми з розрахунками за енергію і енергоносії з доданням до них негараздів, що існують у ресурсовитратних галузях, і надалі поглиблюватиме кризовий стан вітчизняної еконо­міки в цілому. Узагальнюючий показник цього – все ще великий борг України міжнародним фінансовим організаціям на фоні існу­ючої заборгованості населенню (заробітна платня, пенсії та інші соціальні виплати).

Моніторинг екологічної сфери. Екологічний стан в державі погіршується. Навіть окремі позитивні прояви зниження викидів у повітряний басейн, що можна пояснити скороченням виробництва, не покращують загальної екологічної ситуації в країні. Це, насамперед, свідчить про те, що антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище значно перевищує його екологічну місткість. Окрім того дається взнаки така негативна тенден­ція, як постійне скорочення потенціалу відновлювальних ресурсів. Наприклад, вже вилучено під відвали, відходи, шламонакопичувачі тощо більш як 0,3% земель загальної площі території країни. І ця тенденція посилюється. Постійно, у літні періоди сезону, обмежується в Україні використання рекреаційних ресурсів через незадовільний санітарно-епідеміологічний і екологічний стан у зонах рекреації переважної більшості морського узбережжя Украї­ни. В різних регіонах країни зростає також забруднення поверх­невих водойм – єдиних джерел питного водопостачання. І на фоні цього планується запуск додаткових потужностей на ядерних енергооб'єктах (Рівненська і Хмельницька АЕС) – потужних споживачів води. Це викличе додаткове навантаження на повер­хневі водойми країни.

З цього напрошується висновок, що тільки конкретні дії, які не збільшуватимуть, а навпаки – зменшуватимуть загальне заван­таження екологічної місткості навколишнього природного середо­вища, забезпечуватимуть передумови для сталого покращання екологічного стану в Україні.

Моніторинг соціальної сфери. В державі в останні роки відбуваються процеси, які свідчать про тенденції щодо виродження нації. Саме про це говорить різке загострення демографічної кризи, яка віддзеркалює увесь комплекс стану справ і в першу чергу – в соціальній сфері суспільства. Населення країни щорічно скорочуєть­ся на 0,62%, переважно через значне погіршення соціально-еконо­мічних умов. Середня тривалість життя у чоловіків на 8–9 і у жінок на 4–6 років коротша, ніж у розвинених країнах світу.

Моніторинг політичної сфери. Визначення найоптимальнішого шляху щодо виходу з кризового стану повною мірою залежить виключно від політичної волі керівництва держави і наявності у нього вже визначених стратегічних напрямів розвитку й ефективної програми дій. Саме відсутність в сьогоднішній політичній практиці підходів, за якими – оцінка і обрання депутатів, президента тощо здійснюється згідно з соціальними, економічними, екологічними позиціями (форма власності на землю, ставлення до приватизації, критерії в соціальній політиці, пріоритети щодо використання відновлювальних чи невідновлювальних ресурсів, позиції у формуванні держбюджету тощо) і викликає ті ситуації, які все ще мають місце в Україні (гостре протистояння в політичній сфері, відсутність поля для компромісів та довгострокових планів розвитку тощо).

Виключення аномальних явищ в політичній практиці може відбуватися тільки за умов, коли основними критеріями щодо політичної оцінки в суспільстві стануть ключові програмні позиції особи чи партії, до складу якої вона входить, і які планується реалізувати у державотворчому процесі. Такий підхід автоматично забезпечува­тиме «більшість» у Верховній Раді, яка поєднає партії, що мають спільні позиції і єдиний погляд на державотворчий процес. Ця «більшість» підтримуватиме саме той уряд, який у своїй практиці дотримуватиметься принципів «парламентської більшості».

Саме це піднімає сьогодні на найвищий щабель необхідність створення програм, які б враховували ключові принципи, світові тенденції і нагальні державні, регіональні і місцеві потреби безпо­середньо в Україні. Дуже важливо зосередити увагу і на механізмах реалізації завдань програми. Слід також звернути увагу на об'єктив­ну циклічність у політичному житті країни. Це викликано тими обставинами, що в перебігу 4-5-ти річного терміну проходять вибори президента і парламенту та затвердження нового складу Кабінету Міністрів. Останній приймає узгоджену з обраним Президентом і підтриману Верховною Радою Програму дій уряду. Тому Національна програма дій повинна також передбачати зазначену циклічність. Тобто вона мусить бути виваженою в часі і грунтуватися на потенціалі ресурсів, якими на цей час забезпечена держава. Визначені національним планом дій принципи і механізми повинні повною мірою використовувати усі можливості, які має виконавча влада держави в центрі, регіонах і на місцях. Це надасть виняткову можливість Україні побудувати, узгодити і прийняти зрозумілий для абсолютної більшості її громадян національний план дій.

Але сьогодні ситуація в усіх сферах нашого суспільства свідчить про його стан, який відповідає визначенню недостатньо врівноваженого. Тобто нашій країні, що продекларувала свою вірність демократичним принципам розвитку, слід подолати дуже складний шлях. Мова йде про трансформацію соціально-економічної системи з такої, що не є врівноваженою, у майбутню ефективну систему, що ево­люційно розвиватиметься. Як вже зазначалося, фундаментальна ос­нова такого роду трансформації може грунтуватися на положеннях теорії відкритих систем. Саме цією теорією передбачається, наприк­лад, флуктуативний перехід від одного якісного стану до іншого, в тому числі до системи з еволюційним механізмом її розвитку. Реалізація такого переходу може здійснитися при створенні в існуючій системі якісно нових умов в усіх трьох головних складових суспільства – економіці, екології, соціальній сфері.

Отже, на перший план висувається питання щодо визначення ресурсів, які б могли забезпечити належну якість такого переходу. Задіяні ресурси надають можливість спрогнозувати оптимальну траєкторію трансформації існуючої системи у якісно нову. Йдеться про те, що вплив на систему різних факторів викликає у ній реакцію, яка спрямовується на нейтралізацію зазначеного впливу (принцип Ле-Шательє). Ця обставина потребує дуже виважених дій, які б дали змогу використати реакцію на користь трансформації системи, тобто для просування у заздалегідь спланованому напрямку.

Водночас необхідно враховувати те, що якісно нові умови повинні створюватися на усіх трьох рівнях врядування – державному, регіональному та місцевому. Зазначеним рівням мають бути притаманні спільні позиції та дії, визначені Конституцією України, а також принципи, які є визначальними для системи, що стало розвиватиметься в екологічно безпечному напрямку. Ці принципи витікають з положення про те, що стала система втілюватиме у собі закони розвитку біосфери. Акумуляція зазначених положень в національний план дій і їх реалізація дасть можливість прак­тичного кроку до еволюційного розвитку держави.