Лекція 20. Оцінка впливу на навколишнє середовище як складова екологічної безпеки

20.1 Оцінка впливу на навколишнє середовище

20.2 Прогнозування можливих наслідків.

20.1 Оцінка впливу на навколишнє середовище

Під оцінкою впливу на навколишнє середовище (ОВНС) зазвичай розуміють діяльність, що спрямована на визначення результатів вторгнення в біогеофізичне середовище та пов'язаний з цим вплив з боку суспільства на здоров'я та благополуччя людей. Зазвичай ОВНС виконують при проектуванні будівництва техногенних об’єктів.

В англомовних країнах послуговуються багатьма термінами, що відображають відмінності між:

• природними та антропогенними змінами у природному середовищі;

• власне змінами та позитивними і негативними наслідками таких змін.

Іноді зміни, що є результатом діяльності людини, називають «впливом» (effect), а негативні чи позитивні наслідки цього «впливу» – «дією» (impact). У деяких країнах терміни «вплив» і «дія» є синонімами, а згубну дію називають «збитком».

Найбільш розповсюдженим методом оцінки стану природного середовища як у нас, так і за кордоном є порівняння вмісту різних інгредієнтів з гранично допустимими їх концентраціями (ГДК) в компонентах біосфери. ГДК, у свою чергу, лежать в основі ви­значення гранично допустимих викидів, які повинні забезпечити практично дотримання екологічних нормативів. Однак речовин, що забруднюють, наприклад, водний басейн, як уже зазначалося, на­лічується десятки тисяч, а визнаних методів визначення їх еколо­гічної шкоди існує тільки до десятка сотень. До цього слід додати, що з 2500 найбільш шкідливих видів забруднень повітряного ба­сейну на сьогодні тільки 150 затверджені у вигляді ГДК для широкого застосування в оцінці екологічного стану навколишнього середовища. На цьому фоні з відкритих за останні 25 років 6 млн. раніше не властивих біосфері речовин вже сьогодні з практичною метою використовується понад 63 тис. хімічних сполучень. Такий інтенсивний прогрес у цій справі потребує нових підходів.

Природне середовище в присутності людини постійно змінюється. Зміни можуть охоплювати різні часові відрізки: сотні мільйонів років (дрейф материків або гороутворення), десятки тисяч років (останній льодовиковий період), сотні років (природна евтрофікація або замулення мілких озер) і навіть декілька років (перетво­рення сухих земель у болото колонією бобрів). Деякі з цих змін незворотні (евтрофікація озер). Інші – циклічні (річний кліматич­ний цикл) або тимчасові (посухи).

При реалізації певної стратегії розвитку господарства часто виникають невідповідності між короткотерміновими потребами та довгостроковими цілями. У першому випадку інколи існує небез­пека незворотної деградації природного середовища. Неузгодженість між екологами та економістами виникає, в першу чергу, через різне розуміння часової перспективи. Так, інтервал у 5-10 років економісти розглядають як довгий, а екологи – як короткий. В економічних розрахунках майже не звертають уваги на поступове погіршання грунтів, виснаження водозапасів чи прискорену евтрофікацію водоймищ. Це може призвести до прорахунків у оцінці наслідків різноманітних коротко- чи довгострокових заходів в економічному плануванні.

Для подолання зазначених проблем може бути запропонована така технологія реалізації оцінки впливу на довкілля:

■ оцінка впливу на навколишнє середовище повинна бути складовою планування основних напрямків діяльності і здійснюватись водночас з технічними, економічними та соціально-політичними оцінками;

■ для розробки керівних принципів оцінки такого впливу необхідно визначити національну політику стосовно природного середовища, яка має бути відома широкому загалу;

■ повинні бути сформульовані заходи щодо організації оцінки впливу на навколишнє середовище, а також розроблений порядок виконання цих дій;

■ оцінка впливу на природне середовище мусить містити змістовний перелік передбачуваних дій; прогнозування суті та інтенсивності впливу на навколишнє середовище – як позитивного, так і негативного; фіксацію проявів та ступенів зацікавленості громадськості; складений перелік показників впливу та методів визначення абсолютної та відносної величин; висновок про ймовірні величини показників впливу та впливу в цілому при впровадженні запропонованого проекту; рекомендації для прийняття, впровадження чи відхилення проекту; рекомендації щодо процедур інспектування;

■ оцінка впливу на навколишнє середовище повинна містити вивчення всіх необхідних фізичних, біологічних, економічних та соціальних факторів;

■ на початковій стадії оцінки необхідно підготувати інвентаризацію джерел відповідних даних та матеріалів технічної експертизи;

■ оцінка впливу на довкілля мусить містити і вивчення варіантів проектів (альтернатив), в тому числі й тих, які не будуть прийняті;

■ оцінка має включати як середньострокові, так і довгострокові прогнози впливу (для технічних проектів необхідно розглядати період будівництва, час безпосередньо після його завершення, а також через два чи три десятиріччя);

■ вплив на навколишнє середовище потрібно оцінювати за різницею тих майбутніх його станів, якими вони будуть після тривалого впливу та за його відсутності;

■ оцінювати потрібно як інтенсивність, так і серйозність впливу на природу;

■ для вибору методики важливо, щоб вона відповідала змісту, її початковим даним, географічній ситуації;

■ необхідно виділити ділянки місцевості, на які здійснюється вплив, і характер цієї дії.

В теоретичному плані рішення визначених аспектів проблеми лежить в міждисциплінарній площині. Воно потребує врахування фундаментальних наукових положень та застосування сучасних теорій. Запорукою створення методики оцінки співвідношення антропогенного навантаження й екологічної місткості є побудова на основі теорії відкритих систем реальної моделі навколишнього природного середовища, або визначення кількісних параметрів, що характеризують залежність впливу антропогенних навантажень на біотичну складову. Саме застосування цих підходів дає змогу повною мірою простежити/оцінити динаміку і механізми протікання небажаних для природного середовища трансформацій під «тиском» антропогенних навантажень. Актуальність цього зростає ще й тому, що антропогенними навантаженнями виступають ті ж самі складові матерії, які, власне, утворюють навколишнє середовище. Мова йде про складові, що мають фізичну (в тому числі енергія), хімічну та біологічну природу. Антропогенні потоки – це речовини та енергії, що нашаровуються на природні потоки, які сторіччями складались унаслідок еволюційних процесів. Під впливом цих потоків (антропогенних навантажень) і виникають відповідні зміни в навколишньому природному середовищі. Саме визначення потужності сумарних антропогенних навантажень, які починають призводити до зазначених змін в компонентах навколишнього середовища, і може послужити основою для оцінки його місткості.

На цій підставі, навколишнє природне середовище і антропогенні навантаження на нього повинні розглядатись з класичних позицій, а саме – як сукупність окремих видів трансформації матерії, що поєднуються у макрокомпоненти навколишнього природного середовища. Такий підхід надає змогу визначати коорди­нати розподілу або розповсюдження антропогенних навантажень у компонентах навколишнього середовища і прогнозувати можливі небажані зміни в них. На кінцевому етапі абсолютні значення гранично допустимих антропогенних навантажень для різних природно-кліматичних зон встановлюються шляхом проведення цілеспрямованих досліджень. Для цього у відповідних регіонах визначаються зони з підвищеним антропогенним навантаженням. Такими можуть бути, наприклад, значна частина тридцятикілометрової зони відчудження Чорнобильської АЕС або окремі райони Донецько-Придніпровського регіону та ін. Проведені дослідження по вивченню насиченості радіонуклідами зони аерації дали змогу встановити ту сумарну кількість забруднення, яка призводить до перевищення гранично допустимих квазірівноважних концентрацій між ґрунтовими водами і ґрунтами зони аерації. Подальше попадання на таку забруднену ділянку радіонуклідів призводитиме до суттєвого перевищення їх гранично допустимих концентрацій в поверхневому шарі ґрунтів, біомасі, що тут росте, і тваринах, які тут живуть. Таке перевищення гранично допустимих концентрацій призводить до прогресуючої деградації екосистеми. З аналогічних позицій були розглянуті підходи до встановлення гранично допустимих антропогенних навантажень у водозборах басейнів річок.

Перевищення гранично припустимих антропогенних наванта­жень призводить до незворотних змін як в абіотичній складовій навколишнього середовища, так і в його біотичній складовій. Показником невпорядкованості системи, що включає біотичну та абіотичну складові, є зміна показників її складових .

Не випадково в значенні комплексної оцінки пропонується використовувати показники зміни ентропії в екосистемах. Йдеться про те, що в класичній (рівноважній) термодинаміці, тобто в компонентах абіотичної складової біосфери, ентропія зростає при підвищенні температури системи, збільшенні концентрації газопо­дібних, пилових і аерозольних складових атмосфери, а також розчинних та нерозчинних домішок у поверхневій або ґрунтовій воді тощо. Взагалі, при переході системи зі стану меншої енергонасиченості до стану більшої енергонасиченості, або від вмісту меншої питомої кількості забруднюючої речовини до її збільшення в системі здійснюватиметься і збільшення значень ентропії. З цього витікає, що джерелом збільшення ентропії природних систем (екосистем) можуть бути різні екологічні фактори як хімічної, так і фізичної природи. У разі їх оцінки в ентропійних одиницях виникає унікальна можливість порівнювати фактори різної природи і за необхідності обчислювати їх сумарне значення (20.1):

dS_a=dS_x+dS_ф, (20.1)

де dS_x+dS_ф – антропогенні навантаження відповідно хімічної і фізичної природи.