15.3 Санітарно-захисні зони

З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об'­єктів, які забруднюють довкілля.

У СРСР у 80-х роках було запроваджено Державний стандарт на правило встановлення ГДВ шкідливих речовин промисловими підприємствами (ГОСТ 17.2.3.02.78). Визначають ГДВ на основі розрахунків розсіювання забруднювачів у атмосфері.

Санітарно-захисні зони – це ділянки землі навколо підпри­ємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров'я людини.

Їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують деревами й чагарниками. Вони ма­ють вигляд парків чи лісопарків. У цих зонах можна розміщувати адміністративно-службові приміщення, склади, гаражі, депо, лаз­ні, торгові центри.

Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки кожне підприємство відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють п'ять класів СЗЗ:

1-й – 1000 м; до першого класу належать такі виробництва, як хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні та металургійні комбінати, алюмінієві та мідеплавильні заводи;

2-й – 500м; до другого – цементні, акумуля­торні, гіпсові, вапнякові та азбестові заводи,

3-й – 300м; до третього – керамзитові, скловатові заводи, ТЕЦ, заводи залізобетонних виробів, асфальтобетонні, кабельні, брикетні;

4-й – 100м; до четвертого – підприємст­ва металообробної промисловості, машинобудівні заводи, електро­промисловість;

5-й – 50м; до п'ятого – підприємства легкої промисловості, консервні, електролампово-ліхтарні заводи тощо.

Санітарно-захисні зони не повинні використовуватися для роз­ширення виробництва, розміщення шкіл, зон відпочинку, лікарень. Ці зони мають бути озеленені й упорядковані. Нині під час плану­вання міст зеленим зонам і СЗЗ приділяється особлива увага: не менше 50 % території міста мусить бути зеленою, а ширина СЗЗ збільшується до 5-10 км, причому в цих зонах висаджують пере­важно пилостійкі дерева та дерева, що мають бактерицидні влас­тивості (біла акація, береза, канадська тополя, шовковиця, дуб, грецький горіх, сосна, піхта, бузина, золотиста смородина, дрібно­листа липа та ін.).

Під час оцінки екологічних ситуацій з складання екологічних карт користуються такими поняттями, як екологічне навантажен­ня, рівень техногенного навантаження.

Розрізняють кілька видів екологічних ситуацій:

Критичні. Прикладом кри­тичних екологічних ситуацій можуть бути 30-кілометрова зона ЧАЕС, райони Аральського та Азовського морів, міста Бурштин, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Донецьк, Лисичанськ, Луганськ.

Складні. Складні екологічні ситуації мають міста Київ, Кривий Ріг, Чернівці, Нікополь, Одеса, Ялта, Львів та більшість обласних центрів України.

Для районів критичних і складних еко­логічних ситуацій характерні дуже високий рівень індустріаліза­ції, велика щільність населення, найбільша інтенсивність транс­портних засобів порівняно з іншими зонами, найвищий ступінь забрудненості природного середовища – 70%, що межує з смертельними для біосфери й є загрозливим для здоров'я людини.

Перехідні. Перехідні екологічні ситуації характерні для районів з мен­шим ступенем забруднення довкілля (50-60 %), але з виснажени­ми, вичерпаними природними ресурсами (Придніпров'я, Херсонщина, Кіровоградщина, Харківщина). Райони мають стан, близький до загрозливого.

Прості (початково-негативні). Прості екологічні ситуації мають райони з напіввиснаженими природними ресурсами й частково (20-40%) забрудненим при­родним середовищем (Полісся, Карпати).

Ступінь забрудненості довкілля розраховують, виходячи з да­них про стан забруднення атмосфери, ґрунтів і природних вод, стан здоров'я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особ­ливості біопродукції.

Спеціалісти вважають, що в наш час найбруднішими ареалами на планеті є місця великого скупчення людей, тобто – найбільші міста світу (Нью-Йорк, Мехіко, Токіо, Шанхай, Лос-Анжелес), а також райони з найвищим розвитком промисловості, де розвинені металургія, коксохімія, хімічне виробництво, нафтопереробка, будіндустрія, транспорт, енергетика.

Лекція 16

ПРОБЛЕМИ ШУМОВОГО, ВІБРАЦІЙНОГО ТА

ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

16.1 Вплив шуму на людину

16.2 Вібрації

16.3 Природні та штучні електромагнітні поля. Техногенні магнітні поля від побутової техніки

16.4 Штучна радіація.

16.1 Вплив шуму на людину

Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати потрібні звукові сигнали, відпочивати.

Нині добре відомо, що шуми шкідливо впливають на здоров'я людей. Вони:

● знижують їх працездат­ність,

● викликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної систем (гіпертонія).

Шум – це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, адаптація до якого організмів практично неможлива.

Тому він належить до серйозних забруднювачів, які мають контролюватися й обмежуватися на основі спеціальних законів.

Звукові хвилі – коливальні зміни тиску повітря.

ЗХ вимірюють такими параметрами:

● інтен­сивність,

● гучність,

● спектр,

● часові інтервали.

Інтенсивність визначається зміною рівня тиску в навколишньому повітряному середовищі (енергетична характеристика).

Гучність залежить від частоти коливань.

Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить від 16 до 20 000 Гц.

Інфразвук – звукові хвилі частотою нижче 16-20 Гц.

Ультразвук - звукові хвилі частотою вище 20 000 Гц (20 кГц).

Спектр – це складові звуку, прості гармоніки коливання, які мають певну частоту, фазу й амплітуду.

Часові параметри звукових хвиль є сумою коротких імпульсів, які характеризуються часом появи й амплітудою, що залежить від джерела звуку. Виділяють імпульсні та безперервні звуки.

Умовні одиниці характеристики сили (інтенсивності) звуку – децибели.

Для вимірювання інтенсивності шумів розроблено спеціальні прилади – шумоміри.

Під час впливу шумів на організми одночасно діють:

● фізіологічні фактори,

● психологічні фактори.

Тут основну роль відіграють реакції слухового аналізатора:

● вплив акустичної енер­гії на вестибулярний апарат,

● вплив на рецептори тіла,

● на нервову си­стему,

● на сон,

● на емоції.

Збільшення будь-якої частоти вдвічі завжди сприймається на­ми як підвищення тону на певну величину (октаву). Звичайна роз­мова ведеться в межах частот

250-10 000 Гц, що за інтенсивні­стю звуку – приблизно 30-60 дБ.

У нас рівні шумів визначають за ГОСТ 12.1.003-76 «Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки».

Як допустимі норми встановлено такі рівні шуму, які, діючи протягом тривалого часу, не викликають зниження гостроти сприймання звуку й забезпечують задовільну розбірливість мови на відстані 1,5м від того, хто говорить.

Допустимі межі сили звуку в різних умовах становить 45-85 дБ, больовий поріг – 140 дБ.

У разі постійного шумового фону 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ – порушується слух, 120 ДБ – з'являється фізичний біль, який стає нестерпним.

Рекомендовані діапазони шумів всередині приміщень різного призначення такі:

● для сну, відпочинку – 30-45 дБ;

● для розумової праці – 45-55 дБ;

● для лабораторних досліджень, робти з ЕОМ тощо – 50-65 дБ;

● для виробничих цехів, гаражів, магазинів – 56-70 дБ.

Джерелами шумів є:

● всі види транспорту,

● промислові об'єкти,

● гучномовні пристрої,

● ліфти,

● телевізори,

● радіоприймачі,

● музикаль­ні інструменти,

● юрби людей і окремі особи.

Боротьбі з шумом надають великого значення.

Для цього використовують різні пристрої :

● шумовловлюючі екрани,

● поглинаючі фільтри,

● розробляють безшумні механізми, змінюючи технології виробництв.

Шуми поділяють на:

● сталі,

● переривчасті,

● змінні,

● фонові,

● ім­пульсивні (тривалістю менше секунди).

Чим вища тональність звуків (шуму), тим шкідливіші вони для органів слуху. Тому для шумів різних частот існують різні гранично допустимі норми.

Так, низь­кочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди слуху не завда­ють, а високочастотні є небезпечними вже при рівнях, більших 75-80 дБ.

Наведемо кілька прикладів інтенсивності шумів, наприклад:

шелест листя та тихий шепіт на відстані 1м мають силу звуку 10-15 дБ,

цокання годинника – близько 30 дБ,

шум води з-під крана – 40-45 дБ,

шум друкарської машинки – 50 дБ,

шум друкарського бюро – 75-80 дБ,

шум вагона метро, вантажної машини – 90-95 (на відстані 7м),

шум телевізора – 80-95 дБ,

шум літака –105 дБ ,

шум вертольота –110 дБ,

шум відбійного молот­ка – 120 дБ (на відстані 1м).

Розглянемо вплив шумів на організм людини.

У шумних цехах:

● у півтора-два рази вищий рівень захворюваності, що супроводжу­ється тимчасовою втратою працездатності,

● інтенсивні шуми зни­жують продуктивність праці у таких цехах на 50-60 %,

● значно збільшується кількість браку.

Дослідження свідчать, що у осіб, які мають «шумні» професії, шлункові захворювання (гастрити тощо) трапляються в чотири рази частіше, ніж у інших.

Серед них набагато більше глухих. Від тривалого сильного шуму продуктивність розумової праці зни­жується на 60 %, фізичної – на 30 %.

Сильний шум на здо­ров'я людей дає:

• автотранспорт,

• літаки (особливо реактивні),

• електроакустична апаратура.

Спостереження фахівців свідчать, що в концертних залах, де виступають сучасні рок-ансамблі:

• в перших рядах інтенсивність звуку досягає 118-120 дБ,

• у задніх–110-100 дБ.

Лікарі вва­жають, що після кожного такого концерту близько 10% слухачів дістають необоротні пошкодження внутрішнього вуха (нервових закінчень), які не відновлюються. Встановлено дуже інтенсивний вплив музики на вегетативну нервову систему людини, серце, кро­вообіг, органи дихання. Нині вчені змогли це поясни­ти. Гучні звуки, шуми, стрілянина з гармат, гуркіт танків чи літаків-винищувачів, а також музика на рок-концертах сприйма­ються не лише слуховими органами, а й шкірою, серцем, органами дихання. Вони збуджують людину, спричинюють виділення в кров великої кількості ряду гормонів, зокрема адреналіну. Поява гормонів в краві сприяє виникненню почуття жаху, небезпеки. Приклад:

Після концертів рок-музики, як відомо, слухачі:

• часто перезбуджуються,

• стають нервозними,

• агресивними,

• вчиняють бійки й погроми в залах.

Позитивний вплив звуку:

▲ Гармонійна, спокійна, лагідна, тиха, ніжна монотонна музика (колискові).

▲ Зцілювання нервових хвороб за­спокійливим дзюркотінням струмкової води, лагідним шумом мор­ських хвиль або пташиним співом.

▲ Сучасна музична терапія – різні оздоровчі процедури, голковколювання, що супроводжу­ються спокійною симфонічною або блюзовою музикою з сольною грою на саксофоні, віолончелі, флейті або арфі.

Виявилося, що молодь витримує набагато інтенсивніший шум, ніж люди, вік яких перевищує 40-50 років.

Але з часом, як свід­чить статистика, всі молоді люди, які надміру захоплювалися гуч­ною музикою (на концертах і вдома) після 30-40 років мають ушкоджений слух, хвору нервову систему та інші хвороби.

Досить цікавим з точки зору впливу шуму на людину є храп.

Статистика стверджує:

що близько 45 % представників люд­ського суспільства хропуть уві сні, 10-15% – дуже хропуть – з такою силою, що жити поруч з ними неможливо.

Медикам і журналістам відомі численні сімейні драми, пов'язані з негативним впливом шуму хропіння й зумовле­ними цим захворюваннями.

Як свідчать результати досліджень, справа набагато серйозніша, ніж може здатися на перший погляд.

По-перше, при допустимих нормах шуму в спальних приміщеннях 30-40 дБ сильно хроплячі люди створюють шум 50-60дБ і^: більше.

Марк Томсон Хебарт, 44-річний житель м. Ванкувера в Ка­наді, за відомостями, наведеними у книзі рекордів Гіннеса у 1991 р., своїм хропінням створює шум у 90 дБ!

По-друге, в людей, що сильно хропуть уві сні, розвиваються аритмія, гіпертонія, пору­шення мозкового кровообігу, з часом змінюється характер. Ці люди вдень стають сонливими, вони страждають від кошмарних снів, хворіють неврозом. Причиною хропіння є старіння або хво­роба ротоглотки.

У наш час від хропіння успішно лікують за допомогою проме­ня лазера або хірургічно.