13.5 Надзвичайні ситуації глобального характеру

Поняття «глобальний» (від франц. global – всезагальний) – такий, що охоплює всю земну кулю. Загального розповсюдження термін набув у 80-х роках XX ст. Фахівцями розглядається «глобалізація-1» і «глобалізація-2» .

Глобалізація-1. Першими проявами глобалізації (структуроутво­рення) було народження колоніальних Іспанської і Португальської імперій, які утворилися слідом за великими географічними відкриттями (1492 p.). Наприкінці XVI – початку XVII ст. Нідерланди створили свою колоніальну структуру за рахунок португальських колоній на сході. У XVII і початку XVIII ст. свою колоніальну структуру створила Франція.

На початку XX ст. на земній кулі було всього 55 суверенних держав. Напередодні Другої світової війни налічувалася 71 суверенна держава, а по її завершенні їх стало 81. В 1959 р. державний суверенітет мали 92, а в 1990 р. – 171 держава. Межу тисячоліть політичний світ перетнув із 186 незалежними країнами.

Паралельно із процесами державотворення здійснювалося і здійснюється позадержавне (наддержавне) структуроутворення – розвиваються світові міждержавні організації. Мова йде про такі організації, як ЄС, НАФТА (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі), АСЕАН (регіональне об'єднання за участю Індонезії, Малайзії, Сінгапура, Таїланду, Філіппін, Брунею) та Амазонського пакту (Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Супінам, Еквадор). Україна також задекларувала доцільність асоційованого статусу в ЄС, з подальшим наміром вступити до ЄС та НАТО, які мають найпотужнішу і найефективнішу в світі колективну систему безпеки.

Заключний етап Глобалізації-1 позначався створенням індуст­ріального суспільства, досягненнями науково-технічної революції, утвердженням гуманістичних цінностей, які були властиві культурі модерну. Цей етап закінчився приблизно на початку 80-х років.

Глобалізація-2, або так звана новітня глобалізація – це створення спільних ринків капіталу, ресурсів, товарної продукції та всеохоплюючого інформаційного поля. Йдеться про те, що окрім утворення державних і наддержавних структур здійснюється позадержавна глобалізація, «м'язами» якої є потужні транснаціональні компанії. Вони здатні дуже швидко насичувати товарною продукцією як внутрішні, так і зовнішні ринки. Тому постійним прагненням спроможного до конкуренції транснаціонального капіталу є додаткове розширення ринків для своїх товарів за рахунок експансії на континентальному і глобальному просторі. Транснаціональні компанії також активно здійснюють розширення ресурсної бази, у тому числі за рахунок використання закордонних джерел.

Якщо для попереднього етапу глобалізації (Глобалізація-1) характерним є лінійний розвиток, тобто неперервне і прогнозоване зростання по всіх економічних, науково-технічних, соціальних і т. ін. параметрах, то для новітньої глобалізації стан справ стає суттєво іншим. Приблизно з початку 90-х років характер цього зростання різко змінюється. Перш за все, воно стає суттєво нелінійним (рис. 13.1). У цьому зв'язку можна говорити про кардинальну біфуркацію стану людського світу в цілому – тобто різку зміну тенденцій світового розвитку .

Рисунок 13.1 – Динаміка розвитку

Тут мається на увазі не тільки зміна кількісних тенденцій науково-технологічного й економічного поступу цивілізації, а йдеться і про чинники, що пов'язані з виникненням глобальних інформаційних систем і комп'ютерних мереж. Останні, крім усього іншого, надали можливість майже миттєво переводити величезні грошові суми по всьому світу, кардинально підвищуючи динаміку товарообігу. Це, в свою чергу, зумовило народження віртуального фінансового ринку, який сьогодні має тенденцію перетворитися на альтернативу реальній економіці класичного капіталізму. Треба прийняти до уваги також зміни культурних імперативів цивілізації: на зміну гуманітарним цінностям модерну прийшли виключно споживацькі тенденції, що є властивими сучасній культурі консумеризму (від англ. consume – споживати), орієнтованої на тотальне споживання . В країнах «золотого мільярда» консумеризм фактично став уже єдиним соціокультурним імперативом.

Усі ці обставини в кінцевому підсумку несуть як позитивні, так і негативні наслідки. Серед позитивних наслідків глобалізації слід відзначити: розповсюдження інноваційного капіталу, розвиток світової науки, передачу «know-how» та нових знань, впровадження механізмів розподілу і залучення ресурсів, розширення транспортних та комунікаційно-інформаційних мереж, збільшення товарних потоків, туризму, підняття життєвого рівня місцевого населення тощо. Так, наприклад, кількість міжнародних туристів і мандрівників у 2002 році сягнула в середньому 3 млн. чоловік щодня, тоді як увесь, скажімо, 1980 рік зафіксував загалом 1 млн. туристів (тобто зростання в 1000 разів). Глобалізація фінансових ринків за рахунок інформаційних технологій дає можливість щодня переміщувати 1,5 трильйона доларів США. Через падіння цін на телефонні дзвінки у 2002 році час міжнародних перемов у світі перевищив 100 мільярдів хвилин (близько 20 хвилин на кожного жителя планети).

На відміну від цього, диктат глобалізації здійснює експансію іноземних валют, забезпечує пріоритет військово-політичних рішень та концентрацію в бідних країнах екологічно небезпечних виробництв, підтримує претензії на більшу частку дефіцитних ресурсів тощо. Крім того, стають більш прозорими кордони до таких негативних явищ як міжнародний тероризм, транспортування наркотиків, вплив агресивних сект, проникнення небезпечних матеріалів і хвороб тощо.

Ринкову стихію глобалізації підтримує і стверджує на практиці діяльність сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК). У 70-х-90-х роках XX ст. чисельність ТНК в світі зросла від 7,5 до 40 тисяч, а чисельність їх закордонних філій – з 24 до 250 тисяч. Частка цих «суперміністерств» становить більше половини світового виробництва, 2/3 торгівлі й 70 % ліцензій на нову техніку, технологію і ноу-хау. В 2001 р. ринкова капіталізація General Electric складала 350 млрд. доларів, такого ж порядку суми становили капітали інших найбільших ТНК. При порівнянні з бюджетом України і навіть середньої європейської країни стає зрозуміло, яку економічну могутність уособлюють найбільші ТНК.

Майже непідконтрольна «віртуальна економіка» робить можливими всілякі зловживання, фінансові маніпуляції, націлену фінансову агресію тощо. В ряді випадків діяльність транснаціональних корпорацій спричинює порушення глобального екологічного балансу та загострює національні і локальні екологічні проблеми . Втім, майже усі фахівці вважають, що процес глобалізації є об'єктивним і неминучим, питання полягає лише в тому, які саме тенденції в ньому переважатимуть.

Глобалізація (як еволюційний процес) призводить до утворення нових економічних і соціальних структур в силу зростаючої не­врівноваженості і самоорганізації глобальних систем. Як відомо, самоорганізацію розглядають з двох точок зору. По-перше, вона пов'язана із самоузгодженою взаємодією окремих елементів системи та її складових частин. По-друге, самоорганізація означає кооперативну взаємодію факторів різної природи – наприклад клімату, радіації, впливу хімічних речовин та міжвидового балансу в екологічних системах, чи соціальних, економічних та екологічних факторів у моделях сталого розвитку. Результатом самоорганізації є утворення цілісної структури, яка не може бути зведеною лише до простої суми своїх складових частин. Саме у цьому випадку говорять про утворення нової цілісної структури в ході еволюції нелінійних систем.

Як уже зазначалося, процеси глобалізації, що набули інтенсивного розвитку в сучасному світі, носять суто нелінійний характер. Це означає, що вони можуть бути пов'язані як з утворенням нових складних структур, так і зі «зривом в хаос», коли хаотичні тенденції стають домінуючими. В цьому зв'язку постає актуальне питання: «Чи рукотворні глобалізаційні процеси відповідають закономірностям еволюційного структуроутворення, чи можуть вони прогнозуватися, а їх параметри, хоча б з певним допущенням, обраховуватися?» Проведений комплекс досліджень показав, що глобалізаційні процеси умовно можна поділити на так звані натуральні та штучні.

Натуральна (природна) глобалізація є наслідком об'єктивних процесів економічної інтеграції; ця складова може дати реальний імпульс національній економіці у сфері міжнародної кооперації, інноваційного розвитку і т. ін. Тобто натуральній глобалізації мають бути притаманні ознаки систем, що еволюційно розвиваються, обмінюючись із навколишнім середовищем ресурсами, товарами, енергією, інформацією тощо.

Штучна глобалізація є продуктом намагань сучасних численних глобалізаторів (ТНК, міжнародні фінансово-економічні організації, окремі «країни-лідери» і т. д.). Встановлено, що наслідками штучної глобалізації можуть бути для нашої країни такі небезпеки і загрози:

▪ економічний шантаж і цілеспрямовані акції, що ставлять за мету підірвати національну економіку України та блокувати її економічну незалежність;

▪ територіальні посягання, а відтак конфлікти з цим пов'язані;

▪ недостатня визначеність щодо іноземного «проникнення» (в тому числі і при перерозподілі ресурсів) як форми встановлення політичної і економічної залежності;

▪ інтелектуальна міграція і «висмоктування» інтелектуальних ресурсів держави, тенденція перетворення України на сировинний придаток країн «золотого мільярда»;

▪ загострення національних і локальних екологічних проблем;

▪ необмежена експансія західної псевдокультури;

▪ розкол національної ментальності, можливі регіональні конфлікти і як наслідок – територіальний розкол України тощо.

Глобалізація, як правило, пов'язана з фінансовими маніпуляціями, необмеженою економічною експансією та нехтуванням національними інтересами інших країн і реальним потенціалом національних економік з боку глобалізаторів. Тому штучна глобалізація не підтримується прихильниками гармонійного розподілення зазна­чених компонентів, характерних для натуральної глобалізації.

Враховуючи те, що процеси еволюційного розвитку найбільш грунтовно описуються положеннями теорії відкритих систем (другий закон термодинаміки), пропонується і для процесів глобалізації застосувати цей же підхід, згідно з яким (13.1):

dS = d_eS + d_iS (13.1)

Тобто в загальній зміні ентропії структури (dS) слід розрізняти дві складові: перша (d_eS) характеризує перенос ентропії через кордони структури (ззовні), друга (d_iS) означає напрацювання ентропії безпосередньо в межах структури.

Виходячи з цього можна припустити, що для натуральної глобалізації характерні умови, за яких не тільки здійснюється перенос ентропії через кордони структури, але і її напрацювання в межах зазначеної структури. На відміну від цього при штучній глобалізації відбувається переважно перенос ентропії через межі структури без її напрацювання в самій структурі. Тобто для штучної глобалізації характерні умови, за яких d_eS « d_iS, а значення наближується до нуля.

З іншого боку, очевидним є те, що при гармонійному функціо­нуванні відкрита система мусить збалансовувати зовнішній потік ентропії (енергії, речовини та інформації) з внутрішнім її виробництвом, тобто d_eS має бути з d_iS величиною одного порядку. Інакше кажучи, сталий розвиток відкритої системи потребує не тільки взаємоузгодженого гармонійного розвитку її окремих частин (підсистем), але й певного балансу із зовнішнім середовищем, з яким система обмінюється потоками інформації, речовини та енергії.

В цьому контексті варто розглядати і проблему сталого розвитку в його суспільному вимірі. Вона сьогодні набуває особливої актуальності для України, яка тільки намагається вийти на рівень сталого розвитку й інтегруватися в світову спільноту технологічно розвинених держав. При цьому наша країна вочевидь має подолати не тільки складнощі перехідного періоду досягнення сталого розвитку (періоду, який фактично тільки-но розпочинається), а й складнощі, що пов'язані з віднайденням балансу з «оточуючим середовищем», тобто з міжнародною спільнотою. На цьому шляху держава мусить спиратися на раціональну внутрішню структуру економіки, на при­внесення сюди інновацій і розбудову власної інноваційної інфраструктури. Очевидно, що саме за таких умов входження України в загальний глобалізаційний процес буде гармонійним і безпечним. •

Однак існуюча в глобальній віртуальній економіці орієнтація на надприбутки робить цю сферу дуже непрозорою. Внаслідок цього в економіці України, на жаль, під тиском зовнішнього попиту вже здійснюється (незважаючи на протилежні декларації) «повзуча» структурна перебудова промисловості у бік зростання частки низькотехнологічних, енергомістких та екологічно небезпечних галузей виробництва. Так, за останнє десятиріччя частка металургії у загальному обсязі промислового виробництва зросла з 9,4 до 30,4%, частка машинобудування скоротилася більш ніж удвоє, легкої промисло­вості – в 7,5 раза. Ще більш критичний спад виробництва в електроніці та приладобудуванні. Відомо, що левову частку українського експорту нині складає первинна металопродукція, мінеральні хімічні продукти, питома вага яких в загальній валютній виручці становить близько 55%. Частка ж середньо- і високотехнологічної продукції, що експортується, становить не більше 12%. Наведені показники структури експорту майже в п'ять разів нижчі, ніж у промислово-розвинених країнах і відповідають структурі експорту латиноамериканських країн середини 80-х років. Це робить нашу економіку дуже вразливою щодо зовнішніх негативних впливів.

До очікуваних негативних проявів слід віднести насамперед те, що головні акценти економічної діяльності в суспільстві з глобалізованою економікою сьогодні зсуваються від сфери реального виробництва у сферу фінансового регулювання і маніпулювання віртуальними фінансовими потоками. Як відомо, щоденний обсяг світових фінансових трансакцій, тобто сум, які обертаються у міжнародній комп'ютерній мережі, сягає 1 трильйона доларів. При цьому відбувається все більший відрив фінансових потоків від реального виробництва, особливо від того, що має низьку частку інтелектуальної власності. Саме у такий спосіб фінансовий світ набуває можливості, маніпулюючи величезними сумами грошей, встановлювати нові «правила гри» на світовому ринку. Використовуючи зростаючу складність глобальної ситуації, геоекономічні стратеги отримують можливість все частіше впливати не тільки на вирішення суто економічних проблем, а й на прийняття дискримінаційних політичних рішень.

Тому проблема прозорості, відповідності задекларованим напрямам та легітимності дій постає сьогодні зі всією гостротою. У цьому зв'язку варто згадати ще одну схожу проблему, що пов'язана з глобалізацією. Мова йде про зростаючу глобальну криміналізацію. Сьогодні дослідники налічують до десяти кримінальних ТНК. Сутність цього явища зрозуміла: торгівля наркотиками, зброєю та людьми (три сфери кримінального бізнесу, що дають надприбутки) потребує добре налагодженої системи міжнародних зв'язків. Інколи кримінальні ТНК підтримують світовий тероризм.

Однією з критичних складових нинішньої глобалізації є виникнення новітнього феномену «віртуальної економіки». Остання з її майже миттєво здобутими величезними фінансовими трансакціями критично впливає на динаміку всієї світової економічної системи і, в першу чергу, на традиційні циклічні процеси. Маються на увазі параметри «класичного капіталізму» індустріального суспільства, який ще донедавна характеризувався добре відомими 60-річними циклами («довгі хвилі» Кондратьєва), чи циклами кон'юнктури. Зазначені цикли акумулюють у собі ритми коливання інноваційної, фінансової і виробничої активності з урахуванням можливостей ринку і споживацьких потреб. На відміну від індустріального суспільства, для якого характерними перехідними періодами («фазовими переходами») є роки, для постіндустріального суспільства з його віртуальною економікою цикли вимірюються часами (трансакції здійснюються за допомогою комп'ютерних мереж). Отже, в постіндустріальному суспільстві в межах однієї глобальної економічної системи співіснують дві підсистеми з дуже різними динамічними характеристиками. Це стало особливо вразливим для економічних систем з високою часткою низькотехнологічних, енергомістких та екологічно небезпечних галузей виробництва. Згідно з положеннями синергетики, система, що базується на таких різних підсистемах, втрачає свою стабільність в процесі переходу в новий стан або в режим динамічного хаосу .

До типів часових структур, які сьогодні добре досліджені в рамках математичних моделей подібних систем, відносимо, зокрема, коливання з високою амплітудою і малим періодом. Стосовно глобальної геоекономіки це означатиме можливу появу нових «коротких хвиль», що на відміну від «довгих хвиль» Кондратьева матимуть період від кількох місяців до 3-5 років і можуть бути пов'язані з суто фінансовими сплесками та кризами. Для прикладу можна згадати про світові економічні кризи, що розпочалася в 1997 р., а потім у 2008 р. ці новітні «глобальні хвилі», що «накрили» світову економічну систему, аж ніяк не вписуються в «класичну» теорію економічних криз (у тому числі, в теорію «довгих хвиль»).

Іншою можливістю (чи «сценарієм» розвитку подій) є зростання хаотичних тенденцій в нелінійних системах, локальний (чи навіть глобальний) «зрив у хаос», наслідки якого стають катастрофічними. Зауважимо, що останній випадок може реалізуватися як в економічних, так і в екологічних системах. Відкриті нелінійні системи наближаються до межі хаосу по мірі свого віддалення від стану простої («термодинамічної») рівноваги, а ускладнення режимів функціонування, що в них реалізуються, можуть стати причиною зазначеного зриву в хаос. Оскільки саме такою системою і є сучасна геоекономіка в цілому, варто очікувати, що подібний сценарій еволюції простежуватиметься і в ній.

Справді багато характерних рис подібної поведінки стають очевидними сьогодні, що дає право на висновок: глобальна геоекономіка наразі вже функціонує «на межі хаосу». Більш того, низка фахівців вважає, що ті хаотичні тенденції, які існують сьогодні, можуть бути використані деякими «глобальними гравцями» геополітичного і геоекономічного простору (зокрема великими транснаціональними корпораціями) в своїх власних цілях . В останнь­ому випадку може створюватися «локальний хаос» чи «контрольований хаос»; контроль цього стану – тобто «включення» чи «вимкнення» хаотичного режиму можна здійснювати за допомогою невеликої зміни характерного «управляючого параметру». У випадку глобальної економічної системи цим «управляючим параметром» є інтенсивність фінансових потоків або потоків товарної продукції в тій чи іншій галузі економіки, які до того ж можуть бути вузько локалізованими. Іншими словами, маніпулюючи глобальними потоками і направляючи їх у певні ділянки економічного простору, великі ТНК (чи окремі «глобальні гравці» на кшталт відомого фінансового авантюриста Дж. Сороса) можуть створювати тимчасові фінансові кризи, сподіваючись отримати з них власний зиск.

Варто відмітити і ту обставину, що самому процесу глобалізації властиві циклічні зміни. Так, сучасна терористична загроза (вона набула глобального характеру після подій 11 вересня 2001 року), а також деякі політичні проблеми сучасності (скажімо, договір про протиракетну оборону) дещо гальмують, уповільнюють глобалі­зацію, яка донедавна розвивалася досить швидко. З іншого боку, ці «глобалізаційні цикли» пов'язані з циклами іншої природи (економічними, соціальними тощо) і можуть взаємодіяти також з природними циклами біосфери Землі.

До ще невивчених особливостей взаємодії глобальної техносфери сучасної цивілізації з біосферою Землі слід віднести також особливості антропогенного впливу, який сьогодні за деякими параметрами збігається з довгостроковими (тисячорічними) циклами енергообігу біосфери, зокрема з природними коливаннями клімату. Прикладом тут може бути той же ефект глобального потепління. Важливо зрозуміти, який пороговий ефект антропогенного впливу вважати припустимим і якою може бути гранично допустима реакція глобальної екосистеми на ці техногенні впливи. Дослідження в цьому напрямку вже ведуться (переважно науковою школою М.М. Моїсеєва).

Міжнародна спільнота сьогодні шукає засобів ефективного контролю за діяльністю великих ТНК, засобів створення прозорості у сфері «віртуальної економіки» та контролю за розповсюдженням екологічно небезпечних технологій. В багатьох країнах йде пошук нових юридичних механізмів міжнародного права, а також форм і методів діяльності міжнародного арбітражу та контролю за станом розповсюдження екологічно небезпечних виробництв і станом екологічної безпеки, які можуть бути створені в рамках ООН та інших міжнародних організацій, наприклад ЄС. Мова йде, таким чином, про нову систему колективної економічної і екологічної безпеки в Європі та в усьому світі. Деякі риси цієї системи вже стають очевидними сьогодні.