3.4. Попит на гроші

Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів;

купівля грошей ─ у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів;

попит на гроші ─ у формі бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату;

пропозиція грошей ─ у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування;

ціна грошей ─ у формі процента.

Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.

Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, яким володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.

Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Мотиви та види попиту на гроші:

- трансакційний мотив ─ створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб’єктів у товарах та послугах (попит на поточний запас платіжних засобів);

- спекулятивний мотив ─ накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента (попит на постійний запас грошей як форми багатства і додаткового джерела доходів для їх власника);

- мотив завбачливості ─ попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання доходів у майбутньому.

Чинники, які впливають на попит на гроші:

1) зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу):

ПГ = f (Q), (8)

де ПГ - обсяг попиту на гроші; Q - номінальний обсяг ВВП, тобто обсяг товарів та послуг (пряма залежність) ,

2) зміна рівня цін, яку можна визначити за формулою:

ПГ = f (Y, P), (9)

де Y - фізичний обсяг ВВП (пряма залежність);

Р – середній рівень цін (пряма залежність);

3) швидкість обігу грошей - V (обернена залежність);

4) зміна очікуваного доходу на альтернативні грошам активи

ПГ = f (R) , (10)

де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента (обернена залежність);

5) інші чинники: накопичення багатства - В (пряма залежність); інфляція - І (обернена залежність); зміни кон’юнктури ринку - О (накопичення у товарній формі) (обернена залежність) тощо.

Якщо врахувати всі чинники, попит на гроші можна записати у вигляді формули

ПГ=(Y,P,V,R,B,I,O), (11)

де Y - реальний обсяг ВВП; Р - середній рівень цін; V -швидкість обігу грошей; R - рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи; В - обсяг багатства; І – рівень інфляції; О - очікування змін ринкової кон’юнктури.

3.4. Пропозиція грошей. Роль банків у пропозиції грошей

Грошова пропозиція має дві форми сутності.

Перша сутність пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот, де вони будуть використані як платіжні засоби.

Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей.

Пропозиція грошей формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому держава, регулюючи пропозицію грошей, повинна орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки, який можна розглядати як об’єктивну межу для пропозиції грошей.

Загалом сумарна пропозиція грошей всіма суб’єктами грошового ринку (ЦБ, комерційні банки, небанківські інституції ─ тобто клієнти банків) вимірюється грошовими агрегатами MO, Ml, М2, М3.

Зазначимо, що М3 - сукупна пропозиція грошей у країні.

Пропозицію грошей небанківськими інституціями, тобто клієнтами банків, ─ визначають за формулою

Пр = Го + Дп, (12)

де Пр - пропозиція грошей; Го – готівка поза банками; Дп – поточні депозити.

Власниками грошей, що входять до складу елементів пропозиції грошей (Го і Дп), є небанківські інституції (домогосподарства, фірми, державні установи, громадські організації тощо), вони вирішують, яку частку свого запасу грошей тримати в готівковій формі (у складі елемента Дп). Тому готівка може вільно переходити з позабанківського у внутрішньобанківський оборот, перетворюючись у депозити,

внаслідок чого обсяг Го зменшуватиметься, а обсяг Дп збільшуватиметься і навпаки.

Фактори, що впливають на пропозицію грошей з точки зору елементів грошової пропозиції: