251

Рівень II

Дайте розгорнуту відповідь.

1. Охарактеризуйте маргінальний образ українського інтелі­гента.

2. Висвітліть актуальність проблем, порушених у п’ єсах М. Ку- ліша.

3. Поясніть роль народнопісенних тропів у «Вишнях», специфіку пейзажів, символіку образів «Дороги» (за творчістю Б.-І. Анто- нича).

Рівень III

Напишіть твір-мініатюру за однією з тем:

• «Ідейний смисл назви новели «Подвійне коло» Ю. Янов- ського»;

• «Поза межами болю» — трагічне пророцтво про загибель інте­лігентної чуттєвості» (О. Туринський);

• «Поетика міфу на зламі світів» (за творчістю Б.-І. Анто- нича).

3. Підсумок уроку

4. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення «Празька поетична школа» укра­їнської поезії та її представники».

ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА

С. М. Головатюк

Урок № 33

ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА (ОГЛЯД).

«ПРАЗЬКА ПОЕТИЧНА ШКОЛА»

УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ТА М ПРЕДСТАВНИКИ

Мета: дослідити історичні умови й функціонування україн­

ської літератури за кордоном, причини другої хвилі еміграції українців, створення «празької школи» української поезії; стисло оглянути творчість пред­ставників «празької школи»; розвивати навички сприймати розвиток літератури в історичному кон­тексті; виховувати почуття патріотизму.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, тексти поезій, портрети представників «празької школи», виставка творів.

Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом..., той зрозуміє психологічний стан емігранта.

Є. Маланюк

ПЕРЕБІГУРОКУ

1. Оголошення теми й мети уроку

2. Організаційний момент.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною... У них забрали рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити Любові, пам’яті, прагнення жити Батьківщиною. Звер­німо увагу на епіграф уроку. Сьогодні ми спробуємо віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну, омріяну, виболілу, незвичну.

253

III. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

Бесіда

• Пригадайте умови еміграції українців на початку XX ст.

• Назвіть письменників першої хвилі еміграції.

• Окресліть основну тематику їх творчості в еміграції.

4. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Лекція вчителя

Загальний огляд розвитку

Література української діаспори або еміграційна література — література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з Укра­їни на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європей­ськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про- радянською літературною продукцією.

Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважа- ється трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з’явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

Друга хвиля еміграції була пов’язана з поразкою національно- визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з’явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лі- вицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.

Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови­раження в еміграції з’явилося багато оригінальних літератур­них творів, які продовжували модерністську традицію обірвану

Уроки української літератури в 11 класі

в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись­менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРІ були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав­данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест.

Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об’єднання виникали в англомов­них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об’єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).

Особливо яскравою була творчість неформального об’єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і віддалені від політики.

Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали кон­такти «материкових» і діаспорних письменників. Загалом літера­тура діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.

Психологія поетпа-емігранта

• Україна стає для поета-емігранта раною, болем, святістю, про­кляттям. Шукаючи «свою» Україну чи то в стилізації фоль­клору (О. Лятуринська, О. Стефанович), чи то в історіософ­ських розмислах про неї (Ю. Клен, Є. Маланюк), поети-еміг- ранти творили ідеалізований образ Вітчизни.

• «Світогляд поетів-емігрантів,— говорить у передмові до анто­логії «Координати» І. Фізер,— був перевантажений неймовір­ною трагедією їхнього народу... Втрачена батьківщина і майже травматична туга за нею в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення. Вона часто-густо мобілізує їхню увагу, вона викликає надмірну ідеалізацію історичної минувшини... Україна для цих поетів була реальнішою дійс­ністю, ніж дійсність, у якій вони жили на еміграції».

• Творчість багатьох поетів-емігрантів, особливо представни­ків «празької школи», «тематично... спрямована найчастіше

255

в минуле» (М. Неврлий). Для часово-просторової характерис­тики таких творів притаманним є виростання майбутнього саме з минулого, а не з сучасного (Н. Колесниченко-Братунь).

• Почуття поета-емігранта часів Другої світової війни Г. Грабович називає «комплексом уцілілого»: «Страхіття й травми недав­нього минулого, неминуче почуття вини за те, що тобі вдалося вижити й утекти на свободу, коли так багато люду згинуло або залишилося позаду, й у висліді глибинна, не інтелектуальна чи моральна, але попросту органічна потреба бути свідком, сказати світові, що сталося,— все це панівний, безупинний рефрен».

• «З погляду цього стресу,— зауважує С. Павличко,— всі члени МУРу, хто більше, хто менше, намагалися збагнути як своє особисте, так і ціле історичне минуле, а також відповісти на запитання: що буде далі? Зі мною? З Україною? З літера­турою? І ще: для кого і як писати?»

• 3 переїздом за океан починається новий етап у розвитку укра­їнської еміграційної літератури. І однією з основних його ознак став «вихід на сцену» нового покоління митців, які згрупу­валися навколо Нью-Йоркської групи. Члени НЙГ були вже не поети-емігранти, а радше українські поети, які живуть поза межами України. Зі своїм баченням світу й свого місця в ньому. З одного боку маємо яскраві свідчення нерозривної єдності

особистості з Україною: «...я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу» (Е. Андієвська), «...я повсякчас жив, дихав, обідав і вечеряв Україною» (Б. Рубчак), але з іншого — той же Б. Рубчак: «Українську культуру я вивчив уже в Америці (навіть, до речі, літературну мову)... Я приїхав сюди в чотирнадцять років і негайно вріс в американське суспільство. Я почав жити повно­кровним життям... Треба просто зрозуміти, що більшість діяспор- ників мого покоління — Януси з двома обличчями. А це значить, що ми цілком інакші, коли ми серед американців неукраїнського походження, ніж коли ми в середовищі українців. І навіть при­ймаємо різні шкали вартостей, зокрема в питаннях культури, мис­тецтва... «Ой не ходи, Грицю» існує для нас у зовсім іншому все­світі, ніж Юджін О’Ніл. І трудно сказати, що нам рідніше...». «Празька поетична школа»

Назва «Празька школа», яка об’єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Мала- нюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича