137

• найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Укра­їнський імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскра­віше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та симво­лізмом.

Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбин­ського, В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.

3. Закріплення вивченого

1. Робота в групах Пояснення й обговорення Чому?

Що, якби...

Чому б не...

За поданими формулами домислити запитання, дати на них відповідь, сформувати драматичні ролі для обох героїв залежно від їх навантаження (Герой. Протагоніст).

Орієнтовні запитання

1. група: Чому він не повернувся в рідне село? Чому, ставши дезертиром, потрапив до банди Гострого?

2. група: Що, якби він не зустрів Уляну? Що, якби його поба­чив Гострий з Уляною? Що, якби він вистрелив тоді, у житах, у Дзюбу?

3. група: Чому б не понести покарання, а потім жити чесно? Чому б не набратися сміливості й повстати проти бандитів?

2. Хвилина спогадів про г. Косинку (читають заздалегідь підготовлені учні)

• Ім’я й діло Косинки міцно вплетені у вінок слави української літератури (Б. Касіян).

• За своє коротке життя Григорій Косинка встиг написати неба­гато, але й цей доробок свідчить, що в його особі українська література мала талановитого співця української бідноти, дітям якої тільки «сниться молоко», глибокого знавця свого народу і його мови (П. Панч).

• Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, письменник визнач­ного, наскрізь самобутнього таланту, істинний продовжу­вач художніх традицій Стефаника і Черемшини, Коцюбин­ського і Васильченка — такий був Косинка... (Євген Шаблі- овський).

Уроки української літератури в 11 класі

• Сьогоднішній читач, перегортаючи перевидані тепер твори Г. Косинки та переклади їх на російську мову, з подивом від­криває для себе цього талановитого письменника (Б. Анто- ненко-Д авидович).

4. Домашнє завдання

Написати творчу роботу «Як би склалося життя героя, якби він не став дезертиром?».

Додаток до уроку

Наскрізний пафос життєствердження в новелі Григорія Косинки «В житах»

Тривожним, важким і повним нерозв’язаних протиріч — саме таким постає перед нами час революційних та пореволюційних подій в Україні XX століття із творів визначних майстрів слова, діяльність яких припала на 20-30 роки. Новели Г. Косинки про ту бурхливу добу посідають одне з чільних місць серед правдивих історій про людину й час, написаних безпосередніми свідками, учасниками тих подій.

Та попри жахливість, нелюдське обличчя часу митці намага­лися відповідно зі своїм світоглядом віднаходити в ньому й пози­тивні, або, сказати б, просякнуті пафосом гуманізму та життє­ствердження риси, і їм це вдавалося.

Косинчина заслуга в цьому напрямі неабияка. Адже ціла низка його творів — це гімн життю, що проростає на обпале­ному війною полі наперекір нищівній силі тваринного в людині, це утвердження думки, що навіть, здавалося б, украй понівечена людська душа може й повинна повернутися у свій нормальний стан. А цей стан характеризується наповненістю серця людини радістю, людяністю, любов’ю і закоханістю в життя.

Мабуть, найглибшого розкриття у творчій спадщині Григорія Косинки порушена проблематика знайшла у невеличкій новелі «В житах».

Заувага про те, що новела досить коротенька за обсягом має досить суттєве значення, оскільки саме ця риса є найхарактер­нішою в письмі Г. Косинки: він умів декількома фразами, нюан­сом світлотіней, образом або символом передати найширшу гаму почуттів, думок, ідей. Недарма ж класик української новелістики Василь Стефаник називав Григорія своїм онуком.

Фабула новели незвичайно простенька: герой, який дезерти­рував із царської армії, вимушений переховуватися в житах, аби

139

не бути розстріляним. Під час перебування у сховку з ним відбу­ваються дві історії: він спостерігає за багатієм та зустрічається зі своєю колишньою коханою Уляною — це, власне, і все, про що розповів нам Косинка в новелі. А далі розпочинається розповідь Корнія — героя новели, яка, власне, не є розповіддю, а це, радше, череда спогадів, асоціативний ряд, вибудований ним на основі про­тиставлення мирного й повстанського життя, це глибоке почуття ненависті до багатія й так само глибока закоханість у дівчину. І все це постійно переплітається з образом жита.

Звичайнісінький злак у канві новели набуває яскраво симво­лічного звучання. Житнє поле — єдиний свідок поневірянь героя, єдиний друг і захисник його — перетворюється у спогадах, сві­домості героя у своєрідного повіреного у всі земні таїни, навіть більше: житнє поле стає самим життям. Життям, яке байдуже, а, може, й з біллю сприймає смерть своїх дітей, і так само спокійно дивиться на їхні радощі. Так, наприклад, поряд з тінню розстріля­ного Корнієвого товариша, що ніби проходить житами перед очима героя, з’являється й повна сил і краси Уляна. І вона не лише не тінь, а плоть і кров, вона самі соки землі, саме жито-життя, які здатні пробудити, повернути до сприйняття земних радостей і мертвих, і живих. А саме на пограниччі між цими двома станами перебуває Корній, адже для себе він живий, а для інших — мерт­вий, та й ледь не тваринне існування його до зустрічі з Уляною скоріше нагадувало смерть, аніж повноцінне життя. Але почуття любові до Уляни врешті перемагає страх за життя. Корній забу­ває про небезпеку, що йому загрожує, і піднімається з землі назу­стріч любові, навперейми справжньому життю. І хоч не довгим було щастя Корнія й Уляни, та все ж у героєвому серці назавжди залишився дух жита й непереможне прагнення жити.

Жито, жити, любити...— це весь Косинка, це його поезія. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезія. Такі ці новели насичені образами, мелодією, почуттям. То ж і пишучи про них, несподівано й сам спостері­гаєш за собою бажання писати ледь не віршем, помічаєш, що Косинчині образи, художні засоби, ідеї знаходять відгук у тобі. Та не просто відгукуються, а спонукають тебе до співтворчості, пробуджують думку, почуття й наснажують на життя, наповнене сенсом і гідністю.