Уроки української літератури в 11 класі

досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й при­стосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважа- ється, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підві­шеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила...

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не зали­шала йому шансів на життя.

Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячо­літь, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства.

Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей укра­їнського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

3. Складання хронологічної таблиці життя й творчості м. Зерова

(у ході розповіді вчителя)

Літопис життя і творчості Миколи Зерова

1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчи­теля.

1898-1900 рр.— навчання в Зінківській 2-класній школі.

1900-1903 рр.— навчання в Охтирській гімназії.

1903-1908 рр.— навчання в Першій Київській гімназії.

1908-1914 рр.— студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської укра­їнської студентської громади.

1912 р.— початок літературної діяльності в журналі «Світло».

1914 р.— блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закін­чення університету.

1914 р.— знайомство з майбутньою дружиною Софією Лобо­дою.

1914-1917 рр.— викладач у Златопільській гімназії.

1917-1920 рр.— викладач латини в Другій українській дер­жавній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.

1919. р.— редактор журналу «Книгар».

67

1920 р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.

1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Україн­ського наукового товариства.

1920 р.— вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.

1920 р.— вийшла книга «Нова українська поезія».

1919. р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання історії у соціально-економічній школі.

1920. р.— вийшла збірка «Сонети і елегії».

1922-1933 рр.— професор, завідувач кафедри Київського ін­ституту народної освіти.

1924 р.— вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798-1870 рр.).

1924 р.— вийшла збірка «Камена».

1924 р.— опублікована монографія «Нове українське пись­менство».

1924 р.— вийшла монографія «Леся Українка».

1926. р.— побачила світ збірка статей «До джерел».

1928-1929 рр.— приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом,

О. Ковінькою.

1929 р.— вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».

1929 р.— свій архів передає до Всенародної бібліотеки Укра­їни, складає бібліографію своїх творів.

1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в уні­верситеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.

1934 р., листопад — смерть сина.

1934. р., грудень — переїзд до Москви.

1935. р., квітень — арешт.

1936. р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.

1936. р., травень — вивезений на Соловки.

1937. р., вересень — останній лист дружині.

1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.

1937 р., З листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).

1958 р., березень — реабілітований.

4. Перегляд документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009»

(Режисер О. Замислов)

5. Слово вчителя

Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гос­тям, живописні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що

Уроки української літератури в 11 класі

оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схоже на півдохле кошеня». Свій сонет, написаний у 1927 р., він і назвав «Київ навесні ввечері». У цьому місті він закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Булгаков. До речі, однокласником поета в Зіньківській міській школі був Павло Губенко, котрий потім стане Остапом Вишнею.

6. Виразне читання напам’ять учнем поезії

«Київ навесні ввечері» М. Зерова

7. Словникова робота

Сонет (зопеНо — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п.

Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми».

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Зоппеїагіит», виданий 1948 р. за кордо­ном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

8. Виразне читання вчителем сонету «Київ — традиція»

(див. додаток уроку)

9. Колективна робота. Аналіз поезії

Заслуговує на увагу думка М. Зерова стосовно архітектури терцетів, з усталеною схемою римування:

Абба . ч

Абба ^к1льЧ^еве (суміжне) римування

Вве

Еве

На лексичному рівні відзначимо епітети: «войовничі» (готи), «лядський» (Болеслав), чар-рута й т.п. Епітети, підкреслюючи характерну рису певних предметів, явищ, сприяють більш гли­бокій передачі думок та мрій ліричного героя. Для підсилення емоційного звучання авторської думки поет використовує в сонеті сталі сполуки (фразеологізми): «теревені плів», «байки складав», персоніфікацію, метонімію.

На синтаксичному рівні зазначимо використання складних речень.