Уроки української літератури в 11 класі

удалося створити лише кілька віршів після поеми «Мічені атоми або Сліпий політ», написаній у столичній лікарні 1988 року, куди Данило Іванович потрапив після Чорнобильської катастрофи. Справді «Поезії там відбирає мову» — бракне слів для висвіт­лення цієї трагедії...

СЬОГОДНІ МИ ПРАЦЮЄМ В БЛИЖНІЙ «ЗОНІ»

Сьогодні ми працюєм в ближній «зоні»,

В «десятці»... Знову охорона, дріт,

Тут зразу після вибуху плутоній Осів, навіки залишивши слід.

Обіч дороги — те, що села звалось.

Закопані. Лише ряди могил На місці сіл, та вітер на завалах Минуле перемелює на пил.

• Поясніть зміст виразу «вітер на завалах минуле перемелює на пил».

• Чи актуальна тема Чорнобильської катастрофи в наші дні? Д. Кулиняк — один із організаторів української екологічної

асоціації «Зелений світ».

НАС ПРАВИТЬ ЧАС...

Нас править час нескорено-прискорений:

Тож по-новому пізнаємо світ.

Що втратили назавжди — в книзі Чорній Як наслідок сліпих тисячоліть.

Епоха наша не розмов, а дії.

Вона Землі відродження несе.

Зелена книга — паросток надії,

Що люди, як захочуть, можуть все.

Суть явища не приховати формою —

Не зберегти сніжинку в кулаці.

Червона книга — це рум’янець сорому У людства на прозрілому лиці.

• У яких рядках криється «серце» поезії? Поясніть їх зміст. Письменник тяжко хворів.

МІЧЕНІ АТОМИ (АБО СЛІПИЙ ПОЛІТ)

(іепілог з поеми)

Все мине. Тільки правда залишиться в зболенім слові. Перетрухне і зникне полова кон’юктурних «прозрінь»

та розмов.

Я писав цю поему на бланках аналізів власної крові У столичній лікарні. На кров накладалася кров.

587

Епілогу не буде. Його наша дійсність ще має писати. Продиктує його майбуття і грізних подій круговерть,

Я творив цю поему, повернувшись в минуле.

Це тільки початок. Це поема життя.

Та завершить її моя смерть

• Чому в кінці поеми «Мічені атоми» Д. Кулиняк написав: «Епі­логу не буде. Його наша дійсність ще має писати»?

Нині проживає в м. Ірпінь Київської області.

Громадська й творча діяльність

Член Національної Спілки письменників України й Націо­нальної Спілки журналістів України.

Автор громадсько-політичної, правозахисної природоохорон­ної публіцистики, історичних та екологічних досліджень.

За сорок років творчої праці написав понад трьох тисяч публі­кацій в українських і зарубіжних засобах масової інформації.

Був керівником організації «Вісник свободи України» (мета — підготовка військового перевороту й збройного повстання для здо­буття незалежності України й створення української держави).

ТРЕБА

Треба світло нести Серед мороку ночі

І не думать про слави лавровий вінець.

Бо коли десь в путі В битві склепляться очі,

Це ж не значить, що битві кінець.

Треба завжди шукать,

Треба вірити в себе,

Власну долю тримати у власних руках.

Треба вміти вмирать Так, як зірка на небі,

Що і смертю освітлює шлях.

• Чому автор порівнює людське життя із зіркою на небі?

• У чому призначення Людини на землі?

• Яким людським якостям ви надаєте перевагу?

• Визначте ідею твору

Постійно пропагував українську національну ідею, разом з однодумцями проводив підпільну роботу.

У березні 1973 р. виступив на суді над Іваном Дзюбою на його захист, після чого й постраждав. (Коротке учнівське повідом­лення про І. Дзюбу).

Відшукав серед звалища церковних фондів і виставив в екс­

Уроки української літератури в 11 класі

позиції відділу історії дореволюційного минулого, яким завідував з 1967 р., Євангеліє Петра Калнишевського.

Розповідь учителя

Про подарунок останнього кошового отамана Запорізької Січі церкві рідного села Пустовійтівка на Роменщині знають у цілому світі. Свого часу цей витвір коштував 600 карбованців золотом. Для порівняння: за коня тоді давали не більше 5. Пуд срібла (16 кг) пішов на оправу, довжина якої понад півметра, ширина —

32. сантиметра, товщина — 10.

Д.І. Кулиняк написав книгу «Од Калниша вісті...», у якій розповів про 112-річний життєвий шлях Петра Калнишевського, про складну епоху, на яку припала його діяльність.

СОЛОВЕЦЬКІ РОЗДУМИ У кам’янім мішку століття чверть!

На повен зріст не можна навіть встати!

Життя таке жахливіше за страту —

Вже краще зразу шибениця, смерть!

Мабуть, забув п’янкого сонця смак!

Мабуть, забув трави і неба колір,

Та України рідної ніколи Не забував ув’язнений козак!

Тому й накази шлють царі-кати:

«Усилить пуще прежнего охрану Бунтовщика, разбойника и хама!».

Але думок не можна встерегти.

Летять вони до сивого Дніпра Води його цілющої напитись,

Побачити повстань червоні квіти,

Які вогненню мають на вітрах!

Там, де Ромен збігає до Сули,

(Роменщина була його отчина),

Де стогне у неволі Україна Від царського знущання і хули!

Нехай зогнили страчених тіла — їх сила живить нації коріння!

Вкраїна ж ще весняно не цвіла,—

Ще світ здивує наша Україна!

• Визначте віршовий розмір поезії.

• Випишіть основну думку твору.

Майбутнє є збиранням урожаю Майбутнє є збиранням урожаю,

Що пращури посіяли давно.

А ми його вирощувати маєм —

Сьогодні наливається зерно.