Узагальнення вивченого матеріалу

465

життя людини часто опиняється під загрозою цивілізаційних про­цесів. І як важливо при цьому зберегти здатність сучасної людини до захисту свого єства, своїх почуттів. Закохані через свою лег­коважність опиняються на військовому кораблі, який служить полігоном для нічних бомбардувань. їхній човен відв’язався, і вони не можуть повернутися. Але не впадають у відчай, праг­нуть знайти порятунок, не втрачають своєї людської гідності, своїх почуттів. Кінець кінцем вони врятувалися (про це в іншій новелі, «Тронка»). Віталик знайшов спосіб за допомогою скельця добути вогню, запалив одяг, і цей сигнал помітили на полігоні, послали за ними катер. Довго потім вони не могли без внутріш­нього здригання згадувати про цю пригоду. Головне ж — зали­шилися гідними звання людини, не зрадили своєї любові.

2. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

3. Домашнє завдання

1. Опрацювати сторінки підручника.

2. Підготувати повідомлення «Значення творчості О. Гончара» або скласти свій варіант фіналу твору (як врятувалися герої).

Уроки української літератури в 11 класі

Л. О. Лузан

Урок № 57 ГРИГІР ТЮТЮННИК. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА

зацікавити одинадцятикласників особою письмен- ника та його творчістю, дати загальну характерис- тику стилю письменника, перейняти душі дітей кра- сою його слова, розвивати навички визначення теми твору, його жанру, аналізу образів, художніх засо- бів, особливостей композиції, виховувати в учнів доброту, уміння співчувати та співпереживати, вдячність письменнику за його чудові твори, урок засвоєння нових знань

портрет Григора Тютюнника, твори письменника, епіграф.

Тепло її достовірність — ось мої літературні критерії.

Григір Тютюнник

Речення художнє — як чаша терпіння. Воно повинно бути повним, але не переповненим.

Григір Тютюнник

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організація класу

2. Мотиваційний етап

1. Забезпечення емоційної готовності.

2. Продовжте незакінчені речення:

• «Найважливіше в житті людини це...».

• «Сьогодні на уроці я навчуся...».

3. Актуалізація класу

1. Перевірка домашнього завдання

2. Аналіз творів, вивчених раніше. Робота в групах

Учні стисло передають зміст твору, свою думку про нього, визначають тему, жанр, провідну думку, особливості компози­ції, образи, художні засоби.

Мета:

Тип уроку: Обладнання:

467

Перша група. Оповідання «Зав’язь»

Раннє оповідання «Зав’язь» є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли в гіллі «зав’язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки» — зав’язь. Цю зав’язь потрібно берегти, захищати від весняних холодів. Зав’яззю є перше кохання юних Миколки й Соні, соро­м’язливих і чистих, прекрасних у своїй наївності й щирості. Символічно, що юнак, ніби боячись втратити найдорогоцінніший скарб любові, обкурює свій і Сонин садок, рятуючи при цьому й зав’язь їхнього почуття. Саме в час цвітіння саду й появи зав’язі — майбутнього плоду народжується перше юнацьке по­чуття. І нехай на дні глибокого провалля ще лежить сніг, нехай насміхається дід, у юнака зривається голос, коли він дивиться в дівочі очі, паморочиться голова, а серце починає калатати, як дзвін, від одного лише слова коханої. Та й дід насміхається з онука не від злоби, це щось подібне до тренування. Дід готує хлопця до життя, а водночас і згадує свою молодість. Те, що в нього слово колоритне, підтверджує характеристика, яку дід дає онуковій коханій. «ї ...то дівка з тієї куряви, що чорти на доро­гах крутять. Просто в неї міцний характер, кажу спокійно аби випорснути з дому». Оповідання «Зав’язь» вражає відчуттям автора й умінням передати найтонші порухи людської душі. Вда­лим є і те,що розповідь ведеться від першої особи, що допомагає краще розкрити внутрішній світ героїв, передати їхні настрої, переживання й радості. Символічна й назва твору: зав’язь пер­шого юнацького почуття, яке народжується в благословенний час цвітіння саду й появи зав’язі майбутнього плоду. Хочеться вірити, що в Миколи й Соні попереду довге й щасливе життя, що в їхніх серцях надовго оселилося велике людське кохання, яке зігріватиме душі, допомагатиме й підтримуватиме їх на нелегкій життєвій дорозі.

Друга група. Повість «Климко»

Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти й підлітки, багато з яких залишилися без піклування стар­ших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небез­пекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не опи­сати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Уроки української літератури в 11 класі

Ця повість страшна своєю правдою про війну й красивою прав­дою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, від­повідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покла­датись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допо­могти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашист­ської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». Загинув, але залишився люди­ною, встиг стати справжнім дорослим чоловіком, що піклується про інших, відповідальним, самостійним, витривалим, міцним, як скеля. Він багато встиг за своє коротке життя, встиг зрозу­міти й довести, що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною й цим переміг війну.

Третя група. Повість «Вогник далеко в степу»

Героєві Павлентієві пощастило вижити під смертоносним гра­дом війни. Але як жити далі? Хату розірвало бомбою, батько загинув на фронті. Нема в що одягнутись. І як каже його мачуха Ялисавета: «А що їсти? Хліба намолотили тільки у державу і то не хватило до плану». (Доречно запитати: «А держава — це не її голодні люди?»). І Павлентій вступає до ремісничого учи­лища, бо там давали не тільки професію, а й сяку таку одежину (навіть шкарпетки, які багато хто із підлітків одягнув вперше у житті) та пайку хліба з сіллю.