Уроки української літератури в 11 класі

Нині український народ має змогу ознайомитися з творчістю свого мужнього сина, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце.

Вірші Стуса піднімають наш дух, достукуються до нашої сові­сті, до приспаного брехнею сумління. Він серед нас, ми пишає­мося ним, він — наша совість.

Василь Стус — людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю й лицар­ською відвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть.

6. Виразне читання й аналіз поезій

«Господи, гніву пречистого...»

У вірші автор говорить про власну силу й незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обстави­нам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.

У Богові та матері Стус бачить духовних провідників, котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з дер­жавою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях.

Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.

1. Які художні засоби визначальні в поезії? Проаналізуйте.

Зауважимо, що Бога як символ совісті людської, віри в добро

та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.

2. Що ви дізналися про Василя Стуса зі спогадів його знайомих,

друзів, родичів?

Спогади критика Кості Тесленка

«У старших класах Василь не захотів відповідати за літера­туру та підручники («бо там брехня»). Учитель не питав його ціле півріччя, хоча хлопець «ішов на медаль» і здав українську літературу (екстерном) на «5».

Перебуваючи на засланні Василь «не хотів носити замок на устах» і тому був приречений до смерті.

431

Його захищали академік Сахаров, німецький письменник Генріх Бьоль.

У 1963 році Стус говорив: «Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші».

Спогади Семена Глузмана,

лікаря, росіянина, шістдесятника

«Відбував ув’язнення, як і всі, а потім його пересадили до «чорненького красивого чоловіка» на ім’я Василь. На його тумбочці лежали книжки з творами Рільке й Гете німецькою мовою, і Стус читав їх на мові оригіналу!». «Це був справжній європейський інтелігент»,— стверджує Глузман, вважає вірш Стуса «Яка нестерпна чужина...» своїм улюбленим.

Спогади В. А. Сафронової,

викладача Донецького державного університету

«Перше знайомство з Василем відбулося у 1954 році, на вступ­них екзаменах до Сталінського педінституту (нині — ДонДУ). Стус тримав екзамен на українське відділення філологічного факуль­тету. Уже тоді він звернув на себе увагу екзаменаторів своїми глибокими знаннями фактичного матеріалу, логікою мислення, доброю українською мовою, що в умовах Донбасу є рідкістю».

Спогади В. Корнілова, викладача російської мови ДонДУ

«С Василием Стусом мы были однокурсниками в 1954-1959 го­дах, только я учился на отделении русского языка, а он — укра­инского. В то время на факультете выделялась группа студентов украинского отделения с разных курсов, которые друг с другом, с преподавателями говорили подчеркнуто по-украински. Глав­ную роль в этой группе играл Иван Принцевский, которого знали в институте буквально все. Сталинский стипендиат, эрудит, всегда уверенный в себе, принципиальный, напористый. И Стус был первым в «свите» Принцевского.

Иногда я пытался говорить с Принцевским, со Стусом по-ук­раински. И Василь как-то сказал: «А зачем ты стараешься говорить по-украински? Я говорю по-украински, ты говоришь по-русски,— и мы прекрасно понимаем друг друга. Разве это не прекрасно?»

3. Схарактеризуйте творчий шлях поета.

Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімп- сести» (1986).

Збірка «Зимові дерева» побачила світ за кордоном, у Брюсселі.

Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», у якій по­силюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням