Уроки української літератури в 11 класі

В. Г. Сухенко

Урок №51-52

«ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я...».

ЛІТОПИС ЖИТТЯ Й ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА

Мета: розкрити учням звитяжний шлях В. Стуса, непе-

ресічність його таланту, ознайомити з творчістю поета; розвивати навички самостійного синтезу літературно-критичного та біографічного матеріалу, уміння визначати провідні мотиви, ідеї поетичних творів; формувати активну життєву позицію, повагу до людей, які зреклися власного щастя заради загаль­ного добра.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: колективна лекція з елементами бесіди. Обладнання: портрет В. Стуса, виставка книг і статей про поета, збірки його творів, епіграф.

...Ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні.

Василь Стус

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент

2. Мотивація форми проведення уроку

Колективну лекцію як форму нашого уроку ми обрали не випадково, оскільки про життя такої людини, як Василь Стус, говорити монологічно неможливо. Крім того, сьогодні ми будемо не стільки співдоповідачами, скільки літописцями, адже твори­тимемо літопис Великої Людини, одного із найбільших патріо­тів нації.

Літопис життя і творчості письменника — науково-дже­релознавчий жанр біографічного літературознавства, який опи­сує в хронологічному порядку на основі документальних свідчень факти життя й діяльності письменника від народження до смерті,

421

особливої уваги надаючи тим, які так чи інакше позначилися на його творчості.

3. Вступне слово вчителя

Український народ у XX ст. дав багато покутників за гріхи й слабості покоління. Серед них і представники пера. Але Василь Стус — найсуворіший і найнепримиренніший. Він творив книгу великого національного болю, разом з тим — сувору легенду свого життя.

Один Бог знає, як дорого заплатив Стус за «таборові зошити», перекинуті через залізну браму. Але то була людина, яка гово­рила й писала за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і пла­тив за це життям.

4. Оголошення теми й епіграфа до уроку

5. Основний виклад матеріалу під музичний супровід

1. Колективне відтворення вчителем і учнями фактичного матеріалу та поетичних заставок

Життя Стуса — це дорога через терни до зірок. Уявно про­йдімо сьогодні її етапами, доторкнімося серцем до великої люд­ської трагедії й водночас високої вірності вибраному ідеалові.

Розпочався життєвий шлях майбутнього поета й борця під час Різдвяних свят 6 січня 1938 р. в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Батьки його — Семен Дем’янович та Олена Яківна були селянами. Дитинство, яке сам він назвав «гарним», минуло в атмосфері добра та любові. А ще — народної пісні. З чистого джерела народної пісні черпав народний поет доброту, любов до краси, від мами й від пісні, учився ставити над усе чисту совість і слово правди.

Закінчує зі срібною відзнакою школу, вступає до Сталін­ського педагогічного інституту на історико-філологічний факуль­тет за співбесідою (бо медаліст). Студентські роки він називав «трудними».

• Поясніть, чому. (Варіант учнівської відповіді. Стосувалося це, очевидно, матеріальних нестатків, але ще більше — казен­ного схоластичного навчання, зокрема тієї фальші у висвіт­ленні історичного минулого нашого народу, якою була пере­йнята вся тогочасна офіційна наука, особливо ж — історія) З 1959 р. закінчує навчання з червоним дипломом і їде працю­вати в село Таужня Кіровоградської області вчителем української мови та літератури. Цього ж року (22 листопада) «Літературна

Уроки української літератури в 11 класі

Україна» вміщує добірку творів поета з переднім словом Андрія Малишка.

Після служби у війську на Уралі працює в м. Горлівці в 23-й школі (1961-1963).

У 1963 р.- літредактор у газеті «Соціалістичний Донбас». Але вже з вересня після успішного складання іспитів В. Стус — аспірант Інституту літератури АН України імені Т. Г. Шевченка. Друкується в часописах «Донбас», «Прапор», «Дніпро».

Однак у 1965 р.В. Стуса виключили з аспірантури.

• Що стало приводом для його виключення? (Варіант учнівської відповіді. З 15 вересня 1965 року Наказ М 180 по інституту літератури: «За систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу аспіранта дру­гого року навчання Стуса Василя Семеновича з 20 вересня цього року відчислити з аспірантури інституту». Безпосереднім приводом для цього звільнення став виступ аспіранта Стуса в кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків». Поет запропонував у залі всім встати, щоб висловити свій протест проти арештів, що розпочалися тоді серед київської інтелігенції. Усі встали. Цей випадок і розпочав його шлях на табірну Голгофу).

З цього часу він працює на різних роботах — то в будівель­ній бригаді, то кочегаром, то на будівництві метро, то молодшим, а згодом старшим науковим співробітником Державного історич­ного архіву України, то редактором у відділі технічної інформа­ції Міністерства будівельних справ.

У 1966-1968 рр. у видавництвах «Молодь» та «Радянський письменник» лежать без руху його перша поетична збірка «Круго­верть» та два варіанти збірки «Зимові дерева». Вони так і не були видрукувані.

Виступивши над могилою по-звірячому вбитої художниці Алли Горської (1970), Стус остаточно прирікає себе на подальшу муче­ницьку долю. У січні 1972 р. його заарештовують. У звинувачу­вальному акті колегії з кримінальних справ Київського обласного суду від 12 вересня 1972 р., зокрема, значиться, що «Підсудний Стус, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що порочили державний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Так, в період 1963-1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, у яких порочить

423

радянський державний і суспільний устрій. У 1965-1972 рр. напи­сав 10 документів антирадянського, наклепницького змісту».

Знервований і знесилений тяжкою життєвою й соціальною боротьбою, Василь Стус починає писати політичні заяви, вима­гаючи справедливості для інших, які також зазнали ударів лихої долі й потребують підтримки.

• Яку інформацію ви можете навести на підтвердження сказа­ного? (Варіант учнівської відповіді:

ЛИСТ В. С. СТУСАДО ПЕРШОГО СЕКРЕТАРЯ ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ П.Ю. ШЕЛЕСТ А

Шановний Петре Юхимовичу!

У житті бувають ситуації, коли виникає прагнення гово­рити, як на духу. Сьогодні, сидячи в слідчому ізоляторі УКДБ, я відчуваю саме таку ситуацію. Колись Шевченко писав:

Я так люблю Мою Україну убогу, що проклену святого бога, за неї душу погублю.

Я повторив би ці слова, замінивши слово «Україна» словом «істина як справедливість».

У мене загострене, може, навіть хворобливо загострене почут­тя справедливості, яку я завжди хотів бачити повною, ідеаль­ною. Я вважаю, що така справедливість повинна бути в нашій країні, а для народів усього світу мусить правити за взірець.

І коли я бачив факти несправедливості, особливо ж прак­тику, коли чесній, принциповій, добрій людині гірше живеться якраз через її найкращі людські властивості, я тоді доходив розуміння, що це — дуже небезпечна практика.

Я не націоналіст. Навпаки, я вважаю за потрібне робити так, аби серед певної частини українців розвіяти дурман само­закоханості, антисемітизму, загумінкованої обмеженості. Так само за потрібне я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв і т.д. розвіяти дурман неповаги до української мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що ґречно прича­щає усіх нас хлібом і сіллю від своїх мозолів.

Вважаю, що єдиний мій гріх у тому, що я надміру прагнув абсолютної справедливості, яка сьогодні, може, ще не зовсім можлива.

Отож, я не прошу помилування. Висловлюю останнє своє про­хання. Дуже Вас прошу — зробити так, щоб люди, які щиро праг­нуть робити добро для рідного народу і його культури, могли це

Уроки української літератури в 11 класі

робити на повну силу, з цілковитою віддачею своїх ясних розу­мів і чесних душ.

Я вірю, що ви хочете справедливості й добра. Прошу пові­рити й мені, що я хочу (і щиро, завзято, до смерті хочу!) тієї ж самої справедливості і того ж таки добра — для трудівни­ків, для людини, для людства, хай буде більше взаєморозумінь, а не порозумінь.

З повагою ВАСИЛЬ СТУС 18.01.1972 року).

Загнаний обставинами й владою, він особливо гостро сприймає чужі біди та болі, намагається одразу ж стати на захист словом, бо сам відчув, що таке самотність і беззахисність у скрутні хвилини.

26 січня 1972 р., уже після пред’явлення звинувачення, Василь Стус пише вірш «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе», у якому вияскравлюється той шлях самоусвідомлення, що його проходить ліричний герой «через сто зневір». «Запрагла неба» його душа «держить путь на стовп високого вогню» ... «з щовба на щовб, аж поза смертні грані людських дерзань, за чорну порожнечу, де вже нема ні щастя, ні біди».

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку. Через сто зневір. Моя душа, запрагла неба, в буремнім леті держить путь на стовп високого вогню, що осіянний одним твоїм бажанням. Аж туди, де не лягали ще людські сліди, з щовба на щовб, аж поза смертні грані людських дерзань, за чорну порожнечу, де вже нема ні щастя, ні біди.

_І

и о

врочить порив: не спиняися, иди,

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

2. Аналіз поезії за планом

1. Тема твору.

2. Філософічність, психологізм поезії.

3. Ліричний герой. Хто він і який?

4. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?

5. Розкрийте зміст і значення символів.

6. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?

7. Провідна думка поезії.

8. Яке почуття домінує у вірші?

Мета життя кожної людини — «іти до добра і правди». Автор говорить нам: хто обрав цей шлях, не повинен спинятися, треба йти, долати перешкоди, «прагнути неба».

425

7 вересня 1972 р. Василя Стуса арештували вперше. Київ­ський обласний суд оголосив вирок: «Василя Стуса позбавити волі

• и • •• к •

у виправно-трудовіи колони суворого режиму строком на 5 років із засланням на 3 роки».

Парадоксальна ситуація... За кордоном його визнали як поета, хвалили й друкували, а тут, на рідній землі, він засуджений як державний злочинець, він — ізгой.

У кінці листопада 1975 р. в нього стався прорив виразки шлунку, тобто внутрішній крововилив. Стус лежав непритомний, а начальство викликало перш за все конвой, щоб відвезти його за кількадесят метрів до лікарні. Але до ранку до нього ніхто не підходив,— згадує В. Овсієнко.

Та Стус і на цей раз не зігнувся. Він обстоював гідність власну і своїх політичних однодумців, виступав проти знущань табірного начальства. За це протягом 1973-1976 рр. кільканадцять разів був покараний — позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора, до карцеру.

Камерне утримання, само собою тяжке, бо не стає повітря й руху. Прогулянка — одна година на добу, в оббитому залізом ящику, над головою колючий дріт і наглядач... У карцері маєш менше їжі. І в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови.

«...Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину»,— записує поет у таборовому зошиті. Рідна Укра­їна була джерелом сили та поетичного натхнення, нестерпним постійним болем.

До Києва повернувся влітку 1979 р. Згодом вступив до Укра­їнської Гельсінської спілки, знайшов роботу — формувальником

2. розряду в цех лиття на заводі з ремонту та виготовлення засо­бів механізації будівництва ім. Паризької Комуни. Через хво­роби, набуті в зонах, не витримав фізичного навантаження, звіль­нився. У лютому 1980 р. його зараховують учнем намазувальника затяжної кромки на конвеєр Київського виробничого взуттєвого об’єднання «Спорт», незабаром йому присвоюють II розряд нама­зувальника затяжної кромки.

У травні 1980 р. знову обшук на квартирі, арешт, а восени суд і ще суворіший вирок: 10 років таборів особливого режиму

і 5 — заслання.

• Поясніть, за що? (Варіант учнівської відповіді. За любов до рідного народу. Палко любив Василь стражденну Україну, не цурався цієї любові на ділі.