417

2. Робота над твором-роздумом

• Визначення ідеї твору

• Добір фактичного матеріалу

• Складання плану твору

• Удосконалення написаного

• Типові недоліки творів (прекручування фактів, припису­вання твору одного письменника іншому; невдалий вступ, що не націлює на доведення певної думки; безсистемний, непо­слідовний виклад, відсутність чіткого поділу на підтеми; суперечності між фрагментами тексту; відсутність зв’язку завершальної частини твору з його головною частиною)

3. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Творчість Ліни Костенко — це ще одна сторінка української літератури, яку ми з вами перегорнули під час наших уроків. Але не проста сторінка, адже майже усі твори цього автора — це роз­думи про сенс життя, про загальнолюдські цінності. Ці питання хвилювали завжди й усіх, та не кожен міг дати на них відповідь. Намагалася зробити це й Ліна Костенко своїми творами. А ви у своїх творчих роботах спробуєте на прикладах віршів поетеси ще раз замислитися над сенсом людського життя, місцем, яке займає кожен із нас в суспільстві.

Куди йдемо?

Який лишаєм слід?

Хто пам’ять змив, як дощик акварельку?

Все менше рук, що вміють сіять хліб.

Все більше рук, що тягнуть все у пельку.

2. Читання вчителем зразка твору

Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її твор­чість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захис­ниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація...

Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліриз­мом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо виріз­нялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова:

Уроки української літератури в 11 класі

Великі поети не вміють писати віршів.

Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.

Графоманові краще.

Графоман вирішив написати — і написав.

Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку харак­теристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює зна­чення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними,

Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбіль­ших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхо­лійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі...», «...Ста­резні пні... літопис тиші пишуть у траві...». «Колише хмара втом­лені громи...», «Сплять діамантові жуки...». «Блакитні вії хата підніма...», «Світить сонце оком загадковим...», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози».

Подібним світочуггєвим настроєм дихають чудові твори пое­теси, написані на згадку про дитинство. До нього веде «стежка, по якій вже тільки сніг іде» («Дзвенять у відрах крижані кру­жальця..». «Стоїть у ружах золота колиска.. «, «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки...»).

Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонія людських взаємин, якої нона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіно­чої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. «Пелюстки ста­ровинного романсу» та «Апологія лицарства» розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних хлопотах забу­ває про свою чарівну жіночність. Вона в’яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з’явиться той, хто помітить і возвеличить у ній жінку:

О, заспівайте дивчині романс!

Жінки втомились бути не прекрасними.

Дещо інший, пом’якшений грою світла й тиші, силует лірич­ної героїні постає перед нами в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю...», «Хуртовини», «В дні, прожиті печально і просто». «Двори стоять у хуртовині айстр...» та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю,

419

з якою автор розкриває внутрішній стан ліричної героїні, шля­хетною стриманістю, яка облагороджує, але не ховає від уваж­ного ока бурхливу внутрішню боротьбу: «Я вас люблю. О, як я вас люблю! ...Але про це не треба говорити».

Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. Її житгєві орі­єнтири проступаютъ у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави». «Між іншим». «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою та з іншими. У них роз­кривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною в стосунках з людьми, як і у стосунках з природою. Загальнолюдскі цінності — це лише усвідомлена внутрішня гар­монія, у якій хоче жити людина.

Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, у яких звучать християнські мотиви («Шлях на Голгофу». «Перш ніж півень заспіває»). Поетеса індивіалізує, наближає до нас у часі

■ • •• ^ ^ • «-» •• т • • ••