Уроки української літератури в 11 класі

охоплюють широкі чорні крила, а її — білі. Створюється таке враження, що вони пильно рухаються до нас.

Навколо юнака й дівчини буяють квіти. Ближче до нього — соняшники, чорнобривці, жовті гвоздики (спектр теплих кольо­рів), а біля неї — віоли, синьота лазорева, татарська гвоздика (холодні тони).

Портрет юнака написаний з двадцятилітнього П. Тичини, а дівчини — з Поліни Коновал (доньки чернігівського поета й драматурга І. О. Вороньківського), яка була першим юнаць­ким коханням поета. Художник знав історію нещасливої любові свого учня...

Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши й перемучившись, Тичина напише вірш «О, панно Інно...» і пода­рує сестрі Поліни.

15. Виразне декламування вірша вчителем

16. Аналіз поезії учнями

Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор використовує взаємодію музичного й живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пей­зажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться й страждає від кохання. А думка-загадка, що любов загублено, подається в супроводі такої промовистості деталі «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологіч­них пауз, обірваних і номінативних речень («Вікно. Сніги. Зимо­вий вечір... Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що здорові враження переплавляються в музичні, і навпаки,— в здорові: наприклад: «Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо ... шепіт гаю... О ні! То очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Вірш «О, панно Інно...» складається всього з двох восьмиряд- кових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чужі слова письменник увів у свій контекст, і вони набрали особливої рит­мічності й образності, заграли, як відшліфований діамант.

17. Відгук Станіслава Тельнюка про вірш

«О, панно Інно...» (зачитує учень)

«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного

41

зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука — усе це замінює благородство граней чистого скла...

Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною».

Слово вчителя

Справді, інтимні вірші П. Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Верківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить..?»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»), П. Козицький («А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і А. Морозов («О, пан­но Інно...»).

18. Звучить романс «о, панно Інно...»

19. Виступ учня-«теоретика»

Вітаїзм також — віталізм (від лат. vitalis — життєвий). Сти­льова течія початку XX ст., проявилася в кількох модерніст­ських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізм). Го­ловна ознака — відтворення безперервного потоку життя, погляд на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму — учення Ф. Ніцше про «діонісійське» (темне, інстинктивне) начало куль­тури. В українській літературі вітаїзм також стверджував життє­вість, незнищенність нації. Представлений творами М. Хвильо­вого, Є. Маланюка, О. Ольжича, У. Самчука.

Експресіонізм (від франц. expression — вираження, вираз­ність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку XX століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегу­манізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на роз­пад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.

Визначальні риси експресіонізму:

• зацікавленість глибинними психічними процесами;

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образ­ності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як гли­бокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

• суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

В український літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на