37

все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».

Письменник Василь Барка

«Тичина — кларнетист, можливо, був найвизначніший лірик світу у свої «класичні роки (1914-1924)».

9. Аналіз поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»

Жанр поезії — пейзажна. Це своєрідна форма художнього пі­знання людської душі.

Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить..?» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов’язуються душевними настроями, а події людського життя часто замальо­вуються як певна паралель до явищ природи.

Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи пере­дається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.

Картини природи і людські почуття чергуються:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? (пейзажний етюд)

Кохана, спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі (переживання ліричного героя)

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми й переживання.

Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення («А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!) привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини.

Вражають інтонації цього твору: ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівняної української ночі.

Тичининська ніч нагадує пізній вечір картини Білокур, від­творений на картині «Квіти і берізоньки ввечері» (Учні розгля­дають картину).

У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таєм­ниць світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є пое­зія «Арфами, арфами...».

10. Виразне читання напам’ять учням вірша «Арфами, арфами...»

11. Слово вчителя

Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» ска­зав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом слід було б узяти

Уроки української літератури в 11 класі

цю чудову зі своїм, золотим метеором пісню юності, цей широ- кодзвонннй, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні.

12. Аналіз вірша за схемою (фрагменти виступу)

У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована й поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси її живописний портрет: «Йде весна, запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар — дум, якими вкри­вається небо.

У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками й співом жайворонка.

В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звер­тається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення й віршованого рядка (самодзвонними, ніжно­тонними, перламутровими), символічні за змістом позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими ри­мами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання уро­чистості, відкритості, поет майстерно користується властивос­тями голосних звуків. Візьмемо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:

«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лунності, розложистості. Звуки [а] й [о] — музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначилися ще літературознавцями 20-30-х років.

«Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами. Передусім портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квіти-перли») переплітається з голубим кольором, що допо­магає ліричному герою вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворити складний спектр почуттів юної закоханої душі.

13. Виступ учня-«аналітика»

Тичинина весна дуже схожа на дівчину весну, змальовану Сан­дро Боттічелі, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій

39

витканими ніжними квітковими візерунками. Її золотисто-пше­ничне волосся уквітчане вінком. На лебединій шиї різнобарвна гірлянда. Юне обличчя сумне й мудре, тонкі руки підтриму­ють троянди, які падають, а потім потопають у темно-зеленому трав’яному килимі. Як і Сандро Боттічелі, Тичина читає книгу природи очима мрійника й хлібороба. Отож, весну він бачить з «колосом вій».

14. Інсценізація уривка з біографічної повісті Станіслава

Тельнюка «Павло Тичина» (виконують підготовлені учні)

Автор. Якось П. Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами...». Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:

П оля. А я знаю подібний у Вороного «Весна»:

Має крилами весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар

Попелястих, пелехатих.

Автор. Павло Тичина також знав цей вірш і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин вірш, неоригінальний чи навіть запозичений! Знітився, не знав, що відповісти. Втрути­лась Інна — сестра Полі.

Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродуш­ний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж вона є... А у вас — весна — ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви говорите те, що бачите й відчуваєте.

Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна... Він розумів, що вона йому дуже- дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі... А далі буде так. Він з Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемно-безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме...

Учитель. Цьому моменту в житті Тичини художник Михайло Жук присвятив своє загадкове панно «Біле і чорне».

На передньому плані — дві постаті: темноволосий юнак в ан­тичному одязі й русява дівчина зі схрещеними на грудях руками. Хлопець насолоджується чарівними звуками сопілки. Заду­ма й стриманість на ніжному личкові юнки. Його півпостать